ЧАСТИНА ІІ. “Хорошу історію не гріх прикрасити” або аналіз військового мистецтва Середзем’я [з Володаря кілець] з античністю та середньовіччям.

Автор – Микієвич Орест. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.

―Вірна смерть. Ніяких шансів на успіх.
Так чого ж ми чекаємо?!‖ (Гімлі, син Глоїна)


Від редактора – Ця стаття має нетрадиційний погляд на традиційні речі… і це чудово!


ЧАСТИНА ІІ

“Хорошу історію не гріх прикрасити” або аналіз військового мистецтва Середзем’я [з Володаря кілець] з античністю та середньовіччям.

“Хорошую историю не грех украсить” или анализ военного искусства Средиземья [из Властелина колец] с античностью и средневековьем.

“A good story is not a sin to decorate”. Middle-earth analysis of the art of war [ Lord of the Rings] in the context of comparison with antiquity and the Middle Ages.


ВСТУП

Дж.Р.Р. Толкін у своїх працях, таких як ―Хобіт‖, ―Володар Перснів‖, ―Сильмариліон‖ і ін., не любив вдаватись до детальних описів озброєння своїх героїв і народів. В цьому плані професор звертав передусім увагу на їх магічні властивості, частково форму і генеалогію зброї (в основному це мечі). Більше про озброєння світу Толкіна для його порівняння з реальними античними і середньовічними прототипами ми дізнаємось з кінотрилогій Пітера Джексона ―Володар Перснів‖, ―Хобіт‖ [1]. Дана стаття є спробою проаналізувати Середзем’я з точки зору історичної об’єктивності та зацікавити читача аналізувати і досліджувати те, що ми читаємо.

8
перші два фото – Бард Лучник. 3 – Битва при Кресі. 4 – Конструкція англійського лука (XІV ст.)

Флот. Тут варто звернути увагу на умбарські кораблі. Будувались вони з дерева, на переді мали гострий металевий шпиль. Вітрила були темного відтінку, форма їхня були на зразок прямокутного трикутника. По бортам були знаходились щити і списи, які при абордажі відразу ж застосовувались, руль знаходився посередині, були дві великі щогли і одна менша позаду. У фільмі на носі по правому борту наявний якір і крім цього по краям носа корабля спереду розташовувались механізми, близькі до катапульт, які могли обертатись вправо і вліво. Серед деталей в катапульти можна впізнати металеву рукоятку ззаду, з допомогою якої заряджався пристрій, широку дугу (від верху до низу дуга завбільшки з долоню). За типом парусів і трохи корпусом такі кораблі схожі на східноазійську джонку (V-XIX ст.) [1]. В них також був дещо при піднятий ніс і корма, як і в умбарському відтворенні. Джонки спершу були пристосовані для річок і морського побережжя, хоча у воєнних цілях застосовувались і в далеких плаваннях від Кореї до Індії.

1
1 і 2 – кадри з фільму Володар Перснів. 3 і 4 – кораблі Джонка.

Інше. Щоб ще більше урізноманітнити тематику озброєнь, звернемось до амуніції істерлінгів, або харадримів. Зупинимось на істерлінгській піхотній холодній зброї. До даної зброї на жердині важко вибрати єдину вдалу назву, оскільки вона має різні характеристики. Так, від глефи є задній шип, від бердиша – форму леза півмісяцем (правда із зовнішнього боку із зазубринами), від алебарди має гострий наконечник. В Європі подібний тип зброї використовувався в XIII-XVІІ ст., а в Московії бердиші застосовувались до ХVІІІ ст. Стосовно їхньої кольчуги, то вона були лускуватого типу із загостреними кінцями вгору. Близькі до них була індійська парадна кольчуга з позолоченої шкури панголіна (степових ящірок). Дана кольчуга у фільмі не була суцільна, комплектувалась скоріш за все ламелярним принципом.

3
1 – кадр з фільму Володар Перснів. 2 і 3 – глефи і бердиші.

Як вже згадувалось, Рохан змальовувався зі скандинавів і германців, тому є очевидним схожість воїнів рохіримів, наприклад, з норманами і англосаксами. Ми вже розглядали шоломи, тепер зупинимось на кольчугах. Звернемось до гобелену з Байо. На ньому серед іншого зображені норманські вершники, в яких кольчуга складалась не з кілець, а зі зшитих бляшок за згаданим ламелярним принципом [2]. Такий тип кольчуги не є суто норманським, такі були і в римлян, візантійців і ін. народів. У фільмі Джексона ми можемо побачити окремих воїнів Рохану, які одягнені саме таким чином. Крім цього можна побачити також хауберк – це була кольчуга з напряму з’єднаним каптуром для накриття голови. Хауберк вже не був з бляшок, а монтувався за принципом з’єднаних кілець. У фільмі в битві на Пелленорських полях можна побачити роханських сурмачів, одягнених у такі хауберки.

У фільмах “Хобіт” одним з головних героїв був рибалка Бард Лучник – нащадок королів Дейлу. Його головним озброєнням був англійський довгий лук, на якому на відстані в 100 метрів він стріляв відмінно. Довжиною був близько 1,8 метра, а матеріалом як і для більшості англійських луків був тис. Чорне оперення досягало до 20 см. довжини, скоріш за все зі свійського птаха. Реальні такі луки мали практично ідентичні параметри, за винятком наконечника, оперення стріл і сировини для тятиви. Такі луки в англійській армії проіснували до 1590-х рр.

Бойові слони. В кінотрилогіях Джексона є екранізовані бойові слони харадримів – мумакіли, або оліфанти. Ці тварини вперше є описані в “Двох твердинях”. Сем Гемджі давно виношував мрію побачити когось з них. Згодом Сем справді побачив одного, який за розмірами нагадував “пересувний пагорб”. За Толкіном “здивування і страх” Сема могли тварині дещо додати у зрості [3]. Грізною силою оліфанти були в битвах в Ітіліні та на Пелленорських полях ідентично до битви при Аускулі в 279 р. до н.е. і її подібним. В битвах вони носили вежоподібні споруди (аналогічно до веж хауда на бойових слонах в Індії), звідки стріляли харадримські лучники. Шкіра в мумакілів була товста, що робило її майже непроникною для стріл. У фільмі показано, як оліфантів вбивали перерізуючи вени на ногах і вистрілами в голову і очі (найвразливіше місце). Мало які коні могли наблизитись до таких слонів.

7
крайні два фото – кадри з Володаря Перснів, центральні – ілюстрації і гравюри

Толкін писав про те, що оліфанти вимерли і що їх родичі в наш час, є всього-навсього тінню їх величі. Дана думка наводить на те, що харадримські оліфанти – індійські слони, а їх пращури – мамонти. В реальній історії якщо б слон пішов крізь ворожу піхоту, його б мало що зупинило. Списи проте всерівно були болючі для тварини. Коли в цей час противник наступав на слона зі сокирами і мечами, він міг протоптати собі дорогу і по своїх. В цьому аналіз обох сторін є майже ідентичним.

Облогові машини. Ці механізми ми бачими при облозі Хорнбурга, однак повною мірою при облозі столиці Гондору Мінас-Тіріта [4]. Щодо аналізу облогових драбин, то цей засіб був найпростішим засобом штурму, однак і найнебезпечнішим, особливо коли драбини не досягали верхнього краю стіни. При облозі Хорнбурга у “Володарі Перснів” можна побачити такі драбини, довжина яких сягає 10-15 метрів. У обох випадках вони були дерев’янні.

6
1 і 2 фото – кадри з фільму Володар Перснів. 3 – гобелен з Байо. 4 – сучасна реконструкція хауберка

Стосовно облогових веж, то такі застосовувались при облозі Мінас- Тіріту у “Володарі Перснів”. Їх особливістю було обшиття по боках шкурою на половину, а спереді металами, висота їх 10-12 метрів. У фільмі стріли гондорців на вежі не мали ніякого ефекту. Вежі мали чотири поверхи (між ними драбини), а п’ятий (з трапом) – призначався для переходу на стіни міста. Пересування було за рахунок тролів, які колесами пересували вежі. В історичному аспекті вежі часто на нижньому ярусі мали таран, у фільмі ми цього не бачимо.

В ранньому середньовіччі згадки про такі облогові засоби практично відстутні, значно більше матеріалу є за період античності. Заснування облогових веж приписують Карфагену. Кемпбел наводить свідчення Діодора Сицилійського, який описував облогу карфагенянами Селігунту, Гімери, Акраганту, Гели і ін [5]. Так, Ганнібал “встановив шість високих веж” при облозі Селігунту, а під Акрагантом в 406 р. до н.е. велась облога з допомогою двох облогових веж. При облозі Діонісієм Мотії в 397 р. до н.е. вежі налічували шість поверхів.

5
1 і 3 фото – кадри з фільму. 2 – гравюра античної драбини. 4 – картинка античної облогової вежі

Тарани в Середзем’ї застосовувались Ізенгардом і Мордором. В обох випадках вони була практично ідентичні. Таран в них складався з товстої колоди 4-5 метрів, яка мала спереді металеві зубці для сильнішого руйнування воріт, а по боках були встановлені металеві ручки, за які тримались вояки аби нести таран. В такому випадку вони ставали як ніколи вразливі перед атаками зі стіни. Під Мінас-Тірітом застосовано унікальний таран – Гронд. Це висотою близько 10 метрів споруда типу європейських “черепах”, яка на підвісних ланцюгах і палках тримала колоду величезною вовчою головою на кінці (з металу), всередині якої палахкотів вогонь. Для удару таким агрегатом використовувалась сила дюжини тролів. До стін міста таран підвозили величезні тварини типу носорогів. Як не дивно, але подібний випадок, коли тварини (воли) тягли таран був у 537 р., коли вождь готів Вітігіс облягав Рим. Тварин перестріляли ще до того, як вони доволокли таран.

В історії немає прямих згадок про тарани типу “Гронд”, однак за основними ознаками і конструкцією є схожі прототипи. Так, Йосиф Флавій згадує про схожий “Гронд” при облозі Веспасіаном Йотапати: “Це – жахлива балка, схожа на корабельну щоглу і спорядженя залізним наконечником типу баранячої голови, від чого вона і отримала таку назву. Посередині вона на товстих канатах підвішується до іншої поперечної балки, яка своїми кінцями лежить на з’єднаних стовпах. Потягнута багатьма вояками назад і кинута зразу ж вперед вона своїм залізним кінцем потрясає стіну..” [6]. Флавій наводив і протидії тарану. Дещо іншу таранну “черепаху”, за легендою, створив дехто Гегетор з Візантія, за Вітрувієм і Афінієм [5]. В ній є центральна вежа (неясного виду), сам таран підвішений до неї на канатах і ланцюгах. Знизу вежа покрита конусоподібними дерев’янними стінами зі шкурою на них.

2
1 – таран Ізенгарду. 2 – таран “Гронд”. 3 – таран черепаха. 4 – гравюра.

Окреме слово замовимо за метальні машини. У фільмі показані різні їх типи, однак описуються вони одним словом (часто взагалі не називаються) – катапульти. Це є одна з хиб, які побутують зараз оскільки метальна облогова техніка є різна за способом конструкції метання снарядів і їх ніяк не впихнеш під одне слово, яке напевне використовують для зручності. Катапульт як таких у фільмі “Володар Перснів” і “Хобіт” взагалі немає. Зустрічаються треб’юше і онагри. Зокрема, при обороні Мінас-Тіріту гондорці використовували треб’юше, частина яких знаходилась на верхніх ярусах оборони, що збільшувало висоту польоту. Онагри ж застосовували саме мордорці. Які облягали місто.

Візьмемось за гондорський треб’юше. Він практично ідентичний середньовічним прототипам. У фільмі двоє людей тягнули довгий канат, спускаючи механізм із металевого запобіжника, через що відбувався політ великих кусків каменю. Це є в історії, оскільки треб’юше може стріляти майже всім, що влізе в його пращу, яка додавала ефективності снаряду. При цьому сили кидку давав важкий підвісний ящик на протилежному кінці машини. Який при спуску миттєво давав назад. Висота такої конструкції була близько шести метрів, складалась з деревини (за вийнятнок деяких металевих деталей).

4
і 2 фото – відтворення метальної техніки у “Володарі Перснів”. 3 – гравюра. 4 – сучасна реконструкція.

Мордорські катапульти насправді ж є онаграми, однак у більш зміненому вигляді. Висота їх в районі 4-5 метрів. В історичному аспекті в конструкції онагрів застосовувався принцип натягненої дуги лука, що давало машину дещо деформованої форми. У фільмі онагри мордору мають суттєвий, але не видуманий недолік – у них немає авосьок, які б додали ефективності, а лише чаші. Один такий онагр з колесами обслуговували 2 особи, разом з тролем. Однією з багатьох спільних рис, у фільмі відтворена захисна подушка посередині поперечної балки, яка пом’якшує удар об неї тої, яка запускає снаряд. Такі снаряди перелітали через стіни (навісна стрільба). Тім Ньюарк наводить структуру онагра до його деталей (пращі, троси, балки), що дозволяє нам прискіпливіше підійти до цієї теми [2].

Висновок. Дана стаття є спробою окреслити відображення реальних прикладів з історії військової справи у фільмографії. Українська історіографія, хоча б на рівні статей, є бідна на подібні дослідження. З цієї причини постає проблема описування подібних тем не стільки з наукового боку, скільки з науково-популярного, оскільки так можна зацікавити читача певним видом матеріалу,а потім і його досліжненням.


Список використаної літератури

1) Encyclopædia Britannica. Chinese junk. Режим доступу –
http://www.britannica.com/technology/junk-ship
2) Т.Ньюарк. История мирових войн. Илюстрированная енциклопедія. М.: “Арт-родник”, 2010. С. – 78-79.
3) Дж.Р.Р. Толкін. Володар Перснів. Дві вежі. Л.: “Астролябія”, 2013. С. – 426-427.
4) Даерон. Вооружение народов Средиземья. Журнал “Резвый пони”. С-П. 1994, вип. 1. С. – 12-13. Режим доступу – http://www.tolkien.spb.ru/pony.php
5) Д.Б. Кемпбел. Искуство осады. Знаменитые штурмы и осады Античности. – М.: “Ексмо”, 2008. С. – 44-45.
6) Й. Флавий. Иудейская война. С. – 124. Режим доступу –
http://www.mpda.ru/data/941/625/1234/%D0%98%D1%83%D0%B4%D0%B 5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F%20%D0%B2%D0%BE% D0%B9%D0%BD%D0%B0.pdf


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

Редактор – Дмитро Димидюк.
 dymydyuk_da@ukr.net

Автор – Микієвич Орест

Advertisements

One thought on “ЧАСТИНА ІІ. “Хорошу історію не гріх прикрасити” або аналіз військового мистецтва Середзем’я [з Володаря кілець] з античністю та середньовіччям.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s