Військові традиції: 13 фактів про озброєння, обладунки та лицарські традиції в середньовіччі.
Военные традиции: 13 фактов о вооружении, доспехи и рыцарские традиции в средневековье.
Military traditions: 13 facts about weapons, armor and Chivalry tradition in the Middle Ages.
ВСТУП
В процесі еволюції європейського суспільства й культури, постало таке явище як лицарство. Дослідники припускають, що батьківщиною лицарства була Франція (а саме Франкська держава). Початки протолицарства беруться з VIII ст., а саме з бенефіціарної реформи Карла Мартела (майордом Франкської держави). Ця реформа, фактично, заклала основи до створення феодального суспільства та нового соціального прошарку — лицарства. XII-XV ст. — епоха найбільшого розквіту лицарства. Із еволюцією вогнепальної зброї (XV-XVI ст.) відбувається швидкий процес занепаду як самого рицарського стану так і їхніх традицій. Основними ідеями рицарства, були ідеї індивідуальної вартості, воєнного подвигу, сакральних норм ведення битви та концепція аскетизму військового життя. Нова епоха, де-факто, відкинула ці ідеї на переферію взявши за основу концепцію Ніколо Макіавеллі «Мета виправдовує засоби».
13 коротких фактів про самий лицарський стан та їхню епоху.
1) Існують класичні (одноручні), півтораручні та дворучні мечі. Одноручний меч відомий з раннього середньовіччя. Довжина таких мечів не більше 90 см, середня вага – 1,2 кг. Натомість, 90-115 см. – це півтораручні мечі.
2) Дворучні мечі ніколи не важили понад 8-10 кг, як про це часто говорять. Максимальна вага – (4-5 кг.).
3) Поширеним було і гравірування на зброї. Його наносили на меч, завдяки технології таушування (першими в цьому були араби). Писали патріотичні та релігійні гасла, вказували місце виготовлення меча, а також ставили клеймо майстра (кращими в цьому були майстри німецького міста Золінген).
4) Технологія таушування – спочатку робили макет малюнка чи фрази на листку. Потім наносили заглиблення (відповідні до макета) на мечі (долотом, штихелем чи іншими спеціальними гострими предметами). Опісля, брали дріт (золотий, срібний чи інший). Розігрівали його (десь до 550 градусів) та ковальським молотом вбивали в меч там, де було перед тим підготовлене місце. Потім його шліфували. Готово =)
5) Так звані “кровостіки” (частково ребристі мечі) на середньовічних мечах робили для того, щоб мечі ставали набагато міцнішими і їх важко було зламати.
Арбалети та луки.
6) Лук – давня зброя. Важкий у використанні (тренувалися у вмінні стріляти з лука кілька років), але невимогливий у догляді та легкий у виготовленні. Ранні арабські луки стріляли до 150 м., а англійські лучники (використовували довгі луки до 2 м.) в часи Столітньої війни стріляли до 320 м.
7) Арбалет – був ще в Античну епоху. Ще в ІV ст. до н.е. з’явився в Китаї. Також, арбалет знали і в тогочасній Європі (гастрафет – у греків). Але опісля V ст. він виходить із вжитку, і з’являється лише в Х ст. Чому так? — невідомо.
Одна з версій: головна функція арбалету — пробивати обладунок та щит противника. VI-X ст. — це час загального занепаду, в часи якого обладунок воїна був примітивним (лише багаті використовували кольчугу). Немає потужних обладунків — непотрібний й арбалет. Лише з Х ст. починає удосконалюватися і покращуватися лицарський обладунок, і саме в цей час відроджується арбалет.
8) Арбалет – важкий у використані (натягування тятиви), але не потрібно довго вчитися, щоб навчитися ним користуватися. Набагато сильніша вбивча сила, ніж в лука. Вимогливий у догляді та дорогий у виготовленні.
9) Розглянули еволюцію арбалета (перші прості конструкції — “крюк на поясі” – “козяча нога”- арбалет з коловоротом та інші). Перші арбалети натягувалися просто людськими руками, тому після таких вправ арбалетники швидко змучувалися. Наступні модифікації арбалета ішли в напрямку пологшення “перезарядки” арбалета.
10) Структура арбалета – станина, пружна дуга, спусковий механізм, болти (стріли), тятива (згодом вона стала металевою). Найкращими арбалетниками були генуезці та швейцарці.
11) Рекордна дальність стрільби з складно композитного лука була зафіксована в XVII ст., в Османській імперії. Іскандер Тоз-Копоран (турок) вистрілив з лука на відстань у 909 м. Опісля нього, рекорд ніхто не зміг повторити. На честь нього названа одна з вулиць Стамбула і площа стріл – Ок-Мейдан, на якій знаходиться стелла Тоз-Копорана.
П.С. Це одна з найвідоміших версій, стосовно найбільшої дальності стрільби (адже їх багато).
12) Під час Столітньої війни (1337—1453) англійські лучники (та прості піхотинці) часто могли битися пліч-о-пліч з рицарями супроти французів. Це піднімало їх бойовий дух, адже в арміях інших країн Європи (зокрема і в Франції) рицарі зневажали піхотинців, та вважали за приниження битися в пішому порядку разом з простолюдинами.
Окрім цього, всі солдати в армії англійського короля Едварда ІІІ (1327-1377) були найманцями та отримували відповідну платню за свою роботу. Логічно, що вони і були особисто вільними людьми. Таких нововведень не було в жодній з тодішніх армій Європи. Це один із факторів, який сприяв перемозі англійців.
13) Цікавий факт про Дорогочинську битву (1238 р.). Битви, якої насправді не існувало. ЇЇ придумала радянська історіографія, щоб показати, як мужньо руський нарід захищався від німецький завойовників (це був такий собі мейнстрім в середині ХХ ст… пропаганда проти Гітлера та нацизму).
За джерелами – відбулася невеличка сутичка між князівськими боярами та рицарями Добжинського ордену. Останніх було 9 осіб. Вони зайшли в міську таверну, напилися та почали бійку. Закінчилося все тим, що 1 рицаря вбили, кількох поранили, а інших вигнали з міста. Нажаль, міф про доблесну перемогу русичів над “германською ордою” і досі панує в історіографії.
Далі буде…
З зауваженнями, пропозиціями чи запитаннями прошу звертатись до
Підготував текст — Димидюк Дмитро.
Редактор тексту — доцент Овсінський Ю.В. (інформація на сайті факультету)
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
НравитсяНравится