ФЕОДАЛЬНА АНАРХІЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ КОРОЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ У АНГЛІЙСЬКОМУ ТА ФРАНЦУЗЬКОМУ КОРОЛІВСТВАХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІІ СТ.

Автор – Скіра Юрій. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.


 Feudal anarchy and strengthen the monarchy in the English and French kingdoms in the first half of the XII century.
Феодальна анархія та зміцнення королівської влади у Англійському та Французькому королівствах у першій половині XII ст.
Феодальная анархия и укрепления королевской власти в Английском и Французском королевствах в первой половине XII в.

 

ХІІ ст. було надзвичайно драматичним в історії Франції і Англії. В обох королівствах цей період характеризувався як період реформ і зміцнення королівської влади. В Англійському королівстві шлях до політичної консолідації наштовхнувся у своєму розвитку на тривалий період послаблення влади короля.

Coronation_of_henry_i
Коронація Генріха І (1100-1135)

Однією з причин послаблення була відсутність спадкоємців чоловічої статі у короля Генріха І  (1100–1135), який був нащадком Вільгельма Завойовника (1066–1087). Генріх I мав сина Вільгельма, але той загинув в 1120 р. в результаті корабельної аварії [1, c.126]. Король одружився втретє, але синів у цьому шлюбі не було. У Генріха І залишилася лише дочка Матильда (1102–1167). Вона була дружиною німецького імператора Генріха V (1105–1125), а коли той помер, одружилася з Жоффруа V (1113–1151), графом Анжуйським. Вільям Ньюбурзький (1136–1198) у своїй   “Історії Англії” пише, що після смерті свого сина і шлюбу Матильди з Жоффруа V, графом Анжуйським, Генріх І збирає раду, на якій: “єпископи, графи, барони і всі вельможні люди приносять присягу, що Англійське королівство разом з герцогством Нормандією перейдуть до його внуків, яких вона йому народить” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  :
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Здавалося, що загрозу усунено і Англійська корона має законних спадкоємців, які будуть правити державою після смерті короля Генріха І. Та сталося по–іншому. “В рік 1135 від Успіння Діви, найславніший король Англії і герцог Нормандський Генріх був мертвий, але його ще не встигли поховати, як королівство Англію захопив Стефан Блуа, його племінник зі сторони сестри” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Англійські вельможі і духовенство визнали Стефана (1135–1154) королем. Корона дісталася Стефану через те, що англійська знать не хотіла напливу чужоземців, які би прийшли в Англію, якщо б корона дісталася Матильді [3, c.97].

BattleOf_Lincoln
Битва при Лінкольні (1141 р.). Стефан Блуа (король Англії, третій зліва з короною) слухає промову Бодуена де Клера

Початок правління Стефана давав оптимістичні сподівання . “Перші два роки правління Стефана дійсно були вдалими, так як Давид, король Шотландії, який вчинив набіг на Нортумберленд за річку Тін був переможений і його військо розбите. Балдуїн де Редверс, який підняв повстання, упокорений і висланий” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  :
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Проте в подальшому ситуація в країні почала виходити з–під контролю. “В той час, коли він був зайнятий невдалими воєнними діями в південній Англії проти тих, хто підняв бунт і розпочав війну проти нього, воскресла лютість шотландців. Вони прорвалися вперед і зайняли Нортумберленд, який опустошили найдикішим чином. Перейшовши Тін, вони дійшли до річки Тіс, не жаліючи ні статі, ні віку” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  :
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Восени 1139 р. Матильда з військом висадилася в Арундейлі і з’єдналася з Робертом Глостерським (1090–1147) біля Брістоля [1, c.129]. Починаючи з цього часу в Англії розгорілася відкрита громадянська війна.

North_France_1135
Карта Франції та Англії. Зеленим позначено – англійські землі, а синім – домен французьких королів (перша половина ХІІ ст.)

Таким чином в період 1135–1154 рр. Англія знаходилася у стані феодальної анархії [3, c.84]. Королівська влада занепадала, про що свідчить битва при Лінкольні 2 лютого 1141 р., де король Стефан зазнав поразки і потрапив у полон до збунтованих баронів [4, c.257].

Наслідки громадянської війни були жахливими. Вільям Ньюбурзький пише, що “Англія була поступово настільки розграбована і спустошена подвійними ворожими діями, грабунками і пожежами, що будучи самою процвітаючою, тепер вона являла собою саме найспустошеніше королівство” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Stepan_Blois_(cropped)
Стефан Блуа (1135-1154)

Франція у своїй історії пережила декілька етапів централізації. Початковий етап припадає на період з ХІІ до середини ХІІІ ст. [5, c.19]. Династія Капетінгів робила перші кроки у питанні об’єднання країни. Політичним наслідком розвитку феодальних відносин стало подрібнення Королівства західних франків на кілька десятків фактично незалежних держав [6, c.77]. Поряд з цими землями, королівський домен був надзвичайно крихітний. Відсутність влади, яка карає за порушення закону, зумовила грабежі і насильства, які чинилися на французькому просторі.

Витоки централізованого королівського правління у Франції починаються у часи правління Людовіка VI Товстого (1108–1137) та діяльності далекоглядного Сюгера (1081–1151), абата монастиря Сен–Дені [7, c.381]. Сюгер висунув концепцію верховного становища монарха у феодальному суспільстві [6, c.106] і прагнув окреслити короля Франції як найбільшого і наймогутнішого правителя у Західній Європі.

Louis_VI_le_Gros
Людовік VI (1108-1131)

У цей час Францію, як і Англію, супроводжували безконечні війни між феодалами, і суспільство прагнуло миру. Ці процеси були позитивними для Капетінгів, адже в колективній свідомості витворювався і утверджувався ідеальний образ короля–судді [6, c.84], який є справедливий.

Уривок з ,,Життя Людовіка VI Товстого” Сюгера проголошував : “Священний обов’язок королів – дужою рукою вгамовувати зухвальство тиранів, які терзають країну нескінченними війнами, тішаться грабежами, бідний люд гублять, церкви розоряють і в такій мірі вдаються в шаленство, що, коли дають йому волю, воно стає все більш і більш запеклим” [8, c.66].

Суспільство прагнуло  спокою і стабільності та шукало прихистку в особі короля. Капетінги поступово одержували все більшу підтримку, що зміцнювало ідею сильної королівської влади на французькому просторі.

В часи правління короля Людовіка VI Товстого відбувається подія, яка мала надзвичайно важливе місце у подальшій історії Франції, та й всієї Західної Європи загалом, адже породила в майбутньому конфлікт, в результаті якого зміщувалися центри політичної ваги у Європі. Священна Римська імперія отримала поважного конкурента в особі дедалі сильнішої Франції, а тій, в свою чергу, довелося конкурувати з Англією, що здійснювала експансію на континенті [7, c.273].

Ця подія, яка зумовила всі ці наслідки в майбутньому, відбулася в 1137 р. Герцог Аквітанії Гійом Х (1126–1137) неочікувано помирає від лихоманки. Перед тим він пише Людовіку VI Товстому, щоб у разі його смерті він забрав до себе двох своїх дочок: Елеонору (1122–1204) і Аллікс (1125–1153). Ще він просить, щоб старша Елеонора стала майбутньою дружиною дофіна Людовіка (1120–1180). Водночас, мудрий Гійом Х заповідає, щоб Аквітанія була прилучена в разі шлюбу до Французької корони не як королівський домен, а як посаг і король буде правити ним, як герцог Аквітанський [9, c.150].

Останнє прохання було надзвичайно продуманим і в майбутньому відіграє свою доленосну роль. Людовік VI Товстий виконав прохання герцога Аквітанії і дофін взяв шлюб із старшою дочкою Гійома Х. Одруження Людовіка VII  (1137–1180) на Елеонорі водночас розширило капетінгські володіння до Піренеїв [10, c.38].

Louis_VII_le_Jeune
Людовік VII (1131-1180)

Це була велика перемога Капетінгів, адже розширювала володіння короля і зміцнювала його владу на тодішній політичній арені. Та іншою проблемою було те, що шлюб Людовіка VII з Елеонорою був нещасливий. Елеонора була спадкоємицею вільнодумних традицій античності [9, c.151]. Її дід – Гійом ІХ (1087–1126) був прекрасним трубадуром. Вона уособлювала сонячний Південь, в той час як її чоловік – похмуро-релігійну Північ. Іншою важливою проблемою цього шлюбу була відсутність дітей чоловічої статі. Це була проблема, яка несла загрозу для держави Капетінгів.

В результаті розвитку цих подій почали неодноразово говорити про розлучення. Сюґер, абат Сен–Дені завжди радив Людовіку VII  не розривати шлюб [9, c.152]. І доки жив цей мудрий політичний діяч, напругу у питанні розлучення вдавалося долати.Людовік VII і Елеонора повертаються до Франції, де король 21 березня 1152 р. збирає собор в Божансі [11, c.102]. “Королева була сильно ображена поведінкою короля і говорила, що вийшла заміж за монаха, а не за монарха” [2, [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  :
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546]  – писав Вільям Ньюбурзький.

Елеонора заявила, що Людовік VII є її двоюрідним братом, тобто знаходиться з нею в такій родинній близькості, що робить їхній шлюб кровозмішаним, а отже недійсним. Король сам дає згоду на урочисте розлучення єпископом, всупереч папі Євгенію III (1145–1153), який хотів зберегти шлюб [12, c.233].

Виникає питання – чи було розлучення з Елеонорою політичною помилкою Людовіка VII? Аналізуючи тодішню ситуацію, можна стверджувати, що Французьке королівство не було в силах асимілювати таку велику анексію, зроблену в 1137 р. Аквітанія була населена бунтівними феодалами, яких в майбутньому не вдалося подавити таким енергійним королям як Генріху ІІ (1154–1189) і Річарду I (1189–1199). Тому утримування такого регіону виснажило би Капетінгів, які спрямовували б усі ресурси свого маленького домену на підтримку порядку в цій частині своїх володінь [10, c.41].

Після розлучення з Людовіком VII Елеонора була недовго незаміжньою. 18 травня 1152 р. Елеонора бере шлюб з Генріхом Плантагенетом (1133–1189) [13, c.103].

1024px-Church_of_Fontevraud_Abbey_Eleanor_of_Aquitaine_effigy
Елеонора Аквітанська (надмогильна плита)

Проте, герцог Нормандський одружувався на Елеонорі, не заручившись згодою короля Франції. В якості сюзерена французький король мав право на опіку дочок і вдів своїх васалів. Вони не могли виходити заміж без згоди сюзерена. Людовік VII заявив про порушення феодального права Генріхом Плантагенетом і викликав його на суд. Той не з’явився і Людовік VII оголосив про конфіскацію маєтностей непокірного васала. Але Капетінги не мали досить сили, щоб реалізувати вирок [10, c.182].

Це був перший відкритий конфлікт між Плантагенетами і Капетінгами. Саме перехід Аквітанії під владу Плантагенетів започаткував їхнє тривале геополітичне суперництво з Капетінгами [6, c.110]. Площа володінь Анжуйської династії після одруження Генріха на Елеонорі становила близько 200 тис. кв. км.

Подальший перебіг подій був, однак, несприятливий для Капетінгів і надзвичайно сприятливий для Плантагенетів. На початку ми згадували про феодальну анархію в Англії та про громадянську війну, яка там тривала. У процесі боротьби між Стефаном і Матильдою церква виступила у ролі посередника. В 1153 р. за підтримки архієпископа Кентерберійського Теобальда (1139–1161) і єпископа Уінчестерського Генріха (1129–1171), які заручилися згодою папи, в листопаді в Уоллінгфорді було укладено мирний договір між Матильдою і Стефаном. “Було ухвалено, що Стефан буде самостійно правити Англією з достойністю і пошаною законного правителя і що Генріх буде його наступником в королівстві в якості законного спадкоємця” [2, [Електронний ресурс] / Режим доступу до тексту  :
http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text7.phtml?id=1546].

Генріх на цей час успадкував по матері Нормандію, а від батька отримав Мен і Анжу. Коли в 1154 р. він став королем Англії, виникла небезпека, що Анжуйська імперія поглине Францію.

Відтоді присутність на землях Французького королівства сильного васала, який і сам був могутнім сувереном, стало постійною загрозою для короля Франції. Ця проблема могла бути вирішеною лише тоді, коли король Франції стане власником Нормандії, або коли король Англії стане правителем Франції.

Map_France_1180-ru.svg

Таким чином, у Англійському і Французькому королівствах у першій половині XII ст. відбулося зміцнення королівської влади. Цей процес пройшов тривалий етап свого становлення і був зумовлений як потребами самого суспільства, так і закономірностями розвитку історії. Королівській владі вдалося подолати феодальну анархію. Держави очікували ґрунтовних реформ, які будуть відбуватися у другій половині XII ст. Також, було започатковане протистояння між династіями Капетінгів і Плантагенетів, яке сягне свого апогею наприкінці  XII ст. і призведе до перемоги Капетінгів на початку XIII ст.. Це відкриє нові горизонти для консолідації Французького королівства у єдину централізовану державу.


Список використаних джерел та літератури
  1. История Великобритании / Кол. авт. под ред. К.О. Моргана – Москва: Издательство «Весь Мир», 2008. – 680 c.
  2. Вильям Ньюбургский. История Англии / [Електронний ресурс] / Режим доступу до тексту : http://www.vostlit.info/haupt-Dateien/index-Dateien/V.phtml?id=2043
  3. Петрушевский Д.М. Очерки из истории Английского государства и общества в Средние века / Петрушевский Д.М. – Государственное социально-экономическое издательство. – Москва, 193 – 223 c.
  4. Дельбрюк Г. История военного искусства в рамках политической истории. Том третий. Средневековье. / Дельбрюк Г. –  “Наука”. – Санкт-Петербург, 1996. – 447 c.
  5. Басовская Н.И. Период развитого феодализма в странах Западной Европы (ХІ-XV вв.) / Басовская Н.И. – Москва, 1974. – 39 c.
  6. Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації ( від початків до кінця XVIII століття ) / Ададуров В. – Львів: Видавництво УКУ, 2002. – 412 c.
  7. Зайбт Ф. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем / Зайбт Ф. – Львів: видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – 512 c.
  8. Сюгер Життя Людовіка VI Товстого // Хрестоматія з історії середніх віків / За ред. Підлуцького Г.І. – Київ: Вид. «Радянська школа», 1972. – С. 66.
  9. Валовая Т.Д. Искушение Европы: исторические профили / Валовая Т.Д.  – Москва: Гардарика, 1998. – 400 c.
  10. Фавтье Р. Капетинги и Франция. / Фавтье Р. – Санкт–Петербург: Евразия, 2001. – 320 c.
  11. Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – 448 с.
  12. Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987–1460 / Дюби Ж. – Москва: Международние отношение, – 416 c.

Скіра Ю. Феодальна анархія та зміцнення королівської влади у Англійському та Французькому королівствах у першій половині XII ст. // Дні науки історичного факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету: матеріали VII Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених. – Київ: Логос. – Т.2. – 2014. – С. 358-363.


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Юрій Скіра – Y_Skira@ukr.net

Advertisements

One thought on “ФЕОДАЛЬНА АНАРХІЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ КОРОЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ У АНГЛІЙСЬКОМУ ТА ФРАНЦУЗЬКОМУ КОРОЛІВСТВАХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІІ СТ.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s