РУДОЛЬФ І ГАБСБУРГ: ПОЧАТОК ЗЛЕТУ ДИНАСТІЇ

РУДОЛЬФ І ГАБСБУРГ: ПОЧАТОК ЗЛЕТУ ДИНАСТІЇ

РУДОЛЬФ ГАБСБУРГ: НАЧАЛО ВЗЛЕТА ДИНАСТИИ

 RUDOLF OF HABSBURG: THE BEGINNING OF RISE OF THE DYNASTY


Автор  Дякун Ірина, магістр другого року навчання історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка


 

Рудольф І був представником однієї з наймогутніших правлячих династій в Європі, правда, тоді вона ще тільки починала свій підйом на велику політичну арену. Рід Габсбургів відомий ще з другої половини Х ст., однак  питання про його витоки є досить складним і заплутаним. Коли Рудольф був обраний німецьким королем, йому потрібно було зробити щось для того щоб позбутися репутації «бідного графа». Як відомо, генеалогія була обов’язковим фактором, необхідним для того, щоб продемонструвати свою легітимність, середньовічні правителі мали мати благородне і давнє походження. Це призвело до появи  різних міфічних  родоводів. В одному випадку  Габсбурги походили від троянців через ряд римських сімей, Юлія Цезаря, і Енея, в іншому – їх  лінії від троянців пройшли через Каролінгів, Меровінгів, і франків.[i]  Можна знайти навіть твердження, що родоначальниками династії були Осіріс чи Юпітер. У «Австрійській хроніці 95»  родовід  династії виводиться від Ноя.[ii]  

die_deutschen_kaiser_rudolf_von_habsburg
Рудольф І Габсбург (1273-1291)

Однак, ми маємо достовірні відомості про Гунтрама (+ 973 р.) , що мав прізвисько Багатий. Він жив у другій половині Х ст. і був графом Ельзасу та Брейсгау[iii].  Гунтрам згадується як перший представник династії у родоводі Габсбургів, який вміщений на початку Acta Murensia, рукопису Бенедектинського монастиря в Мурі, який заснував внук Гунтрама Ратбод.[iv] Гунтрам збудував замок Хабітсбург, що означає «яструбиний замок», назва якого пізніше трансформувалась в Габсбург і дала ім’я династії. Більшість істориків і вважають його родоначальником династії.

Після смерті графа Рудольфа ІІ, діда Рудольфа І Габсбурга, його сини, Альбрехт IV і Рудольф ІІІ, розділили між собою володіння, вперше поділивши династію на дві гілки. Альбрехт IV отримав Зундгау і Аргау, разом з замком Габсбург, містами Бругг, Бремгартен, Маєнберг, монастирями Мурі і Закінген. Нащадки Альбрехта стали головною королівською лінією династії, а нащадки Рудольфа III називались Габсбургами-Лауфембургами.[v] В той час Габсурги хоч і були досить багатими, але не мали вагомого впливу на політичній арені, не мали і зв’язків з тогочасними правлячими династіями Європи. Їхні землі не були одним князівством, вони були розкидані  на території від верхнього Ельзасу до Швейцарії. Але з кожним поколінням вплив Габсбургів збільшувався.

          На такому тлі і з’явився Рудольф І Габсбург – постать, яка стала переломною в історії всієї династії. Він народився 1 травня 1218 р.  поблизу Фрайбурга, що в Німеччині.[vi] Батьками Рудольфа були Альбрехт IV, граф габсбурзький, і Гедвіга, донька графа Кібурга, чий рід був одним з найвпливовіших у Швейцарії. Рудольф народився в замку Лімбург. За однією з легенд, Фрідріх ІІ Гогенштауфен, тодішній імператор Священної Римської імперії, в той час саме перебував там і став хресним батьком майбутнього короля.

mitteleuropa_zur_zeit_der_staufer-svg
Територія Священної Римської Імперії

         Свої юнацькі роки Рудольф І провів у замку  батька. Там він навчався боротьбі, верховій їзді, володінню мечем і списом. Разом з своїми однолітками, що були представниками інших шанованих родів, Рудольф ходив на полювання, яке виховувало мужність і пристосовувало організм до виживання у складних умовах.[vii]

Говорячи про особисті якості графа, потрібно сказати, що Рудольф І був дуже побожною, благочестивою і дружелюбною людиною,  з пошаною ставився до священиків.[viii] Це добре ілюструє наступна історія. Одного разу під час полювання він почув у лісі дзвоник, що сповіщав про священика, який йшов до помираючого. Рудольф шанобливо поклонився, коли той проходив повз. В тому місці  протікав струмок, на якому не було моста і Рудольф, зіскочивши з коня, посадив на нього священика, а сам пішов пішки. Наступного дня  вдячний священик привів коня власнику, однак Рудольф відмовився взяти його назад і  сказав, що дарує коня священику та церкві, щоб допомагав йому в  нелегкій роботі.[ix]

Рудольф був людиною освіченою, любив читати. Одного разу в час ворожнечі графа з єпископом Базеля до нього прийшов вчений і подарував йому книгу про війну німців з римлянами, в якій описувались якості справжнього полководця. Рудольф погортав книгу і вона йому так сподобалась,  що взамін за неї граф віддав свій золотий ланцюжок.[x]

Навіть якщо не всі дані, які дійшли до нас у хроніках, правдиві, достовірні свідчення малюють нам образ людини, яка володіла мистецтвом торкатись до серця і вражати розум. Йому не вистачало влади, яка передавалась у спадок від великих предків. Дар налагоджувати стосунки з людьми був його харизмою,  і він чудово вмів ним користуватись.[xi]

У 1240 р. Альбрехт IV помер і Рудольф, маючи на той час 22 роки, успадкував батьківські володіння.

 У Рудольфа І були ще два брати – Альбрехт V і Гартман. Альбрехт V належав до духовенства, був каноніком у Стразбурзі і Базелі. Також Рудольф І мав двох сестер. Перша, Кунігунда, була дружиною Генріха графа Кюссенберга, а після його швидкої смерті (десь до 1251 р.) вдруге вийшла заміж за Отто ІІІ Окзенстейна ландграфа Ельзасу. Ім’я другої сестри не збереглося, але відомо, що вона була черницею в Домініканському монастирі в Брейсгау.[xii]

         Родовий маєток Габсбургів знаходився у місті Бругг. Саме тут 13 листопада 1239 р. був виданий перший відомий документ графа Рудольфа, що стосувався монастиря Св. Блейза.

rudolf_potomci
Генеалогія Габсбургів

         Нам відомо, що у 1241 р., коли загострилася боротьба за владу між імператором і папою, разом з Фрідріхом ІІ Рудольф ходив у похід в Італію, брав участь у облозі Фаєнци, яка була здобута 14 травня 1241 р.[xiii] Там він приніс васальну присягу імператору і був вірний Фрідріху ІІ та його дому до його смерті.

 Нові земельні володіння приніс Рудольфу шлюб з Гертрудою  Гогенберг, донькою графа Буркхарда V Гогенберга. В історіографії є різні думки щодо часу укладання цього шлюбу. За одною версією Рудольф одружився у 1243 р.,[xiv] за другою – в 1245 р.[xv], за третьою – десь у  1253 р. чи 1254 р.[xvi]  В будь-якому випадку на початку березня 1254 р. Гертруда  вже точно була дружиною Рудольфа. Вона  була спадкоємицею великого графства в центральній Швабії. Дім Гогенбергів знаходився в самому її центрі  в  районі  Баару  і  Хеубергу  у  верхів’ї  річки  Неккар.

         У 1245 р. папа фактично оголосив, що позбавляє Фрідріха ІІ корони, відтак боротьба між ним та імператором набула нових обертів. У червні цього року Рудольф перебував при імператорі у Вероні, де став свідком підтвердження привілеїв Австрії 1156 р. Вкінці липня він з братами повернувся в Ельзас. Тоді їхні шляхи розділилися: Рудольф і Гартман залишились на стороні Штауфенів, а Альбрехт , який ще з 1242 р. був каноніком у Страсбурзі і Базелі підтримував папу і вже у жовтні 1245 р. отримав  вигляді бенефіції у винагороду від Інокентія ІV.

          З 1248 р. за підтримку, яку Рудольф І надавав імператору, на його володіння був накладений інтердикт. На всіх його територіях було заборонено проводити будь-які церковні діяння.  Тільки в монастирях Мурі і Веттінген продовжували проводитись богослужіння, згідно з дозволом папи на прохання Лауфембургів.[xvii]

Після смерті Фрідріха ІІ у 1250 р., Рудольф фон Габсбург залишився на стороні його сина Конрада ІV. Він брав участь у італійських походах короля, за що отримав від нього право на міста Брейзах і Рейнфельден, розширив свої володіння у Швабії. За ці міста у 1254 р. Рудольф воював з єпископами Базеля і Страсбурга. Спочатку Рудольф ненадовго зміг заволодіти Брейзахом. 21 травня 1254 р. помер Конрад ІV.[xviii] Після цього вже 17 червня у місто входить єпископ Базеля Бертольд і воно присягає йому на вірність. Рейнфельден також переходить під захист єпископа.  Та вже до кінця 1254 р. Рудольф перебував з єпископом Бертольдом у дружніх стосунках. [xix]

202px-grabplatte_rudolfs_von_habsburg_im_dom_zu_speyer
Зображення Рудольфа I на його могилі в Шпайєрському соборі

      Оскільки сил для того щоб відвоювати Брейзах і Рейнфельден у Рудольфа виявилось недостатньо, він пішов іншим шляхом.  Коли у 1261 р. жителі Страсбурга виступили проти свого єпископа Вальтера фон Герольдсека, Рудольф втрутився у цю боротьбу, підтримавши спочатку церкву, а потім міщан.  13 вересня Рудольф відправив у Страсбург свого посла, а вже через кілька днів разом з своїм двоюрідним братом, графом Конрадом фон Фрайбургом і Генріхом фон Ноєнбургом і сам був в місті. Військо з міщан на чолі з бургомістром та при підтримці Рудольфа перемогло військо єпископа у битві, яка відбулась в Хаусбергені 8 березня 1262 р. В ході цієї боротьби Рудольф присвоїв собі єпископські міста Кольмар, Мюльхаузен і Кайзерсберг, що дозволило йому зміцнити свою владу в Ельзасі.

Боротьба Рудольфа з єпископом Базеля за Базель, Ноєнбург, Рейнфелден, і Брейзах закінчилась тільки у 1273 р., коли він був обраний німецьким королем.[xx]

         У 1264 р., коли помер останній представник династії Кібургів Гартман Старий, який був дядьком Рудольфа по материнській лінії, до нього перейшли обширні володіння від Боденського озера до сьогоднішнього кантона Во, включаючи замок Кібург і угіддя землі Швіц, Вінтертур, Диссенхофен, Меллінген і Баден.[xxi] На цих землях Рудольф утвердився в якості формального опікуна кібургської княжни і став наймогутнішим князем у швейцарських землях. Еберхарду, що заснував новий габсбурзький рід Ной-Кобургів, відійшли тільки землі навколо міст Бургдорф і Тун. У 1273 р. вони помінялись володіннями, в результаті чого Рудольф отримав володіння в землях Ааргау, Швіц, Станс і Буохс, які раніше належали Лауфенбургам.              

Після падіння династії Гогенштауфенів, яка прагнула перетворити конфедеративний конгломерат князівств у сильну централізовану державу із спадковою владою монархів, німецькі князі перейшли до практики виборів на королівський престол незначних представників із власного середовища, які би не мали можливості, спираючись на свій власний домен, відновити реалізацію програми Гогенштауфенів. Рудольф фон Габсбург був одним з такик дрібних князів імперії. Йому було 55 років і він мав мізерні володіння.[xxii]

Зрозуміло що, все ж, династію Рудольфа Габсбурга на той час не можна назвати незначною, але вона  аж ніяк не мала стільки могутності і впливу, щоб її представник міг стати королем і вести успішну самостійну політику.[xxiii]

heinrich_vii-_kurfursten
Внизу показано сім кюрфюрстів з їхніми гербами.

         Курфюрсти добре розуміли, що папа не захоче призначати королем ні когось з прямих нащадків Гогенштауфенів, таких як  ландграф Тюрингський, онук Фрідріха ІІ, ні їх явних прихильників, як герцог Баварський.  Не підтримував папа і кандидатури французького короля Філіпа ІІІ. Залишався король Чехії Пшемисл ІІ Оттокар, який же встиг зарекомендувати себе як могутній правитель, але його кандидатура не влаштовувала самих князів.[xxiv] Пшемисл ІІ Оттокар,  відомий як король залізний і золотий, володів великим багатством і впливом.[xxv] Князі не мали ніяких симпатій щодо чеського короля і дорікали йому незаконним присвоєнням Карніоли і Каринтії, які той присвоїв собі в час безладу в імперії після смерті Фрідріха ІІ Гогенштауфена.

Тут виникла невелика проблема, тому що Оттокар і сам мав право голосу, а остаточне голосування мало бути одноголосним. Її вирішили таким чином, що чеського короля від виборів усунули, а роль сьомого курфюрста виконав герцог Баварський.[xxvi] Людовік ІІ підтримав Рудольфа на виборах, тому що  той пообіцяв видати за нього свою доньку.[xxvii]  Взагалі Рудольф мав шість дочок, яких в наступні роки постарався  видати заміж так, щоб збільшити сферу свого впливу. До того ж, щоб князі вибрали його, Рудольф пообіцяв закріпити за ними землі на Рейні,.[xxviii] 

premyslzwettl

1 жовтня 1273 р. рейхстаг німецьких князів обрав королем Рудольфа фон Габсбурга. [xxix]  Варто відзначити, що вони зробили це не через його територіальні володіння, свою особисту повагу до  нього чи його військовий досвід, а тому, що він був найслабшим з усіх кандидатів. [xxx] Правда не всі дотримувались такої думки. Коли звістка про обрання Рудольфа королем дійшла до його старого ворога єпископа Базельського, той сказав: «Тепер тримайся, Господи, бо Рудольф претендуватиме на твій трон!»[xxxi]

Звістка про те, що Рудольфа обрали королем, застала його при облозі  Базеля, де він воював за владу і вплив з місцевим єпископом. Грамоту про обрання його в королі привіз туди бургграф нюрнберзький Фрідріх Гоцеллерн. 24 жовтня Рудольф   був урочисто коронований в Ахені.[xxxii]  Він сидів на троні Карла Великого, а архієпископ кельнський Енгельберт помазав його і коронував.[xxxiii] Таким чином, Рудольф фон Габсбург був обраний королем і визнаний Римською Церквою як римсько-німецький король і майбутній імператор.[xxxiv]

 Тоді ж як королева Гертруда Анна була коронована і дружина Рудольфа.  В день коронації вечором були укладені шлюби двох дочок короля. Матильда вийшла за Людовіка ІІ Баварського, а Агнеса стала дружиною Альбрехта ІІ, герцога Саксен-Віттенбергзького. Укладаючи ці шлюби, курфюрсти забезпечували собі можливість впливу на короля.

Пшемисл ІІ Оттокар цих виборів не визнав, він виразив своє незадоволення з приводу того, що коронація відбулась без урахування його думки. Новий король явно не мав  ресурсів щоб примусити його визнати вибори і принести клятву вірності.[xxxv] Рудольф бачив, що головним недоліком врученої йому влади була нестача матеріальних засобів.

duernkrut3
Чорним виділено територію правління Пшемисла ІІ Оттокара

          Перш за все, Рудольф фон Габсбург почав здійснювати заходи щоб здобути прихильність папи Григорія Х.  Треба сказати, що сумні протиріччя між духовною і світською владою, які мали місце в Німеччині за Гогенштауфенів, з приходом до влади Рудольфа І припинились і не повертались назад і при наступних імператорах з династії  Габсбургів.[xxxvi]

Вже вкінці грудня 1273 р. король  відправив до Григорія Х посла з листом, у якому завіряв, що він щиро відданий церкві і готовий на все щоб зберегти мир в державі. Також король переконував  папу, що він є палким прихильником ідеї здійснити хрестовий похід у Святу Землю.[xxxvii]

 Вже на початку наступного року Григорій Х написав Рудольфу І листа у відповідь. Він привітав його і написав, що не сумнівається у щирості намірів короля, а також наголосив на необхідності здійснення походу у Святу Землю.[xxxviii]

Вже 7 квітня 1274 р., з ініціативи папи Григорія Х, у Ліоні був скликаний великий  церковний собор.[xxxix] На цьому соборі князі виразили свою підтримку Рудольфу І, нагадавши, що він був обраний королем на одноголосному голосуванню і був коронований в Ахені.

Заручившись підтримкою князів, 11 листопада 1274 р. король скликав рейхстаг у Нюрнберзі. На ньому була присутня велика кількість єпископів, князів і магнатів.[xl] На цьому рейхстазі Рудольф І висунув свою програму повернення імперських ленів, які були самовільно захоплені князями  після 1245 р.

Зрозуміло, що перш за все, рішення рейхстагу 1274 р. було спрямоване проти Пшемисла ІІ Оттокара. Австрія, Штірія та інші території, приєднані чеським королем, були якраз такими землями, що мали бути повернутими згідно з його рішенням. Однак, Рудольф Габсбург не планував воювати з чеським королем, він готовий був легалізувати захоплені ним імперські лени в обмін на своє формальне визнання, але Пшемисл ІІ Оттокар вперто не хотів визнавати суперника королем.[xli]

         Рудольф І Габсбург послав йому листа, у якому вимагав щоб чеський король приніс йому клятву вірності. Пшемисл ІІ Оттокар мав з’явитись перед ним до січня 1275 р. Чеський король відмовився виконувати умови  Рудольфа І і продовжував називати його бідним маленьким графом.[xlii] У 1275 р.  Оттокар був проголошений зрадником.  Рудольф фон Габсбург зібрав військо і вирішив силою підкорити чеського короля.[xliii]

 Папа Григорій Х, з яким у Рудольфа склались досить дружні стосунки, у цьому конфлікті підтримував німецького короля, але його спроби владнати ситуацію провалились. Папа оголосив всіх противників короля поза законом і відкрито назвав того римським імператором.[xliv]

520px-rudolf_speyerer_dom
Зображення Рудольфа II в вестибюлі Шпайєрського кафедрального собору. ХІХ ст.

         У 1276 р. багато князів у Каринтії і Штірії склали присягу Рудольфу. Зважаючи на це, німецький король вирішив здійснити військовий похід для завоювання Австрії. У червні 1276 р. почалася війна між Рудольфом І Габсбургом і Пшемишлом ІІ Оттокаром. У вересні Рудольф підійшов до Відня. Незабаром на лівому березі Дунаю з’явився Оттокар разом зі своїми військами, але Рудольф позбавив його змоги переправитись. Місто було взято в облогу на п’ять тижнів, після чого здалося. 

Вторгнення Рудольфа І в австрійські володіння застало Пшемисла ІІ Оттокара зненацька. Чеський король був впевнений, що  Рудольф Габсбург не володіє достатніми ресурсами.  Він не сподівався, що недавній володар малесеньких швейцарських графств Габсбург і Лауфенбург зможе так швидко зібрати сили проти  такого  потужного  володаря, як   він. А німецький король не витрачав час даремно, використавши його для того, щоб домовитись з австрійським лицарством і бюргерством.[xlv] 

До кінця року Пшемисл ІІ Оттокар,  що зазнав поразки, згідно з Віденським трактатом 25-26 листопада 1276 р., змушений був відмовитись від Австрії, Штірії, Каринтії і Крайни, які  мали перейшли під контроль Рудольфа І.[xlvi] Він змушений був принести публічне покаяння і прихилити коліно перед німецьким королем, який спеціально для цього випадку вдягнув шкіряний плащ розореного дрібного поміщика.[xlvii]

Укладений мир мав  скріпити  подвійний династичний союз між династіями Габсбургів і Пшемисловичів.   Ютта, донька Рудольфа І, мала вийти заміж за  Вацлава ІІ, сина чеського короля,  а Гартман, син Рудольфа, мав одружитись з чеською княжною Кунігундою. Однак, ці шлюби укладені не були.

         Менш ніж через два роки це перемир’я було порушене. Військові дії знову відновилися. Амбітний честолюбець Пшемисл ІІ Оттокар не полишав надій на імператорську корону.[xlviii]    Він бачив, що Рудольф, через свою політику збільшення податків, втрачав авторитет і підтримку серед найсильніших князів. Отож, коли Оттокар відновив війну, Рудольф Габсбург був у вельми хиткому становищі: з усіх сторін його оточували зрадники і на підтримку сильних князів він не міг розраховувати. Віденські міщани дійшли до того, що попросили у Рудольфа дозволу на обрання нового володаря, так як він не міг захистити їх від Пшемисла.[xlix]

         Чеський король пообіцяв німецьким князям добру винагороду, якщо вони будуть боротися проти короля Рудольфа. Вони пообіцяли підтримати Пшемисла ІІ Оттокара. Згідно з Великими анналами Кольмара, чеський король зібрав близько 10 тисяч лицарів, щоб відтіснити Рудольфа з кордонів Австрії. Однак, між князями почались серйозні міжусобиці і їхній союз був розірваним. [l]

Вирішальна битва відбулася 28 серпня 1278 р. під Дюрнкрутом. Вона  відома  також  як  битва на Моравському полі. Моравське поле знаходиться у Нижній Австрії  на північний схід від Відня.

durnkrut5
Місце битви під Дюрнкрутом

Військо Рудольфа І Габсбурга чисельно перевищувало військо чеського короля. 28 серпня під Дюрнкрутом у Пшемисла ІІ Отторкара було майже шість тисяч воїнів, у тому числі близько тисячі лицарів. Не менше половини цього війська становили польські дружини.  Багато джерел говорять про участь у битві під Дюркрунтом військ Лева Даниловича, який послав їх на допомогу Пшемислу ІІ Оттокару.[li]

У війську Рудольфа фон Габсбурга налічувалось до 8500 воїнів, серед них лише 300-550 лицарів. Дві третини цього війська складала угорська армія, переважно половці і частини, набрані з королівського домену. Поляки та русичі зазнали в цій битві значних втрат.[lii]

Оттокар з важкою чеською кіннотою, відбірними саксонськими і тюрингськими військами займав центр строю. Його союзники баварці, морави, сілезці і поляки розмістились на флангах. Військо Рудольфа  було поділене на чотири загони: середину займали угорці, передній загін складали австрійці, задній – війська німецьких князів. Важка половецька кіннота була розміщена на флангах, а в ар’єгарді – важка лицарська кіннота.[liii]

На світанку 26 серпня німці атакували ворожий загін і стали відтісняти чеську кінноту, але в інших місцях результат битви довго залишався неясним.[liv]

Німецький король і Пшемисл ІІ Оттокар особисто брали участь у цій битві. Під час неї Рудольф ледь не розпрощався з життям, коли його вибив сідла один тюрингський лицар.

Долю битви, яка проходила з перемінним успіхом вирішила зрада, яка сталась у рядах чеського війська. Пшемисл ІІ Оттокар загинув від руки змовників, а в армії, що залишилась без командувача, почались сум’яття і вона була розгромлена військом    Рудольфа І.  Сам король пізніше говорив, що перемогою він завдячує не власній силі і не своїм військовим командувачам, а тільки милості божій.[lv]

Можна багато говорити про наслідки цієї битви. Безумовно вона мала велике значення і для історії Центральної Європи і для історії двох великих династій: Пшемисловичів, які вже довгий час правили Чехією, і Габсбургів, чия могутність тільки починала набирати обертів. Якби Рудольф програв, цілком можливо, його династія зійшла б з історичної арени. Перемога Оттокара  перетворила б Чехію у велику європейську державу.[lvi]       

Перемога Рудольфа забезпечила йому права на Австрію і Штірію, завдяки ній він позбавився від свого найсерйознішого суперника.  Загибель короля Пшемисла ІІ Оттокара у цій битві нарешті розрубала «австрійський вузол» і перетворила Австрію в довговікову опору династії  Габсбургів.[lvii] Моравію король залишив собі в якості відшкодування військових витрат. Каринтію віддав Мейнхарду Тірольському як нагороду за його допомогу.[lviii]

Користуючись перемогою, у Чехії Рудольф уклав угоду з королевою Кунігундою про те, що трон успадкує син Оттокара Вацлав ІІ, якому на той час було тільки 11 років. Також Вацлав ІІ мав одружитися з донькою Рудольфа.[lix]  Чехія  мала залишатись  під контролем німецького короля доки спадкоємець Оттокара не досягне повноліття. У 1283 р. король передав країну Вацлаву ІІ. На той час вона була вже настільки ослабленою, що не могла нести загрози для Німеччини.

Завдяки перемозі над Пшемислом ІІ Оттокаром Рудольф не тільки повернув імперські землі, які той присвоїв собі у період міжкоролів’я. Результат битви вплинув також на укріплення влади Габсбургів у східних землях Центральної Європи. За декілька днів до Різдва у 1282 р. король урочисто передав Австрію і Штірію своїм синам Альбрехту і Рудольфу як спадкові ленні помістя «для спільного володіння».  Передбачалось, що як тільки Рудольф здобуде собі власне князівство, Альбрехт залишиться єдиним повноправним правителем в Австрії.

Цим актом наділення землею своїх спадкоємців Рудольф І заклав основу шістсотлітнього правління династії Габсбургів в Австрії. Розширення влади династії і створення сильного спадкового королівства з того часу стали основними цілями політики Габсбургів. [lx]

         Рудольф звернув увагу на здійснення заходів, спрямованих на підтримку миру, припинення міжусобиць і розбоїв. У період міжкоролів’я  в Німеччині з’явилось багато лицарів, які займались грабежем беззахисного населення. Вони будували свої замки на скелях та інших важкодоступних місцях і звідти здійснювали свої напади. Король як міг намагався боротися з ними, він особисто їздив по Німеччині і руйнував розбійницькі замки. Наприклад в Тюрингії він був присутній при взятті 66 таких замків і повішенні 29 розбійників[lxi]  Ефективність цієї діяльності була обмежена в територіальному плані областями, в яких влада короля була міцною, особливо Швабією і Тюрингією, на території ж колишнього Бургундського королівства спроби короля встановити свою владу не увінчались успіхом.

         Близько 11 листопада 1284 р. Рудольф І Габсбург взяв в облогу п’ять замків розбійника Вальдека в Швабії.  Король швидко здобув ці замки і зруйнував їх.[lxii]

         Статути про мир були видані у Баварії,  Швабії, Рейнській області та Франконії. Ці постанови фактично не творили нового права, вони закріплювали вже існуючі порядки, багато в чому повторюючи Майнцський статут 1235 р. Все місцеве населення повинно було поклястись зберігати мир, а за його порушення накладались додаткові церковні санкції. Особливо часто порушення миру каралось відлученням від церкви.

rudolf_i_of_germany_charter_1275
Привілей Рудольфа жителям міста Фрайбург

Рудольф І дбав про встановлення миру і в інших областях.  У 1283 р. йому вдалось припинити міжусобні війни у північній Німеччині. Він зміг примирити місцевих князів, герцога Саксонського, князя Померанського, герцога Мекленбургського, графа Шверинського та інших,  і укласти мир на десять років.[lxiii] Але загалом король мав мало впливу на цій території. Його зять, Альбрехт Саксонський,  в міру своїх можливостей підтримувати його авторитет, стараючись виконувати королівську постанову про загальне внутрішнє умиротворення в країні. Не дивлячись на це, влада короля в північній Німеччині була майже невідчутною, і навіть ті союзи міст і князів, які виникали начебто для підтримки миру і спокою в країні, у багатьох місцях були спрямовані проти самого короля. Рудольф розумів, що не має тут достатнього авторитету, тому навіть не  намагався втручатись в боротьбу, яка була викликана суперечкою про Лімбургський спадок (1283 – 1289 рр.),  і в кельнські усобиці, що закінчились битвою при Воррінгені 1288 р., якими була охоплена вся Північно-Західна Німеччина.[lxiv]

Грабіжницька діяльність лицарів викликала масу незадоволення у суспільстві, з ними воювали міста. У Німеччині почався ряд селянських повстань, особливо вони проявились на Рейні. Непопулярність Рудольфа І спричинила в народі поширення чутки про те, що має з’явитись імператор Фрідріх і звільнити його від гнобителів. Велику територію охопило повстання, яке очолив так званий Фрідріх «Дерев’яний черевик», самозванець невідомого походження, який видавав себе за покійного імператора Фрідріха ІІ Гогенштауфена.  Його поява співпала з загостренням боротьби короля з імперськими містами, які відмовлялись платити новий накладений на них податок. Рудольфу І перестали підкорятись міста Фрайбург і Берн.

7 травня 1285 р. жителі Кольмара, відмовляючись платити податок, виступили проти короля, а 13 травня жителі   Хагенау з позором вигнали з міста намісника, який був племінником короля, і відмовились надалі підкорятись Рудольфу І.[lxv] Такий стан справ в імперії зумовив те, що Лжефрідріх отримав широку підтримку міщан.  У травні 1285 р. він переїхав у повстале проти короля місто Вецлар. Рудольф І, який вмів домовлятись з людьми, 22 червня зміг переконати верхівку міста і вона видала йому Лжефрідріха. Він був відданий на церковний суд і спалений як єретик.[lxvi]

Стратою Лжефрідріха повстання міст не припинилось, не припинились і чутки про живого Фрідріха ІІ. В середині липня вони були поширені в Ельзасі.

800px-habsburg-schloss
Замок Габсбургів

Крім виконання своїх королівських обов’язків, Рудольф І не забував здійснювати  заходи для збагачення та зміцнення свого власного дому. Після того як у 1268 р. був страчений останній Гогенштауфен, Конрадін Швабський, герцогство Швабія потрапило до рук кількох князів. Рудольф І вирішив здобути Швабію і передати її у володіння своєму сину Рудольфу, однак він зустрівся з деяким опором. Сильним його опонентом став граф Вюртемберга  Еберхард І, ресурси якого дозволяли йому позмагатись з самим королем. Їхнє протистояння тривало з 1282 р. і закінчилось облогою Штутгарта, столиці Вюртенберга,  у  1286 р. Рудольф І змушений був більш як двадцять тижнів тримати місто в облозі. У 1290 р. Рудольф І оголосив свого син Рудольфа герцогом Швабії, але офіційна передача так і не була здійснена.[lxvii]

В очах німецьких князів турбота короля про інтереси власної сім’ї, яку він ставив явно вище інтересів імперії, виглядала надмірною. Зрештою це привело до того, що до початку 90-х рр., його популярність серед князів значно впала.[lxviii]

Рудольф І дбав, не тільки про себе і свою сім’ю, а й про збереження цілісності імперії, до якої входили і Італія та Бургундія. В Італії папа Миколай ІІІ (+ 12 серпня 1280 р.), зацікавлений у збільшенні впливу папського престолу, переконав Карла Анжуйського (1227 – 1285 рр.) відмовитись від його місії миротворця. Таким чином папа посприяв відновленню прав  Рудольфа на те, що він називав «своїм садом».[lxix]  24 травня 1278 р., за наполяганням Миколая ІІІ, Карл змушений був відмовитись від поста сенатора Риму. Нагороду за своє посередництво Миколай ІІІ отримав вже в липні. Між ним і королем був укладений договір, згідно з яким до папи перейшли Романія і Равенна. За період з липня до жовтня 1278 року всі міста Романії повинні були присягнути на вірність папській владі.[lxx]

800px-popenicholasiiicameo
Папа Миколай ІІІ

Папа здійснював заходи для примирення німецького короля і Карла Анжуйського, у яких виник конфлікт через Прованс.  Вдова Людовіка ІХ, Маргарита Прованська, за підтримки англійського короля Едуарда І, звернулася до Рудольфа І з проханням віддати їй Прованс.[lxxi] Влітку 1278 року Рудольф домовився з послами Маргарити про потрійний союз. Його син Гартман мав одружитися з дочкою Едуарда. Після коронації Рудольфа в Римі, Гартман мав би стати його спадкоємцем, отримавши при цьому Арелатське і В’єнське королівство, включно з Провансом. Можливість вторгнутись у  Італію та в Прованс з’явилась у Рудольфа після перемоги над Пшемислом ІІ Оттокаром.

Примирення Рудольфа І з Карлом Анжуйським відбулося тільки у травні 1280 р. Тоді Карл змушений був відмовитись від намісництва в Тоскані.[lxxii] Королівство мало перейти до внука Карла, Карла Мартелла (1271 – 1295 рр.), коли той одружиться з Клеменцією, донькою Рудольфа І. Цей шлюб було укладено на початку січня 1281 р., не дивлячись на те, що Клеменція на той час була нареченою Андраша ІІІ Угорського (1265 – 1301 рр.), а самому Карлу Мартеллу  на Ліонському соборі обіцяли видати за дружину Ютту фон Габсбург.[lxxiii]

Після смерті своєї дружини Гертруди фон Гогенберг у 1281 р., у  1284 р.,  вже будучи людиною похилого віку, Рудольф І одружився знову.[lxxiv] Його другою дружиною стала Ізабелла Бургундська, дочка Гуго IV, герцога Бургундії. Ізабеллі на той час було всього 14 років. 

Рудольф І так ніколи і не був коронований в Римі. Для цього ніби і не було серйозних перешкод. Він навіть вирішив, що хоче вдягти корону римського імператора 2 лютого, як у свій час засновник Священної Римської імперії Оттон І. Та переговори з Папським престолом виявились безкінечними. Тільки прийшовши до влади, він почав вести їх  з папою Григорієм Х. Папа готовий був коронувати Рудольфа І, але у 1276 р. помер. З його наступниками король так і не зміг домовитись.[lxxv]

800px-palazzo_reale_di_napoli_-_carlo_i_dangio
Карл Анжуйський

Імператорська корона була великою політичною ціллю Рудольфа І. Отримавши її, він зміг би забезпечити одному з своїх синів право успадкування королівської влади.  Однак, часта зміна пап, боротьба за владу в Італії, відсутність підтримки зі сторони князів та фінансові труднощі, які супроводжували короля протягом всього часу його правління, не дозволили королю зробити цього.[lxxvi]  У 1291 р. король спробував домовитись з курфюрстами, щоб після нього королем став його син Альбрехт І, але німецькі князі відмовились зробити це, так як боялись дальшого посилення влади династії. Зрештою, після смерті Рудольфа І, курфюрсти не захотіли обрати його сина королем.

Останні роки життя король провів у Відні і Штайрі.

Треба віддати Рудольфу І належне, адже, незважаючи на свій вік, на останньому році життя, коли йому було вже за сімдесят, король залишався сповненим енергії, його життя було насиченим, сповненим різних подій. 12 березня 1291 р. він їздив в Кольмар. Після цього зять короля, Карл Мартелл, попросив короля якомога скоріше їхати до нього в Лозанну і призначити  у Фракфурті прийом бургундським дворянам, що і було зроблено.  Коли король їхав до Карла Мартелла, його переслідував Амадей граф Савойський, з яким у нього були напружені стосунки. З Франкфурта короля запросили в Лозанну.[lxxvii]

Літом 1291 р. лікарі повідомили Рудольфу І, що жити йому залишилось лічені дні. Незважаючи на страшні болі, що мучили його, король в супроводі своєї молодої дружини вирішив верхи їхати в Шпаєр.[lxxviii] Король сказав: «Поїдемо в Шпаєр, і я буду похований разом з іншими імператорами!».[lxxix] Він хотів бути похованим в старому імператорському склепі і вважав, що повинен добратись туди сам, не хотів щоб його перевозили в Шпаєр після смерті.  Однак, цьому не судилось статись. 15 липня 1291 р. Рудольф І помер.


ПРИМІТКИ

 

[i] Gruber S. The Habsburgs’ origins as a Swiss noble family [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.habsburger.net

[ii] Österreichische Chronik von den 95 Herrschaften // Monumenta Germaniae Historica. Deutsche Chroniken. –Hannover und Leipzig, 1909. – S.1-40.

[iii] Coxe W. Geschichte des Hauses Oesterreich von Rudolph von Habsburg bis auf Leopold des II. Tod (1218-1792). – Leipzig, 1817. – S. 1.

[iv]  Fridolin Kopp, Johann Martin Schamel. Vindiciae Actorum Murensium Pro & Contra R. D. P. Marquardum Herrgott Genealogiae Diplomaticae Augustae Gentis Habsburgicae Auctorem Seu Acta Fundationis Murensis Monasterii Tanquam Eiusdem Genealogiae Fundamenta Fidei Suae Asserta Solidisque Rationibus Et Documentis Sobrie & IusteVindicata.Muri, 1750. – S. 12.

[v]Redlich O. Graf Rudolf von Habsburg. – Innsbruck, 1903. – S.78-79.

[vi]Coxe R. Geschichte des Hauses Oesterreich von Rudolph von Habsburg bis auf Leopold des II. Tod (1218-1792). – S.8.

[vii]Hubad F. Rudolf Habsburški, očeavstrij skecesarske rodovine. –  Ljubljana, 1889. – S.10.

[viii] Heinrich F. Charakterzüge aus dem Leben des guten und frommen Königs Rudolf von Habsburg. – Wien, 1864. –  S.13-16.

[ix] Hubad F. Rudolf Habsburški, očeavstrij skecesarske rodovine. S.12.

[x] Heinrich F. Charakterzüge aus dem Leben des guten und frommen Königs Rudolf von Habsburg. S.17.

[xi] Рапп Ф. Священная Римская империя германской нации. – Cанкт-Петербург,  2009. – C.257.

[xii] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.79-80.

[xiii] Там само. С.80.

[xiv] Hubad F. Rudolf Habsburški, očeavstrij skecesarske rodovine. S.12.

[xv] Coxe W. Geschichte des Hauses Oesterreich von Rudolph von Habsburg bis auf Leopold des II. Tod (1218-1792). S.11.

[xvi] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.86.

[xvii]  Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.83.

[xviii] Die Chronik Johanns von Winterthur / Ed. Friedrich Baethgen//Monumenta Germaniae Historica. Scriptores rerum Germanicarum. Nova series. – T.III. – Berlin, 1924. – S. – 12.

[xix] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.84-85.

[xx] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.168.

[xxi] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg/ Ed. A. Hofmeister//Monumenta  Germaniae  Historica. Scriptores  rerum  Germanicarum, Nova  series. T. IV. Berlin, 1924-1940. S.15.

[xxii] Войтович Л. Князь Лев Данилович. – Львів, 2012. – С.124.

[xxiii] Hagen K. Die politik  der Kaiser Rudolf  von Habsburg und Albrecht  I. – Frankfurt a. M., 1857. – S.13.

[xxiv] Рапп Ф. Священная Римская империя германской нации. С. 254-255.

[xxv]  Petr HoraHorejš. Toulky českou minulostí 2. Od časů Přemysla Otakara I. do nástupu Habsburků (1197-1526). – Praha, 1997. – S.32.

[xxvi] Рапп Ф. Священная Римская империя германской нации.256.

[xxvii] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg/ Ed. A. Hofmeister//Monumenta  Germaniae  Historica. Scriptores  rerum  Germanicarum, Nova  series. T. IV. Berlin, 1924-1940. S.22

[xxviii] Шад М. Габсбурги. С.11.

[xxix] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg. S.23.

[xxx]Шад М. Габсбурги. – Москва, 2003. – С.11.

[xxxi] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg/ Ed. A. Hofmeister//Monumenta  Germaniae  Historica. Scriptores  rerum  Germanicarum, Nova  series. T. IV. Berlin, 1924-1940. S.23.

[xxxii] Die Chronik Johanns von Winterthur / Ed. Friedrich Baethgen//Monumenta Germaniae Historica. Scriptores rerum Germanicarum. Nova series. – T.III. – Berlin, 1924. S.21.

[xxxiii] Monumenta Erphesfurtensia.  Saec.  XII.  XIII.  XIV / Ed. O.  Holder-Egger // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores Rerum Germanicarum in Usum Scholarum Separatim Editi. – 1899. – S.263.

[xxxiv] Chmel J. Habsburgische Excurse. – Wien, 1851. – S.42.

[xxxv] Войтович Л. Князь Лев Данилович. С.124.

[xxxvi]Hermann M.  Das Herz König Rudolf’s I   Und Die Habsburger-Gruft Des Ehemaligen Klosters Zum Heiligen Kreuz in Tuln. – Wien, 1856. – S.1.

[xxxvii] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S. 171

[xxxviii] Monumenta Erphesfurtensia.  Saec.  XII.  XIII.  XIV / Ed. O.  Holder-Egger // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores Rerum Germanicarum in Usum Scholarum Separatim Editi. S.264.

[xxxix] Ibid. S.264.

[xl] Monumenta Erphesfurtensia.  Saec.  XII.  XIII.  XIV. S.271.

[xli] Войтович Л. Князь Лев Данилович. С.124-125.

[xlii]HoraHorejš P. Toulky českou minulostí 2. Od časů Přemysla Otakara I. do nástupu Habsburků (1197-1526). S.53.

[xliii] Zbraslavská kronika: Překlad Jana V. Nováka. Úvodem a poznámkami provází Václav Novotný. – Praha, 1903. – S.18-19.

[xliv] Annales Colmarienses maiores.//Monumenta Germaniae Historica. Scriptores in Folio, Bd. 17. – Hannoveare, 1861. – S.203.

[xlv] Войтович Л. Князь Лев Данилович. С.131.

[xlvi] Ratifications-Urkunde der Konige Rudolf und Ottokar des durch beiderseitige Bevollmachtigte am 21. Novemb. 1276 abgeschlossenen Friedens. 26. Nov. 1276.//Lichnowsky E. M. Geschichte Konig Rudolfs des Ersten und seiner Ahnen. – Wien, 1836. – S.CLXI.

[xlvii] Рапп Ф. Священная Римская империя германской нации. С.259.

[xlviii] Войтович Л. Князь Лев Данилович. С.126.

[xlix] Егер О. От Рудольфа Габсбурга до начала реформации (1273–1517)// Всемирная история. Том 2. Средние века. – Санкт-Петербург, 1197-1999.

[l]  Annales Colmarienses maiores. S.203.

[li] Войтович Л. Князь Лев Данилович. С.134-135.

[lii] Там само. С.137.

[liii] Рыжов К. Все монархи мира.Западная Европа. – Москва, 1999. – С.145.

[liv]  Там само. С.145.

[lv] Hermann M.  Das Herz König Rudolf’s I   Und Die Habsburger-Gruft Des Ehemaligen Klosters Zum Heiligen Kreuz in Tuln. S.5.

[lvi] Шимов Я. Австро-Венгерская империя. С.37.

[lvii] Войтович Л. Загадки австрійського вузла (1272-1278): Лев Данилович, Ласло IV, Пшемисл II Оттокар, Рудольф Габсбург і польські князі / Л. В. Войтович // Проблеми слов’янознавства . – 2012 . – Вип.61 . – С.19.

[lviii] Егер О. От Рудольфа Габсбурга до начала реформации (1273–1517)// Всемирная история. Том 2. Средние века. – Санкт-Петербург, 1197-1999.

[lix] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg. S.32.

[lx] Шад М. Габсбурги.  С.12.

[lxi] Там само. С.145.

[lxii] Annales Colmarienses maiores. S.211.

[lxiii]Рыжов К. Все монархи мира.Западная Европа. С.145..

[lxiv] Егер О. От Рудольфа Габсбурга до начала реформации (1273–1517)// Всемирная история. Том 2. Средние века. – Санкт-Петербург, 1197-1999.

[lxv] Annales Colmarienses maiores. S.212.

[lxvi] Советская историческая энциклопедия. Т.15. – Москва, 1974. – С.436.

[lxvii] Hansjörg Frommer. König Rudolf von Habsburg (1218 – 1291) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.meine-geschichtswerkstatt.eu/site/pool/Herrscher1.pdf

[lxviii] Шимов Я. Австро-Венгерская империя. С.38.

[lxix] Рапп Ф. Священная Римская империя германской нации. С.260.

[lxx] Redlich О. Graf Rudolf von Habsburg. S.392.

[lxxi]  Ibid. S.400.

[lxxii] Ibid. S.397.

[lxxiii] Ibid. S. 402.

[lxxiv] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg. S.42.

[lxxv] Там само. С.260-261.

[lxxvi] Boshop E., Erkens F. Rudolf von Habsburg (1273-1291). Eine Königsherrschafts zwischen Tradition und Wande. –  Köln, 1993. – S. 88.

[lxxvii] Annales Colmarienses maiores. – S.218.

[lxxviii]  Lichnowsky E. M. Geschichte Konig Rudolfs des Ersten und seiner Ahnen. – Wien, 1836. – S.378-379.

[lxxix] Die Chronik  des  Mathias  von  Neuenburg. S. 45.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

Advertisements

One thought on “РУДОЛЬФ І ГАБСБУРГ: ПОЧАТОК ЗЛЕТУ ДИНАСТІЇ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s