Якою мовою говорили на Русі?
На каком языке говорили на Руси?
In what language people spоke in times of Kyivan Rus’
Автори – Владислав Кіорсак, студент 3-го курсу історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Димидюк Дмитро, студент-магістр історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Контакт – dymydyuk_da@ukr.net
Всім відомо, що Східноєвропейські території здавна населяли полікультурні суспільства в силу вигідного географічного розташування. Русь знаходилась на перетині важливих торгових шляхів – Волзького, Шляху з Варяг в Греки, тощо. Саме це і приваблювало скандинавських купців починаючи з VIII ст.
Однак якою мовою спілкувались ці різноетнічні маси? Одна з «саг про давні часи» містить цікавий епізод, який описує торговий шлях на Схід. За словами автора на Русі говорили латиною, німецькою, данською, гардською (Від слова Гардарікі [країна міст], скандинавської назви Русі).
Це твердження поставила під сумнів Г. Глазиріна, яка зазначала, що латина і німецька мова ніколи не були поширеними на Русі і швидше були записані автором під впливом Західноєвропейської традиції. Інший епізод цієї ж саги згадує про існування спеціальних мовних шкіл для іноземців, в яких викладались мови для полегшення спілкування з місцевим населенням.
Важливе місце займала грецька мова, яка була універсальною мовою для Східної частини Європи, як латина для Заходу, постійні торгові та політичні стосунки з Візантією так, чи інакше залучали Русь в свою сферу впливу. Стосовно данської мови, то швидше за все автор мав на увазі загально скандинавську мову.
Стосовно політичної верхівки держави, то тут досить довго існували династичні зв’язки із Норвезькими королівськими родинами. Як зазначав Л. Войтович, ще Ярослав Мудрий та його сини знали шведську (тобто скандинавську мову).
Якою мовою говорили простолюдини на Русі?
Дослідники так і не дійшли єдиної думки стосовно цієї проблеми. Водночас, не існує й усталеної термінології для характеристики тих мов, які використовувались у Київській Русі. Ми знаємо точно, що офіційною та діловою мовою на Русі була церковнослов’янська мова.
Церковнослов’янська мова – це варіант староболгарської мови, розроблений ще учнями Кирила та Методія для використання всіма слов’янськими народами. Після хрещення Володимира у 988 р., Русь стала частиною візантійської цивілізації, а отже змушена була використовувати церковнослов’янську мову у церковних та офіційних текстах. В цьому нічого дивного немає, адже в той час у Західній Європі панувала латина, яка свого роду була відповідником церковнослов’янській мові на Сході. Це такі собі дві мови міжнародного спілкування, до яких ще добавляли грецьку… ніхто тут не бачить паралелей із сучасною англійською мовою?
Цікавий факт – спільна писемна мова дозволяла проводити активний обмін книгами та ідеями, що сприяло інтелектуальному розвитку. Тому, більшість книг на Русь прийшло саме з Болгарії.
Якщо вірити концепції відомого лінгвіста Юрія Шевельова, то українська мова безпосередньо виділилася з праслов’янської мови (яка існувала до VII ст.). Після розпаду праслов’янської мови у «східних слов’ян» сформувалося п’ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову. Тобто, в ХІ-ХIV ст. існувала вже староукраїнська (або давньоукраїнська) та старобілоруська мови, якими розмовляли пращури українців та білорусів.
В той час відбувається й формування староросійської мови, але через своє північне розміщення, ці процеси проходили тут повільніше. Окрім цього, на давньоросійську мову мали сильні впливи угро-фінські мови, адже територію Північно-Східної Русі заселяли угро-фінські племена. Зауважимо, що християнізація цих племен проходила доволі повільно і вони перейняли в основному книжну, церковнослов’янську мову, як розмовну. Це пов’язане з тим, що основним посібником для навчання в той час були церковні тексти, які були написані на церковнослов’янській мові. Прийнявши християнство, ці племена перейняли й цю мову.
Ви можете зауважити, що сучасна російська мова має більше спільних рис із церковнослов’янською, ніж українська чи білоруська. Взагалі, староукраїнська та старобілоруська мови, в основному, не були подібними до церковнослов’янської мови. Ці дві мови розвивалися, фактично, окремо, лише в певних випадках робили взаємні культурні впливи одна на одну. В кінцевому результаті, прості люди вже в XVI ст. слабо розуміли церковнослов’янську мову, якою проводилися літургії у церквах.
На жаль, текстів, написаних повністю на простій (розмовній староукраїнській мові) ми не знаємо.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net
А також, за цими посиланнями:
Vkontakte –
Львівський медієвістичний клуб
Facebook –
Львівський медієвістичний клуб
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається