Віктор Мельник. Вінницький замок в литовсько-польський період

ВІННИЦЬКИЙ ЗАМОК В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД

ВИННИЦКИЙ ЗАМОК В ЛИТОВСКО-ПОЛЬСКИЙ ПЕРИОД

VINNITSA CASTLE IN THE LITHUANIAN-POLISH PERIOD


В._М._Мел_ник_у_Музеi_Гет_манства

Автор Мельник Віктор Мирославович, політолог-міжнародник, юрист, член Української асоціації зовнішньої політики. 

Контакт melnyk_science@mail.ru 

  У грудні 2015 року була опублікована монографія В. М. Мельника “Оборонні укріплення міста Вінниці” (Вінниця: Вінницька міська друкарня, 2015, 96 с.). Книга має на меті стати практичним посібником по дослідженню вінницьких фортифікацій не лише для краєзнавців, але і для широкого кола істориків, медієвістів, археологів, культурологів.


Вінницький замок в литовсько-польський період (розділ з книги В. М. Мельника “Оборонні укріплення міста Вінниці”)


      У 1360-х рр. після перемоги в битві на Синіх Водах, Литва приєднує до своїх земель терени Побожжя. Поділля розділяється між чотирма братами Коріатовичами, котрі були племінниками литовського князя Гедиміна.

      Саме вони почали розбудову міста Вінниці, яке на той час існувало у вигляді «осади». Цю ж думку підтримують також В. Отамановський та М. Молчановський, які відносять створення «ряду подільських осад» і серед них Вінниці «приблизно на кінець ХІІІ століття».

Книга-ОБКЛ

      Протягом ХІV ст., а точніше в його другій половині, Вінниця вже почала отримувати обличчя містечка, полишаючи своє колишнє «сільське» становище. Певно, що цьому сприяло надання подільських і у тому числі побозьких земель у володіння князів Коріатовичів. Саме Коріатовичі поступово сформували на цих землях окрему адміністративно-територіальну одиницю Великого Князівства Литовського – «Подільське князівство». Існувало воно протягом 1363-1393 рр., що виходить із праць М. Молчановського та М. Грушевського. В. Отамановський називає його урядниками – «чотирьох братів Корятовичів», а саме Юрія, Олександра, Федора і Костянтина Коріатовичів.

      Саме за часів їхнього правління і почалася серйозна розбудова вінницьких оборонних укріплень, серед яких був побудований і перший вінницький замок. Про це Отамановський пише: «… Коріатовичі збудували вінницький замок біля осади Вінниці, що існувала тут іще перед Коріатовичами.

Коріатовичі лише використали цю давню осаду в своїй системі оборони й військово-адміністраційної організації яко матеріальну базу для утримання фортеці. Вони саме тут вибрали місце для замку, бо саме тут, на лівому березі Богу в районі староміського плато, вони знайшли найкращу в цілій околиці природничу оборонність».

      Такі корифеї української історичної науки, як Ю. Сіцінський, М. Молчановський та М. Білінський вважають, що перший вінницький замок-фортеця знаходився на скелястому пагорбі Старого міста, десь в районі сучасних вулиць Петровського, Маяковського та Бузького узвозу, зліва від палієвого яру. Це ж місцерозташування підтверджує і професор Я. Подолинний в історичному нарисі «Вінниця» (видано в 2007 році).

      Слід зазначити, що Коріатовичі протрималися коло керма Подільського князівства лише до 1393 р., коли князь Вітовт своїм походом ліквідував князівство і вигнав його керівників за межі Великого Князівства Литовського.

511px-POL_Kamieniec_Podolski_COA.svg
Герб Коріатовичів

      Цікаво, що князь-вигнанець Федір Коріатович зміг знайти політичний притулок на сучасних теренах Закарпаття – у складі Угорського королівства. Дослідники Гурко та Маркуш зазначають, що перебуваючи у вигнанні та маючи у власності Мукачеве з околицями, Федір Коріатович аж до самої смерті носив титул «князь подільський» і фактично усі свої 24 роки прожиті на Карпатській Україні, не визнавав ліквідації Подільського князівства, не полишаючи надій повернутися на свою вотчину.

      Що стосується Вітовта, то він у своїх діях відносно Подільського князівства керувався побоюваннями «регіонального сепаратизму». На території сучасної Вінниччини до 1430 року проіснувала така адміністративно-територіальна одиниця як «Литовське Поділля», куди входило і вінницьке укріплене поселення.

      У цей час зростає потреба в існуванні Вінницької фортеці. Після поразки польсько-литовсько-руського війська у бою з татарами в 1399 році грабіжницькі набіги кримських татар стають систематичними. Особливо жахливими ці напади були для містечок Поділля, а надто для сучасних теренів Вінницької області. Татари забирали людей у полон з метою розвитку ринку работоргівлі, грабували і палили міста, села.

2012_03_22_F_03
Вінниця на момент 1651 р. Червоним позначені єзуїтські Мури, де тримав оборону Іван Богун, синім – острівний замок на Кемпі, де був штаб Калиновського, зеленим – угіддя Благовіщенського монастиря, де зараз стоїть пам’ятний знак. Використано карту С.О. Царенка

      Так, у 1424 та 1430 роках татари сильно поруйнували Вінницю і фактично двічі знищували Вінницький замок, про що читаємо у В. Д. Отамановського. Разом із замком «в огні загинули привілеї та «твердості» зем’ян, що їх безперечно не завжди можна було відновити».

      Вінницька фортеця литовської доби була дерев’яною, що давало татарам змогу часто її підпалювати, як і у 1430 році. Знищивши замок, ординці змогли пройти «вогнем і мечем» увесь Вінницький повіт.

      Вінницький замок, як свідчать подальші документи, був відбудований, але напади кримців не припинялись. Особливо жахливими роками для всієї України були 1478-1515 рр., коли кримський хан Менглі-Гірей пішов під протекторат Туреччини і розпочав щорічні систематичні походи «на Русь». З тих часів життя «для прикордонного люду» перетворюється у справжнє пекло і оборонні укріплення, серед яких і Вінницький замок, стають чи не єдиним прилистком для жителів міських околиць. Села чи хутори, які знаходились на відстані від оборонних центрів, були приречені на загибель.

main

      Отож, Вінницький замок мусив постійно знаходитись у стані бойової готовності. Постійну небезпеку, що чатувала на Вінницю, характеризує у ІІ половині ХVI століття італійський мандрівник Гвініні, який пише: «Ці дві фортеці (Вінницький і порівняно близький до нього Брацлавський замки) найчастіше спустошуються перекопськими татарами».

      Взагалі ж перший Вінницький замок за свою історію витримав десятки ворожих нападів. Лише протягом 1400-1569 років він 30 разів оборонявся від татар. В результаті цих нападів замок горів не один раз, але завдяки зусиллям міської громади відбудовувався, адже прикордонна Вінниця не могла довго залишатися без захисту.

      На відбудування укріплень Вінницького замку, як свідчать документи тієї доби, йшли «соснові та дубові стовбури, з яких будувались 6-метрові стіни. На стінах був критий парапет, в якому були розташовані стрільниці, які ще називалися «підсябітьями» від «під себе бити». Вони призначались для гвинтівок та гаківниць.

Різні джерела подають приблизно однаковий подальший опис Вінницького замку: «вздовж замкової стіни тягнулись всілякі сараї і склади, дахи яких були своєрідним помостом, де складалися всі речі, які хоч якось могли згодитись при обороні фортеці, наприклад, каміння чи колоди. Також на замковому подвір’ї стояли спеціальні, зроблені з дерева корита, де була вода на випадок пожежі». Згідно класичної тогочасної фортифікаційної архітектури, в кутах прямокутного замку та над воротами стояли башти, з яких сторожа стежила за містом та усіма його околицями. Окрім сторожі, башти були також озброєні і гарматами.

      Прямо в центрі фортеці стояла Покровська церква, коло якої на випадок облоги був викопаний глибокий колодязь і підземний хід, що у випадку захоплення фортеці ворогом, міг вивести людей до річки. Однак, завдяки постійній недостатності фінансування при великих зловживаннях міської влади, вінницькі укріплення поступово втрачали здатність витримувати довгу облогу. Так, за ревізією проведеною в 1471 році у Вінницькому замку була тільки одна гармата та пищалі! Можна уявити як довго фортеця могла витримувати облогу з таким «грізним» озброєнням.

      Окрім цієї проблеми, була ще одна: населення міста та околиць із розбудовою Вінниці, не могло у повному складі заховатись в замку на випадок татарського набігу. Місцеві старости почали надсилати до Варшави численні скарги, внаслідок чого король Сигізмунд І був вимушений вислати до Вінниці луцького біскупа Юрія Фальчевського та державного секретаря Льва-Патея Тишкевича для «інспекції» військово-оборонного і фінансового станів фортеці.

mury2
Вінницькі мури — комплекс оборонних і монастирських споруд XVII століття

      Проводячи ревізію Волинських замків, біскуп Ю. Фальчевський захворів, і надалі «всю ревізію після цього переводив один Патей Тишкевич», – пише М. Білінський. Далі у нього ж читаємо: «Тишкевич обревізував замки в Кременці, Вінниці, Брацлаві та Житомирі в 1545 році і залиши як результат своєї ревізії описи замків чи як він сам назвав «Пописи»».

      У колективній монографії «Україна: Литовська доба» читаємо з цього приводу: «Стан її міських укріплень (Вінниці – В. М.) зафіксував ревізор (Лев Тишкевич – В. М.) у 1545 році в таких словах: «Ино всего замку немашь чого хвалити – все опал и огнил и обмазане все опадало. На вежах ни на одних яко подсабитя, так и всходовъ ани дверей до обланковъ нет. К тому теж и вельми малый есть, и деревом вельми тонъкомъ робленъ и еще не в замок стены – праве бы одрина – все дири, и не вем, где бы инде так просто замок роблен былъ, яко здешний. Не только людем в час пригоды от навального неприятеля негде запертися и обороны отколь вчинити, але и быдла страшно заперти. Бо яко-м жив, – такового простого а слабого замъку украинного не виделъ».

      Що стосується озброєння фортеці, то воно за звітом Тишкевича нараховувало лише 3 гармати, 20 гаківниць та 39 аркебуз.

      З приходом на Поділля польської адміністрації, Вінницький замок перебував в надзвичайно поганому стані і не відповідав тому положенню, яке посідала в Речі Посполитій Вінниця, а саме положенню прикордонного оборонного пункту.

0026hf84

      Відомий дослідник А. М. Секретарьов, досліджуючи місто, висловив думку про те, що Тишкевич описував не перший замок (укріплення у гирлі річки Вінничка прямо навпроти острова Кемпа), а «другий» литовський замок над річкою Бог, що постав у 1512 році на пагорбі біля Михайлівської церкви. Перше укріплення на той час вже було зруйноване татарами.

      Так чи інакше, але замок у Вінниці був необхідним як в литовську, так і в польську епоху, коли місто набуло значення прикордонного форпосту. Трохи південніше, за Брацлавом, уже починалось Дике Поле від якого завжди віяло небезпекою. У 1541 році місто було знову сильно зруйноване татарами, що захопили тут великий «ясир», який однак вдалося відбити місцевим драгунам.

      Серйозних ремонтних робіт у замку, який м’яко кажучи був не обороноздатним (посилаючись на матеріали ревізія Л. Тишкевича), не проводилось аж до 1552 року. Проте ремонтні роботи по загальному укріпленню міста, зроблені восени 1552 р. також не змінили становище на краще.

      До речі, про той стан в якому перебував Вінницький замок, нам розповідають унікальні ревізійні матеріали 1552 року. М. Білинський писав: «опис Замка зроблений 1552 року переважає опис 1545 року детальністю зібраних ревізією відомостей та їхньою точністю».

      У черговій ревізії читаємо: «Замок Веница над рекою Богом на каменной горе з дерева дубового, далей нижли от сорока літ роблено, а сего году в осени покреплен: за старыми стенами обведено плотомъ лозовымъ з дубовым кольем межи плоту тего и стены толсто на локотъ насыпано землею и облеплено плот з надворья глиною, а наверх тых старых стен стены новыи з бланкованьем з дубового ж дерева з надворья совито рублены, землею також насыпаны… Хоженье на бланкох и порожнему человеку трудно, помосты невезде и то неровные, и инде высокие, инде низкие и подсябытье з бланок тесно…».

Vinnica1870
Наполеон Орда. Вінниця наприкінці ХІХ ст.

      Стан Вінницького замку і надалі залишався тяжким, а готовність до тривалої облоги невисокою, тоді як прикордонне розташування і близькість татар вимагали постійної пильності.

      В XVI-XVII століттях (за деякими даними, починаючи з ХV століття) охорона «руського полюддя» в Речі Посполитій, тобто прикордонних територій,  стає функцією козацтва (запорізького і городового). Спочатку центром козацької вольниці були виключно терени Запоріжжя в Дикому Полі, але з часом офіційна Варшава визнала існування козацтва як окремого руського іррегулярного мілітарного стану на державному рівні. Розпочалось формування невеликих реєстрових відділів. У той же час, за гетьманування Б. Ружинського, почалася полкова і сотенна реорганізація цих реєстровиків. Б. Замлинський відзначає: «На кожний полк укладався реєстр, до якого записували козаків переважно заможного стану».

      Досліджуючи фонди подільських магістратів та інших міських урядів ми наштовхнулися на вельми цікаві згадки про існування у Вінниці вже наприкінці ХVI століття своїх власних реєстрових залог, які перебували саме на території Вінницького замку. Складалися вони з драгунських і власне козацьких городових сотень, які формувалися безпосередньо з місцевих русинів. Проживали реєстрові козаки прямо на території замку – в спеціальних «казармах» і фінансувалися напряму міським магістратом. Цікаво, що вінницька замкова залога раз на місяць отримувала платню з королівської скарбниці (за різними даними від 1 до 3 злотих на місяць).

      Разом з тим слід зазначити, що наприкінці ХVI століття будівництво дерев’яних і навіть кам’яних замків охопило всю територію Подільського і Брацлавського воєводств. Так, на теренах центрального і східного Поділля великі фортеці були зведені в Умані, Хмільнику, Бару, Тульчині, Немирові, Шаргороді, Літині, Буші, Дашеві, Селищі, Печері, Брацлаві.

Vinnitsa-Moory-Walls

      Це підштовхнуло Вінницький магістрат звернутись до воєводської управи з вимогою укріпити місто та побудувати новий замок. До зведення кам’яної фортеці справа не дійшла. Однак, у 1558 році на острові Кемпа над річкою Бог будується новий дерев’яний замок. Досліджуючи львівські архівні документи ми наштовхнулися на виписки із замкових люстрацій того часу, де вказується, що новозбудований замок мав ділянку близько 24 сажнів (51 м) на 20,25 сажнів (43,2 м). В середині розміщалось 20 міщанських льохів, церква, світлиця, гридня (гарнізонна казарма для реєстровиків; від «гридень» – вояк князівської варти), кухня і пивниця. Навколо замку насипали рови і вкопали високий частокіл, який оточував стайню та інші допоміжні споруди. Ззовні місто захищав «острог», невелике дерев’яне укріплення, в якому знаходились центральні «Брацлавські ворота».

      У 1580 році замок згорів під час татарського нападу. До речі, разом з замком згоріли всі жалувані місту грамоти, а з ними і всі обмежені права міщан. В. Д. Отамановський, дослідивши фонди краківського архіву писав: «Численні записи у Литовській метриці з 1580 року виказують, що 8 жовтня 1580 року Вінницький замок згорів «с пригоды за припадком несчастлывым», а під час пожежі згоріли передані туди на сховок документи багатьох вінницьких зем’ян».

      Татарські набіги сильно поруйнували місто, але значним позитивним фактором, який відносно покращив ситуацію стало перетворення Вінниці у 1598 році в адміністративний центр Брацлавського воєводства. Зважаючи на прикордонне положення Брацлавщини, потреба в розбудові, ремонті і модернізації оборонних укріплень все більше зростала. Нове становище міста посприяло також культурному, торгівельно-економічному, архітектурному розвитку Вінниці, яка перетворилася з містечка в місто, хоч і провінційне.

     Все це зумовило потребу нової відбудови замку. Такий обов’язок польський уряд поклав на тогочасного міського старосту Богуша Корецького, а згодом і на Валенсія-Олександра Калиновського, які власним коштом мали побудувати, а потім ремонтувати і утримувати новий замок.

      Отже, наприкінці ХVI століття (у 1596 році, як вважає М. Білінський) Вінниця отримує заново відбудовану фортецю, побудовану на місці старого замку, тобто на острові Кемпа посередині річки Південний Буг. Акти, котрі знаходяться у Вінницькому міському архіві свідчать, що основний внесок у побудову фортеці зробив староста Б. Корецький, який і в подальшому забезпечував ремонт міських фортефікацій та життя реєстрової залоги виключно своїм коштом.

Вiнниц_кi_Мури

      Серед науковців початку ХХ ст. існувала думка, що Б. Корецький побудував замок ще у 1571 році. Проте цю гіпотезу впевнено відкинув М. Білінський. Він писав: «єсть думка, що будування замку Корецьким відбулося 1571 року. Цю думку треба відкинуть, бо в 1571 р. ще існував Замок на горі, на Старому Місті; на якій підставі тратили б державні кошти на будування нового Замку, коли замки, що вже є, так недбало утримували, як це показали люстрації Замку 1545 та 1552 років».

      Отож, фортеця Б. Корецького постала у 1596 році, але проіснувала не більше п’яти років. Її знову ж таки знищила страшна пожежа.

      Ось чому на тому ж острові на початку ХVII століття будується черговий Вінницький замок. Збудував його новий староста брацлавський та вінницький Валенсій-Олександр Калиновський. М. Білінський, досліджуючи архівні матеріали писав: «Певні відомості про це дає конституція, себто постанова Варшавського коронного вального сейму 1613 року. Пунктом 113 постанови визначалась ревізія збудованого у Вінниці Калиновським Замку, при чому обговорювалось, що Замок цей збудований коштом і під доглядом Калиновського. Значить попередній Замок цілком згорів, і це стосується до Замку збудованого Корецьким. Калиновський побудував Замок цілком наново, починаючи від самого фундаменту».

Цікаво, що за наказом старости Калиновського на фортифікаційні роботи силою гнали і міщан, через що останні були «дуже невдоволені».

      Що стосується вигляду новозбудованого замку, то це питання знову ж таки гарно представлене у праці М. Білінського. Зокрема, він пише: «Який був вигляд цього нового Замку про це дає відомості інвентар складений у 1604 році в присутності Калиновського і переданий до його рук. Згідно з цим документом було насипано могилу (в оригіналі польському «коріес»), навколо неї ріка Бог. На могилі дерев’яна огорожа (паркан) зі всіх боків. В середині замкової площі хата, навпроти неї комора, де хоронилася зброя; коло комори башта, від мосту брама. Ці всі будинки старі, погнилі, обшарпані. Було ще кільканадцять шляхетських комор. Міст до Замку кепський. З бойового знаряддя визначається дві гармати на лафетах та 46 гаківниць, кулі й порох до них. Під замком був, як сказано двір для короля, оточений частоколом; на цім дворі кілька світлиць, кухня, комора і будинок для ховання грошей».

vinnicki-muri-3

      Отож, згідно з інвентарем 1604 року, новий Вінницький замок був краще укріплений і мав більшу площу, але його міцність та витривалість й надалі залишала бажати кращого.

      Завершивши опис нового замку за матеріалами інвентарю 1604 року, М. Білінський подає досить цікаве порівняння старого і нового замків, засноване на великій кількості досліджених ним у Варшавському архіві, архіві Ягелонського університету в Кракові, бібліотеці Львівського університету імені Яна Казимира ревізійних та описових документів. Посилаючись на них він зазначає:

«Порівнюючи загальний вигляд цього острівного Замку з тим, що був на горі, на Старому Місті, ми бачимо, що в новому Замку, в конструкції першорядне значіння дано могилі, валам, себто земляним укріпленням, нема тут ні подвійних деревляних стін, з деревляним покриттям, ні веж, ні городень, яких у старому Замку було тридцять, зведено до мінімума частини Замку з дерев’яного матеріалу. Ця еволюція в конструюванні Замку виникла з потреби краще забезпечувати Замок від пожеж, що знищували попередні Замки».

      Отож, слідуючи тогочасним фортифікаційним нововведенням, пов’язаним із небезпекою пожеж, а також із посиленням ролі артилерії при облозі укріплених пунктів, у новому замку на перше та найголовніше місце у системі оборони були поставлені високі земляні вали (у Білінського та Отамановського за «скіфською» термінологією «могили»), які на другій лінії оборони переходили в укріплення з дерев’яного матеріалу.

      В умовах прикордонної близькості ворожих до Речі Посполитої татар, турків, волохів, побудова нових укріплень була найкращим варіантом вирішення проблеми обороноздатності Вінниці. Як ми вже зазначали, ця проблема тягнулася ще з 1550-х років.

      Окрім замку, в 1610 році розпочинається також будівництво першої кам’яної оборонної споруди міста – так званих «Мурів».  Вони мали забезпечити зовнішню оборону Вінниці і приміських селищ, які містилися на правому березі Південного Бугу. Будівництво Мурів, як відомо також було доручене міському старості – В. Калиновському. Перша лінія міської кам’яної стіни була збудована ще у 1610-1617 роках, але добудови, постійні реконструкції Мурів продовжувалися протягом цілого XVII та навіть XVIII століть.

      В Мурах було відкрито перший і єдиний Єзуїтських колегіум Брацлавщини, де отримали змогу здобувати освіту шляхетські та міщанські діти. Діяльність ордену єзуїтів у стінах Вінницьких Мурів взагалі є надзвичайно цікавим питанням, яке і досі не знайшло свого достойного висвітлення. Так чи інакше, але у Вінницькому державному архіві матеріалів пов’язаних з початковою історією Мурів, насправді надзвичайно мало для створення повноцінного монографічного дослідження.

dfdf69cea833f4e6ea0d71fc4477f180_XL
Битва Івана Богуна з поляками під Вінницею. (1651 р.)

      Слід також відзначити, що наріжна башта оборонного комплексу Мурів XVII-XVIII століть – це єдина збережена досі у Вінниці архітектурно-фортифікаційна пам’ятка періоду Речі Посполитої. Загалом, комплекс представляє собою зразок класичної архітектури пізнього ренесансу. Західний портал колегіуму, який розташований на сучасній музейній площі, в свою чергу, є вже зразком так званого раннього чи «єзуїтського» бароко.

      Вінницькі Мури – гордість нашого міста. Вони мають дуже глибоку та цікаву історію і потребують окремого висвітлення кваліфікованими дослідниками, чого за 25 років незалежності, вінницькі краєзнавці так і не зуміли зробити.

      Час відродження Вінницького замку і зведення Вінницьких Мурів припадає на період першого в історії Речі Посполитої серйозного загострення соціально-економічних та міжетнічних протиріч між шляхетською вольницею та русинами селянсько-міщанського походження. Брацлавське воєводство, як наприкінці ХVI, так і на початку XVII століття стає одним з найбільших вогнищ селянських бунтів. Починаючи з 1590-х років до таких повстань часто приєднувались і козаки, як наприклад, ставалось під час повстань Кшиштофа Косинського або ж Северина Наливайка.

      Важливою проблемою для міської та повітової влади стає також неодноразовий перехід на бік бунтівників вінницької реєстрової залоги, яка складалась переважно з місцевих козаків. У цьому контексті, яскравим прикладом виступає козацько-селянське повстання Северина Наливайка (1594-1596 рр.). Наливайко спромігся зібрати під своїми знаменами і селянство, і запорожців, і реєстровців, і міщан, і навіть дрібну брацлавську шляхту. Завдяки широкій суспільній підтримці, повстанці змогли оволодіти рядом населених пунктів Брацлавського воєводства.

Видатний український історик Д. Яворницький вважав, що у планах Наливайка було також захоплення Вінниці, що забезпечило б йому повний контроль над територією воєводства. Важливим фактором виступила позиція вінницької замкової залоги, значна частина якої (козаки і драгуни-русини) втекла до повстанців. Друга половина залоги також була налаштована прокозацьки. Літописні матеріали підтверджують, що загони Наливайка вже практично оточили Вінницю в той час як на підмогу обложеним прибули урядові війська, зокрема, і гусарські хоругви. Повстанців силами гусар і місцевої шляхти було розбито та відкинуто аж до Запоріжжя. У подальшому, війська С. Наливайка були повністю розгромлені у відомій Солоницькій битві в 1596 році.

      Варто підкреслити, що такі однотипні козацькі бунти кінця XVI – початку XVII століть були не менш важливою причиною відбудови В. Калиновським Вінницького замку та побудови Вінницьких Мурів, аніж прикордонне, стратегічне географічне положення Брацлавського воєводства.ОБКЛ

      Отож, так звана «Литовсько-польська доба», що тривала для Вінниці протягом 1360-1648 років, є найбільш дослідженою епохою в історії вінницьких оборонних укріплень. Саме на цей період, як це не дивно, припадає найбільша кількість існуючих архівних джерел. У методологічному контексті потрібно відзначити також велике значення археологічних матеріалів цього періоду. Певні напрацювання були зроблені як спеціалізованими професійними експедиціями Інституту історії, етнології та права Вінницького державного педагогічного університету, так і Інститутом археології НАН України. На Замковій горі було віднайдено багато залишків колишніх оборонних споруд, валів, а також залишки зброї, кольчуг та керамічних виробів XIV-XVI століть.

      Що ж стосується о. Кемпа, то тут проводилися лише зовнішні археологічні експертизи Вінницьким Крайовим Історико-Етнографічним Товариством ім. В. Д. Отамановського. Сподіваюсь, що в майбутньому, моя ініціатива проведення там повноцінного археологічного дослідження буде реалізована.

 


Список використаної літератури

  1. Білінський М., Вінницький Замок, Вінниця, 1927
  2. Бируля О., Архітектурна історія Вінниці, Вінниця, 1930
  3. Косаківський В. А., Ревізія Вінницького Замку 1545 р. // Подільська старовина, Вінниця, 1993
  4. Мельник В. М., Вінницький замок та інші історико-етнографічні публікації, Вінниця, 2011
  5. Отамановський В. Д., Вінниця в XIV-XVII століттях, Вінниця, 1993

 


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

Advertisements

One thought on “Віктор Мельник. Вінницький замок в литовсько-польський період

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s