ОБРАЗ АРМІНІЯ ЯК ПОЛКОВОДЦЯ І “ПЕРШОГО НІМЦЯ”.

Автор – Микієвич Орест. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.

―Хорошу історію не гріх і прикрасити.
(Гендальф) 


 

Історія, яка може стати легендою або легенда, яка може стати фарсом – образ Армінія як полководця і “першого німця”.

Образ Арминия как полководца и “первого немца”.

Arminius – as a military leader and the “first German.”


Вступ.

В історії Німеччини є багато як славних, так і трагічних сторінок історії. На шляху до свого самоусвідомлення потрібний образ героя, який би міг подати особистий приклад і поштовх до загальнонаціонального патріотизму. Негативним аспектом цього процесу є надмірна ідеалізація героя, де міфи стають фактами і навпаки. В цьому руслі варто проаналізувати одного з ―перших німців (хоч правильніше казати – германець) – Армінія.

ZJVLDVUjpz8

Біографія.

Очевидно, що в тодішніх германських племенах не могло бути своїх літописців, тому про біографію і основні перемоги Армінія ми дізнаємось із римських джерел. Походив полководець із племені херусків (район річок Везера і Ельби). В ранньому віці потрапив до Римської імперії, де очевидно отримав сяку-таку освіту і воєнний досвід, батьком його був вождь херусків Сігімер. Тацит зазначає, що він добре знав латину, оскільки підтверджує його службу в римській армії.[1] Щодо його ―римського‖ періоду в кар’єрі, то Веллей Патеркул вказує на наявність у нього римського громадянства і кавалерійського рангу за участь у попередніх римських кампаніях. [2]

Від римських істориків в особі того ж Тацита, Арміній заслужив на слова – прекрасний батько, видатний полководець. Приблизно в 7 році н .е. Арміній залишив римську службу і повернувся на батьківщину. Близько 21 року н.е. джерела повідомляють про смерть Армінія від рук своїх соратників, серед яких мають на увазі батька його дружини Туснельди – Сегеста. Згадується також можливість отруєння херуска, яке відхилено Римом (принаймі привселюдно). Наступні слова є відомою характеристикою цього вояки, однак спробуймо навести їх: ―Безсумнівно, він був визволителем Германіки і, що різнить його від інших царів і воєначальників, він кинув римлянам виклик тоді, коли їх держава була на піку могутності, а не в занепаді. В битвах фарт його не завжди вів за руку, проте у війні він залишався нездоланним. Прожив він тридцять сім років, з яких дванадцять тривало його правління. Племена варварів оспівують і прославляють його по сей день‖. [1]

    mbDjNhclUE4

Тевтобурзька битва – вересень 9 року н.е.

Зразу варто зазначити, що місце даної битви назвав тільки Тацит, нажаль не даючи точних координаті, внаслідок чого виникає черговий момент для дискусій у сучасних істориків. Завдяки археологу Тоні Кланну, який в Нижній Саксонії в районі містечка Брамше провів свої розкопки, було виявлено півтори сотні римських монет періоду Октавіана Августа і рештки ядер від пращ та іншої зброї. Відомий хільдесхаймський скарб також по одній з версій приписують воїнам Вара. Глибші розкопки за кілька років виявили вагоміші докази Тевтобурзької битви саме в цьому місці. Цього разу знайшлись рештки римської військової амуніції, монети (з відміткою VAR), декілька групових поховань воїнів і т.д., що дає нам право вважати це місцем розгрому чималої армії римлян.[3] Археологам, як незаперечний доказ, вдалось знайти епіграфічний напис латиною:

MARCO CAELIO TITI FILIO LEMONIA TRIBV BONONIA
I ORDINIS LEGIONIS XIIX ANNORVM LIII
OCCIDIT BELLO VARIANO OSSA
INFERRE LICEBIT PVBLIVS CAELIVS TITI FILIVS
LEMONIA TRIBV FRATER FECIT.

Це можна перекласти, як: для Маркуса Целія, сина Тита з району Болоньї, першого центуріона 18-го легіону, 53-х років від народження. Він поліг у війні Вара. Його кістки можуть покоїтись тут. Публій Целій, син Тита, його брат зробив (мається на увазі цей напис).[3] Інші ж дані підтверджують наявність XIX легіону. Прихильником теорії саме цієї місцевості був і Т. Момзен. Стосовно самої битви, то до моменту початку свого повстання Арміній був у вдавано хороших відносинах з Римом,маючи на меті не наражати себе на лишню небезпеку. На його користь зіграло і зверхнє ставлення Квінтілія Вара до германців як таких, що з людського мають тільки голос і тіло а також розрізненість його армії.

Джерела вказують, що Арміній ―вельми тверезо зазначив, що ні на кого не можна напасти раптово швидше, ніж за того, хто нічого не побоюється, і що вдавана безпека — найчастіша причина бідацтв‖. За Дельбруком Арміній склав свій план, який полягав у наступному: зініціювати повстання окремих навколишніх племен, спокусити Вара піти з легіонами в сторону повстання. При цьому він вирішив не стільки заманювати римлян, скільки відкрито зібрати і привести свої армії до римлян під приводом їх супроводу і допомоги у придушенні повстання.

4ys8jwEc690
Римська плита з написом про Тевтонбурзьку битву.

Згодом за Кассієм Арміній дав можливість Вару висунути свої війська вперед, потім під різними причинами залишив свою армію позаду нібито для стягування всіх своїх загонів і швидкого прибуття на допомогу римському воєначальнику. Далі в джерелі йдеться, що Арміній напав із наперед приготованими військами, випрошеними раніше у Вара на римські загони і розбив їх цілковито, після чого було вирішено оточити самого Вара, який вже впритул наблизився до Тевтобурзького лісу.[10] Дельбрук в цьому плані повністю згідний з Кассієм, погоджуючись із його словами: ―римляни вели за собою, зовсім як в мирний час, багацько возів і тяглових тварин; за ними йшла також велика кількість дітей, жінок і їхнього почту,через що війско було змушене розтягнутися на чималу відстань. Окремі загони війська ще більше віддалились одне від одного внаслідок того, що випав сильний дощ і почався ураган‖. В цей момент Арміній наказав виступали з гущі лісу і вести обстріл римлян здалеку. Бачучи багато поранених було отримано команду йти у ближній бій. Римляни вчасно не могли перегрупуватись, чому власне і заважав обоз і внаслідок чого їх втрати тільки більшали. За ходом обставин римлянам згодом таки вдалось розбити табір, спаливши при цьому більшість возів і непотрібної поклажі.

На наступний день вони, рушивши вперед, досягли відкритого місця, одначе і тут їх чекала нова напасть. Вийшовши з попереднього розташування римляни знову потрапили у лісову місцевість, паралельно обороняючись від Армінія. На поширену думку бойовий стрій римських легіонів, тобто їхня організація, завадила римлянам клопоту не менше, ніж погода і навколишня місцевість. В цьому плані я згідний з Кассієм, де легіонери були скутими у своїх діях деревами і самі одне одному заважали. Новий порив дошу зменшував придатність римської амуніції (стріл, щитів і дротиків), крім цього рухатись вперед, рівно як і укріпитись на місці було нелегкою справою, якщо взагалі можливою.

Війська Армінія були у легкому озброєнні і пропорційно до супротивника могли вільніше пересуватись і ставити завдання про майбутні форми атаки. При цьому Дельбрук вважає, що германці мусили застосувати якусь свою кавалерію, оскільки не могли б так впритул наближатись до римлян.[4] Тут в історика виникає певна розгубленість, оскільки невідомо якої чисельності була армія Армінія.

Джерела лише повідомляють що на кульмінаційний момент битви германці чисельністю переважали римлян, тому можна зробити висновок, що Арміній мусив мати армію чисельністю в 25-28 тис. осіб мінімум. На додачу до повного його тріумфу Вар і верхівка війська римлян вирішила прийняти смерть від власних мечів бо боялись, що у випадку полону з ними панькатись не будуть і стратять за місцевими звичаями. Невдовзі про цей ―героїзм‖ стало відомо решті римлян, зробивши подальший їхній опір даремним. Попри це знайшлось багато таких, які знайшли свою смерть або від ворожого меча, або від свого.

lxA1gO3e49A
План битви та панорама місцевості, де вона була.

67BWh3MLvIc

Тепер Арміній ―заправляв балом‖, довівши битву до цілковитої перемоги. Стосовно кількості римських легіонів у цій битві, то поширеною в історії є версія про участь XVII, XVIII і XIX легіонів, однак XVII номер фактично ніде не зазначений, за винятком загальної згадки у Веллея, який оцінював римську армію в три легіони, три кінні загони і шість когорт (одначе не як єдину армію). З огляду на великий обоз Ганс Дельбрук не дає точної чисельності римлян, варіюючи свою оцінку від 18 до 30 тис. осіб. Про інші два легіони є конкретніші дані, зокрема римські джерела, на підтвердження масштабу битви зазначають, що з часом у землях бруктерів знайшовся орлиний значок 19-го легіону, а згодом у землях марсів – черговий орел (очевидно XVIII легіону) Квінтілія Вара. Стосовно реакції Риму на цю болючу поразку, то її вдало передав Светоній. Він у своїй праці так передав реакцію Октавіана Августа: ―Він до того був вражений, що кілька місяців підряд не стригся і не брився і не раз бився головою об стіл, викрикуючи: ―Квінтілій Вар, верни мені легіони!‖. [9]

Луццій Флор крім цього писав, що настільки Арміній був героєм битви, наскільки Вар був винуватцем катастрофи через свою ―безпечність‖ [11], проте порівнюючи його з Емілієм Павлом в битві при Каннах. Цікавий момент – В честь Армінія було названо сучасний німецький футбольний клуб ―Армінія‖ з м. Білефельд, окремі опери йому присвятили Георг Гендель і Генріх Франц фон Бібер.

Сприймання образу полководця.

Чи не вперше до образу Армінія як національного героя звернулись німецькі гуманісти в часи боротьби з папським Римом в особі Ульріха фон Гуттена. Він є автором маловідомого діалогу ―Арміній‖, складеного очевидно на римських джерелах, зокрема після віднайдення в 1510-х рр. ―Анналів‖ Тацита з описами даного полководця. В іншому діалозі ―Вадіск, або римська трійця‖ Гуттен про це вказує, а в іншому ―посланні до Фрідріха Саксонського‖ характеризує Армінія як зразок найвищої мужності, найкращого і найдоблеснішого полководця всіх часів і народів, що навіть його вороги визнавали. [5] Гуттен також додав, що як свій край, так і всю Німеччину вирвав з рук римлян і йому мабуть зараз стидно за своїх нащадків. Вертаючись до діалогу ―Арміній‖, Гуттен описує зустріч різних видатних особистостей і полководців, зокрема сам Арміній, Ганнібал, Сципіон Африканський, Олександр Македонський і ін.[6]

npmZDJgRgJs
Полонені римляни

За ходом сюжету германець сперечається з Міносом, що обійшовши його власну кандидатуру найкращими полководцями обрано якраз Олександра, Сципіона і Ганнібала. В якості свідка Мінос запрошує до дискусії Тацита, визнаючи його об’єктивність. У своїй промові Арміній вказує про своє небажання стосовно пам’ятників, присвячених йому. Його мета – повернути рідним місцям забрану в них свободу. Германець, мудро відкинувши звинувачення Олександра і Сципіона у рабстві і зазіханні накласти своє ярмо на германців, переконуються у його праві на перемогу у суперечці і що він найраціональніший і найнепереможніший національний герой. В першій половині ХІХ ст. про Армінія висловився німецький критик, публіцист і поет Генріх Гейне. Сам він не належав до ―урапатріотів‖ Німеччини і в передмові до поеми ―Германія‖ зазначав про покладання в основу німецької думки принцип вільної думки і людства, хоча визнає себе французофілом.

Гейне в згаданій мною поемі в главі ХІ сприймає Армінія як ―бравого херуського князя‖ який, подібно до Мартіна Лютера в XVI ст., спинив просування латини в Німеччину успішно протистояв Риму.[8] Крім цього у поет зазначає, що в Детмольді (неподалік Тевтобурзького лісу) йому обіцяють поставити пам’ятник, а сам поет бере участь у цьому.

Досить актуальним Арміній був у 1930-ті рр. в нацистській Німеччині. В ті часи історію в молодших класах викладали від сучасності (тобто від Гітлера, історію героїв) і до найдавніших часів. В кінці цього ланцюга визначних особистостей, які визначила нацистська пропаганда (небезпідставно), стоїть саме Арміній – як національний відповідник французькому Верцингеторіксу та іспанському Виріату.[7] Його описували як полководця, який розбив міцну римську армію ―в темних германських лісах‖. Він хотів, щоб германці об’єднались, однак вони залишались розділеними. Констатувалась наявність внутрішніх конфліктів, які звели нанівець зусилля Армінія і не привели до якогось значного об’єднання конгломерату місцевих племен.

eFHof03F38c
Пам’ятник Армінію в Німеччині (1875 р.).

 

Висновки

Таким чином в історії з’явилась ще одна культова особа. Чи це погано? Я думаю ні, оскільки кожна людина когось ненавидить і кимось захоплюється, а якщо це всенародно – це ознака пошани і вдячності. Після Другої Світової війни потяг німців до історії і до патріотизму був пов’язаний з падінням Третього Рейху і його наслідками. Ближче до кінця ХХ ст. простежується наростання інтересу до національних героїв, що дає можливість під новими кутами зору оглянути всю історію такої красивої і великої країни, як Німеччина.


Список використаної літератури

1) Тацит. Анналы. ―Наука‖., М., 1993. – 907 с. Режим доступу – http://royallib.com/read/tatsit_publiy_korneliy/annali.html#0
2) Веллей Петеркул. Римская история. Книга ІІ. Изд-во ―Воронеж‖., В. – 211 С. Режим доступу – http://ancientrome.ru/antlitr/paterculus/kn02-f.htm
3) Jona Lendering. Battle in the Teutoburg forest. Archaeological evidence. Режим доступу – http://www.livius.org/te-tg/teutoburg/teutoburg04.html
4) Дельбрук Г. История военного искуства в рамках политической истории. Том ІІ – Германцы. Изд-во ―Наука‖, СПб., 2001. Режим доступу – http://www.simposium.ru/ru/node/627
5) фон Гуттен У. Диалоги, публіцистика, письма. Изд-во АН СССР. М., 1959.
6) Попова О. Диалог Ульриха фон Гуттена ―Арминий‖. Вестник Тюменского государственного университета. Т., Випуск 3, 2003. С. 154-158. Режим доступу – http://cyberleninka.ru/article/n/dialog-ulriha-fon-guttena-arminiy
7) Ферро М. Как рассказывают историю детям в разных странах мира. Изд-во ―Высшая школа‖., 1992. Режим доступу – http://royallib.com/read/ferro_mark/kak_rasskazivayut_istoriyu_detyam_v_raznih_stran ah_mira.html
8) Гейне Г. Германия. Режим доступу – http://bookz.ru/authors/geinegenrih/germania/1-germania.html
9) Светоний Транквилл Гай – Жизнь двенадцати цезарей. М.: ―Вита Нова‖, 2008. Режим доступу – http://royallib.com/read/svetoniy_trankvill_gay/gizn_dvenadtsati_tsezarey.html#266240
10)Дион Кассий, Римская история, 56.18-23. Режим доступу – http://strategwar.ru/greatfights-of-history/velikie-bitvy-bitva-v-tevtoburgskom-lesu
11)Луций Анней Флор. Епитомы. Книга ІІ, ХХХ (Германская война). В.: Изд-во Воронеж. ун-та, 1977. Режим доступу – http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1366220230


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

Редактор – Дмитро Димидюк.
 dymydyuk_da@ukr.net

Автор – Микієвич Орест

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s