МЕТОДОЛОГІЯ ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОЇ РОБОТИ З ЛЕГЕНДАРНИМИ САГАМИ. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ.

МЕТОДОЛОГІЯ ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОЇ РОБОТИ З ЛЕГЕНДАРНИМИ САГАМИ. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ.

МЕТОДОЛОГИЯ ИСТОЧНИКОВЕДЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ «ЛЕГЕНДАРНЫХ САГ». ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМЫ.

METHODOLOGY OF SOURCES RESEARCHING OF LEGENDARY SAGAS.


Автор – Кіорсак Владислав Борисович – студент історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Контакт Vlad.Kiorsak@Gmail.com

Стаття була опублікована у збірникуУкраїнський медієвістичний журнал

 


 

 В сучасній пострадянській історіографії  за «легендарними сагами» закріпилась слава художньої літератури, яку не можна трактувати, як історичне джерело. Хоча в світовій історіографії «сагам про давні часи» присвячено велику кількість теоретичних напрацювань, вони так і не  залучались до наукового обігу російськими та українськими істориками. Більшість текстів саг не перекладені, або фрагментарно перекладені слов’янськими мовами. Перед дослідниками постає завдання переосмислення даного питання, заснованого на критичному джерелознавстві та залученні сучасної світової історіографії.

Ключові слова: Скандинавія, саги, вікінги, героїчний епос


iceland_261020131346_000


Справа в тому, що вже в цих сагах, як зазначає Михайло Стеблін–Каменський (на фото нижче), вимисел був не прихований, а свідомий, і навіть в середовищі тодішнього суспільства вони сприймалися, як «неправдиві»[2, с. 19–20 ]. При дослідженні питань скандинавістики в історіографії можна побачити недовірливе ставлення до «легендарних саг», як історичного джерела. За першою класифікацією саг був запропонований поділ на «Історичні», та «Неісторичні» саги. Відповідно «легендарні саги», або, як ще їх називають «саги про давні часи» ( Fornaldarsogur Nordlanda, за Карлом Равном) потрапляють до другої частини, до «неправдивих саг»[1,с. 8–10]. 

завантаження

Виходячи з концепцій російських, радянських, польських істориків про те, що сага не може розцінюватись, як достовірне історичне джерело, більшість дослідників не вивчали їх свідчення. І якщо «королівським» та «родовим» сагам впродовж останніх десятиліть були присвячені ґрунтовні дослідження, то «легендарні саги» виступають в поодиноких дослідженнях східноєвропейських істориків.

Мета даної статті: розглянути особливості «легендарних» саг, проаналізувати ступінь їх достовірності, зрозуміти середовище їх творення.

Характеристика особливостей даного циклу саг закладена вже в самій його назві.

«Саги про давні часи» описують події, що відбувались в «доісторичний», легендарний час епохи вікінгів, переважно  до заселення Ісландії Х ст. Територіально ці саги охоплюють найвіддаленіші регіони тодішньої Ойкумени. Систематично записувати ці твори починають у ХІІ–ХІІІ ст. Однак на основі давньої усної традиції, тому більшість з цих творів не має автора. 

Аналізуючи «саги про давні часи» не можна ставити їх в один ряд, оскільки їхня основа сильно різниться між собою. У зв’язку з цим, видатним німецьким філологом–скандинавістом Куртом Широм розроблено класифікацію саг всередині «неправидих саг».  Дослідник розподілив твори на три групи за особливостями : 1) «Героїчні саги», 2) «Вікінгські саги», 3) «Пригодницькі саги».  Всі ці твори різняться між собою своїм первісним ядром. Героїчні саги, як зазначала Галина Глазиріна відображають загально германський прошарок епічної творчості[1, с.11]. І часто засновані на епосі, що не дійшов до нас. Яскравим прикладом такого синтезу є «Сага про Гревйор»(Створена в ХІІІ ст.) , до якої було включено декілька давніх епічних творів, головний з яких це «Битва Готів з Гунами», та саги, що описують пізніший період скандинавської історії[3,с. 377; 4; 5, с. 242]. «Вікінгські саги» оповідають про подорожі напівлегендарних  героїв в далеких країнах, зазвичай  в епоху вікінгів  Багато цих персонажів можна спів ставити з реальними історичними персонами. Групою саг, яка містить найбільшу кількість фантастичних елементів та міфічних персонажів є група пригодницьких саг.

DynImage (2)

Фрагмент рукопису GKS 2845 4to (містить сагу про Гревйор)

Відштовхуючись від цієї класифікації, ми можемо побачити певні відмінності у описі подій. Таким чином ми підходимо до найважливішого моменту – ступеня достовірності основи, тобто тих подій які передували написанню твору, і так спробуємо віднайти історичне ядро оповіді.

Одним з джерел, що послугували історичним ядром легендарних саг були пісні скальдів. Це була одна з перших форм усної народної традиції, яка активно розвивалась до прийняття християнства і  пристосування латинської абетки до ісландської мови.  Відповідно, більшість цих віршів є втраченими і ми не можемо виокремити їх точно. Той масив первісної літератури зберігся у невеликій кількості епіграфічних написів і у пізніших записах перших ісландських істориків. 

 

DynImage (4)

DynImage (5)

Фрагменти рукопису GKS 2845 4to (зовнішя частина)

Тому перш ніж аналізувати достовірність саг, варто проаналізувати достовірність самого історичного ядра. Зробити це ми можемо аналізуючи менталітет середньовічних ісландців.

Як влучно зауважує Арон Гурєвіч середньовічні скандинави вірили в магічну силу слова, тому поширення не правдивої інформації могло бути сприйняте, як образа того кому лестили. Оскільки брехню чули люди, які самі були свідками описаних подій [6, с.129 ].

З самими легендарними сагами було інакше, вони писались за сотні років після смерті їхніх персонажів, і їхньою метою було не прославлення конкретного конунга, а створення твору, який би був цікавий для читання. Саме тому використовувались історичні образи і події. Ці події жили в народі у формі усної народної творчості. Однак, на відміну від епічних творів, скальдичні пісні менше деформувалися під впливом часу.

gurevich

Арон Гурєвіч

Не відкидав епічну першооснову легендарних саг і М. Стеблін–Каменський, однак зазначав, що чим більший часовий проміжок між історичними подіями і їх записом, тим більшою буде кількість синкретичного вимислу. [7, с. 35]

На відміну від віршів скальдів, більшість з яких мають автора, епічна традиція є живою, бо постійно видозмінюється, переходячи з уст в уста. Легендарні саги увібрали її в себе в більшій мірі, нажаль вже досить видозмінену, раціональне зерно якої заховане під багатьма пізнішими нашаруваннями. 

Однак ми не можемо повністю відкидати «легендарні саги», надаючи їм місце в царині художньої літератури. Найперше, що ми можемо почерпнути з даного жанру саг це відображення культурної ситуації та ментальності середньовічного ісландця. Попри всю свою «художність» та «неправдивість».

Саме в цій «неправдивості» ми можемо побачити не менш важливі другорядні факти, що допоможуть усвідомити питання ментальності, духовності людини, її свідомості. Якщо ми розглядатимемо історію, як науку яка в центр свого дослідження ставить людину то безумовно знайдемо користь в «неправді» легендарних саг.

В цьому відношенні сага виступає унікальним твором середньовічної літератури. Великий масив роботи в цьому плані було зроблено А. Гурєвічом, який розглядав сагу як невід’ємну частину ісландської культури, як спосіб відображення свідомості епохи. [8, с. 115]  На основі аналізу саг, автор дійшов висновку, що середньовічна реальність відрізнялась від реальності у нашому розумінні цього слова і була набагато більше піддана містиці.  [8, с. 102] Цим, очевидно і пояснюються численні міфологічні сюжети «легендарних саг».

DynImage (6)

Однак попри їх культурне значення саги містять і історичну цінність. Так, багато саг з циклу «легендарних» містять міфічні епізоди, однак ті саги які нас найбільше цікавлять в більшості є звичайним переказом подій обрамлені художніми елементами, вигаданими діалогами та певними подіями, які розвивалися головним чином в літературному напрямку, тобто мали на меті зацікавити читача, а не об’єктивно передати події.

Для виявлення історичного ядра і відкинення пізніших нашарувань нам потрібно здійснити порівняльний аналіз саг з іншими джерелами.

Зокрема нас цікавить відображення в «легендарних сагах» подій, що відбувалися на території Східної Європи. В цьому плані «саги про давні часи» дають нам чи не найбільше інформації з поміж інших видів саг.

Конунги «Східного Шляху» згадуються в п’ятнадцяти «сагах про давні часи» [9, с. 143–158]. Зокрема в цих сагах можна знайти імена близько трьохсот конунгів, які були реальними історичними персонажами[9, с. 144–145]. В середовищі ісландського суспільства досить довго існував культ предків, тому кожен ісландець знав свій родовід до заселення Ісландії.

Багато цих персонажів ми можемо співставити з персонажами, що згадуються в генеалогічних скандинавських джерелах (Перелік Інглінгів, Книга про ісландців, Книга про взяття землі, тощо), латинських джерелах, арабських джерелах, тощо.

Для прикладу можна взяти «Сагу про Інгвара Мандрівника»(Створена приблизно в ХІІ ст.  Свідчення якої можна спів ставити з рунічними написами та арабськими географічними трактатами [10, с.131–153; 11, с. 74–88; 12, с. 8–25 ].

Наступним важливим моментом є велика кількість топонімічного матеріалу, який можна конкретно локалізувати та порівняти з іншими скандинавськими джерелами. В першу чергу з Географічними трактатами, та з королівськими сагами в творі Сноррі Стурлусона. Ці топоніми дозволяють нам прослідкувати основні торгові шляхи, якими просувалися скандинавські купці в Східній Європі. Охарактеризувати політичну та соціально економічну ситуацію в Північно–Руських землях. Та реконструювати просторово–географічні уявлення скандинавів, які, очевидно були досить добре обізнані з географією Східної Європи. Двадцять п’ять з тридцяти легендарних саг містять у собі відомості про Східну Європу [3, с. 331]

Аналізуючи тексти окремих саг, ми можемо побачити, що територія Приладожжя та Карелії сприймалась скандинавським населенням, як невід’ємна частина «власного» світу. Все це можна порівняти з даними археології. Які в більшості підтверджують свідчення саг. Як зазначав Леонтій Войтович, за даними археології, скандинавський компонент в Ладозі переважав до IX ст. А численні спалення оборонних укріплень можна вдало співставити з боротьбою за Ладозьке королівство представників скандинавських кланів[13, с. 67–71].

image004 во

Леонтій Вікторович Войтович

(завідувач кафедри Середніх віків і візантиністики ЛНУ ім. І. Франка)

Г. Глазиріна поділяла географічні свідчення легендарних саг на достовірні, знання яких творились впродовж століть тісних контактів між народами і міфологічні. Ці два пласти на думку дослідниці дуже тісно між собою пов’язані і виступають у творах у своєрідному синкретичному вигляді і створюють унікальну картину умовного історико–географічного простору[1, с. 20–22].

Більшість радянських дослідників заперечували джерелознавчу вагу саг. Навіть відомий дослідник М. Стеблін–Каменський попри надзвичайно прихильне ставлення до саг, зазначав, що легендарні саги містять найбільше вимислу. Слідом за ним тієї ж думки притримувався і А. Гурєвіч. Справа в тому, що в Радянському Союзі не було жодного фахового дослідника «саг про давні часи». Як М. Стеблін–Каменський, так і А. Гурєвіч досліджували родові саги і могли судити про «легендарні саги» лише побіжно. Пояснюється це і тим, що «неправдиві саги» досить довгий час не перекладалися слов’янськими мовами.

Лише в останні десятиліття в працях Г. Глазиріної та Л. Войтовича починається залучення цих джерел до наукового обігу.

glazy_0

Галина Глазиріна

Перед нами стоїть завдання максимально критичного джерелознавчого дослідження «саг про давні часи». Суть якого полягає у залученні всього масиву давньоскандинавської писемності, арабських джерел і джерел руського походження, а також матеріали археології. Лише в порівнянні ми зможемо виокремити історичне ядро твору, та звільнити його від пізніших нашарувань визначивши тим самим ступінь його достовірності.


ПРИМІТКИ

 

  1. Глазырина Г. Исландские викингские саги о севереной Руси / Галина Глазырина. – Москва, 1996. – 240 с.
  2. Стеблин–Каменский М. Саги как исторический источник / Михаил Стеблин–Каменский // Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия IX–XIV вв. – Москва, 1978. – С. 12–25.
  3. Пріцак О. Й. Походження Русі. Стародані скандинавські  саги і Стара Скандинавія / Омельян Пріцак. – Т.2. – К., 2003. – 1306 с.
  4. Hervarar Saga ok Heidreks. Ed. (E.O.) G. Turville–Petre / introduction by Christopher Tolkien. – London, 1956 – XVIII.
  5. Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (Крім ісландських саг) / Омельян Пріцак. – Т.1– К., 1997. – 108 c.
  6. Гуревич А. История и сага / Арон Гуревич. – Москва, 1972. – 198 c.
  7. Стеблин–Каменский М. И.Мир саги. Становление литературы / Михаил Стеблин–Каменский. – Ленинград, 1984. – 248 с.
  8. Гуревич А. “Эдда” и сага / Арон Гуревич. – Москва, 1974. – 192 с.
  9. Глазырина Г. Правители Руси (Обзор древнескандинавских источников) / Галина Глазырина. // Древнейшиие государства Восточной Европы. – 1999. – С. 143–158.
  10. Браун Ф. Кто был Ингвар путешественник? / Фѐдор Браун // Записки Неофилологического общества. – №4. – 1910.– С. 131−153.
  11. Мельникова Е. Экспедиция Ингвара Путешественника на восток и поход русских на Византию в 1043 г / Елена Мельникова. // Скандинавский сборник. – 1976. – №31. – С. 74–88
  12. Глазырина Г. Сага об Ингваре Путишественнике: Текст. Перевод. Комментарий / Галина Глазырина. – Москва, 2002. – С. 8–25.
  13. Войтович Л. Князь Рюрик (Славетні постаті Середньовіччя. – Вип. 4). / Леонтій Войтович. – Біла Церква, 2014. – 128 c.

 

МЕТОДОЛОГИЯ ИСТОЧНИКОВЕДЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ «ЛЕГЕНДАРНЫХ САГ». ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМЫ.

Владислав Кіорсак

В современной постсоветской историографии «легендарные саги» привыкли считать художественной литературой, которую нельзя трактовать, как исторический источник. Хотя мировая историография уделяла «сагам о древних временах» много внимания, им посвящено много теоретических наработок, но их почти не используют украинские и российские историки. Большинство текстов саг не переведены, или фрагментарно переведены на славянские языки. Перед исследователями возникает задача переосмысления данного вопроса, основанного на критическом источниковеденье и привлечении современной историографии.

Ключевые слова: Скандинавия, саги, викинги, героический епос

 

METHODOLOGY OF SOURCES RESEARCHING OF LEGENDARY SAGAS.

Kiorsak Vladyslav

In contemporary post–soviet historiography legendary saga consolidated the fame of fiction, which cannot be interpreted like historical sources. Although, in the world historiography a lot of theoretical developments are dedicated to historical saga, but it hasn’t been brought to scientific circulation by Ukrainian and Russian historians. Mostly saga’s text aren’t translated or fragmentary translated into Slavic languages. The recearchers have a task for rethinking about the present questions based on critical source and envolvement of the modern world historiography.

Keywords: Scandinavia, sagas, the Vikings, the heroic epic.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s