“Нарешті я дописав це! О, Христе, дай мені випити пива…” Або, життя та середовище середньовічних скрипторів.

Автор – Ксенія Скшентувенська, студентка 3-го курсу історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка.


Середньовічні скрипторії та середовище писарів

Средневековые скриптории и среда писарей

The medieval scriptorium and environment of the scribes


Вступ

«Піднявшись по сходах, ми увійшли у скрипторій з боку східної башти, і тут я не зміг стримати захопленого вигуку. Другий поверх не був розділений на дві частини, як нижній, а тому він розкинувся перед моїми очима у всій своїй просторій неосяжності. Вигнуте і не дуже високе склепіння, підперте міцними колонами, спиналося над цілим приміщенням. Весь простір пронизувало чудове світло, яке лилося крізь три величезні вікна з кожної більшої сторони…»

«Найкраще освітлені місця віддано найдосвідченішим мініатюристам, рубрикаторам та переписувачами. На кожному столі стояло все потрібне для розпису і переписування книг: ріжки з чорнилом, тонкі пера, які дехто з ченців підстругував тонким ножиком, пемзовий камінь, щоб вигладжувати пергамен, лінійки, щоб креслити лінії, на яких відтак проляже письмо. Біля кожного переписувача або на вершку нахиленої площини його стола стояв пюпітр, на ньому спочивав переписуваний рукопис, накритий шаблоном, що виділяв рядок на сторінці, який саме переписувався. Дехто писав чорнилом золотистої та інших барв. Інші натомість лише читали книги і виписували щось із них у свої особисті зшитки чи таблички…

Таким уявляє собі скрипторій Умберто Еко. Але як це було насправді? Спробуємо з’ясувати це.

-40NqWiih5Y

Отож, початок скрипторіїв ми виводимо із цілком відомої нам події – заснування Кассіодором, «останнім римлянином», Віварія – першого скрипторія. Сталося це у VI ст. нашої ери. Відомостей про цей осередок збереглось достатньо,  а відтак, ми можемо дещо сказати про людей, які там працювали. Колишні раби, ченці, вільновідпущеники. Зважаючи на період, всі вони наслідували традиціям Римського часу.   Однак, проіснував Віварій недовго, вже зі смертю Кассіодора у 575 р. він занепадає. Та куди ідуть всі ці люди? Звісно, шукають інші осередки та продовжують культурну традицію.

Другою важливою віхою є проникнення ірландських ченців на континент та заснування нових осередків письма. У період VIII-X  ст. Ірландія потерпала від набігів вікінгів. Особливо страждали монастирі. Багато оздоблені рукописи приваблювали їх. Відповідно, це спричинило великий відтік як простихченців, так і скрипторів.

«У вутлому човні, вбогому одязі і без дорожніх припасів, але з дорогоцінними рукописами за спиною»  вони тікали на континентальну Європу, де спричинили справжнє «Відродження». Можна без застережень сказати, що більшість тогочасних скрипторіїв були засновані ірландцями або за їх участі. Найбільш відомими з них є Боббіо у Північній Італії, Корбі, Ліон, Луккея у Франції,   Сен-Галлен у Швейцарії та багато інших.

Однак, при всьому цьому виникло та розвинулось багатоманіття типів письма та прикрас. А отже виникали спроби до випрацювання нового, уніфікованого письма. Це сильно вплинуло на скрипторії. Вже до середини Х ст. у вжиток входить новий тип письма – каролінгський мінускул. Все багатоманіття національних типів письма поступово зникає , а отже ми не можемо  говорити про яскраві національні особливості в цей час ніде, окрім ізольованих регіонів – Ірландія та Південна Італія.

object_47.1333147895.05577

Після цього розвиток скрипторіїв входить у свою останню велику фазу, яка стала одночасно і часом розквіту, і часом занепаду. Високе та Пізнє Середньовіччя у розвитку писарської справи займають чинне місце хоча б тому, що більшість із збережених на наш час манускриптів походять з того часу.  Після каролінгської реформи письмо стає більш зрозумілим і доступним, що, в свою чергу, веде до збільшення виробництва у скрип торіях.

Але з поширенням в ХІІ ст. університетів, а у ХІІІ – професійних майстерень письма у містах, скрипторії починають занепадати. Причина, як би сумно не звучало, у продуктивності. Бо навіть за гарних умов роботи, хорошого зору та вмілості писаря, написати більше 4-5 сторінок  формату folio не вдавалось. Натомість, у професійних майстернях продуктивність була в 3 рази більше.

nVPWrXj3rxQ

Як результат, один писар міг виготовити максимум 1 книгу в рік, що було зовсім не конкурентним. Тож, більшість малих монастирів перестають займатись переписуванням. Писарі, інкрустатори та ілюмінатори, в пошуках роботи намагаються влаштуватись до великих монастирів. І цим, фактично, завершується епоха монастирських скрип торіїв.

Стрімкий розвиток скрипторіїв сприяв формуванню особливого стилю життя ченців-переписувачів. Однак, це часто залишається поза увагою дослідників. Це є очевидною помилкою, адже судити про рукопис без розуміння психології його автора часто буває дуже складно.

Тож, чим же  жили середньовічні скриптори?

Далеко не всі ченці потрапляли до монастирю за своєю волею. Комусь таку «кар’єру» обрали батьки, у когось не було іншого вибору через соціальне становище, хтось змушений був тікати від закону. Навряд всі з цих людей були щиро віруючими. Поруч із тим, у монастирях булі і дійсно побожні люди, які вірили у спасіння через молитву і віддавали своє життя заради цього. Всі, інтроверти, екстраверти, палкі католики та ті у кому ще можливо жило язичництво, з бідних чи заможних сімей опинялись у замкненому суспільстві з яким мусило взаємодіяти.

uYif2dfCBNs
Демон Тітивіллус. Казали, що якщо писар буде “халявно працювати” то цей демон забере його в пекло. І там писар буде мучитися за всі недописані букви та свої помилки.

   Яким був цей процес? Очевидно складним. Зокрема, багатьох інших проблем ми можемо виділити проблему сексуальності.

Якщо у Ранньому Середньовіччі ми не можемо говорити ти про порушення обіту, оскільки сексуальні відносини не були на той час забороненими. Так, наприклад, у Ірландії за сексуальні відносини вважались гріховними постільки-поскільки, адже серйозного покарання за це не було передбачено.

Як би середньовічні хроніки не намагались оминути цю тему, повірити у подібну поголовну повагу до обітів важко, особливо враховуючи те, що часто потрапляли туди люди не зі своєї волі.

Іншою проблемою часто була сама писарська справа. Зараз прийнято оромантизовувати її. Але якщо подивитись глибше, то ми побачимо наскільки складною і часом нудною була ця робота. В першу чергу, це фізіологічні аспекти.

Наем писцов для переписывания книг

Дуже часто працюючи у скрипторії ченці отримували низку захворювань. Втрачали зір, скаржились на проблеми зі шлунком та хвороби спини. І це вважалось цілком нормальним, звичним явищем. Якщо говорити про умови праці, то вони були очевидно від жахливих до більш-менш адекватних. Почнемо із адекватних. При більшості великих монастирів існували спеціальні приміщення, що були прилаштовані до скрипторія – вони були просторими, світлими. І хоча переважно монахам доводилось працювати стоячи, в них менше псувалася осанка та зір. Однак, це скоріше винятки. У більшості з монастирів не було коштів на утримання великого штабу писарів, ілюмінаторів.  Тож приміщення скрипторію іноді було просто келією чи кімнатою де насилу вміщались 3-4 скриптори.  Був варіант і ще гірший, коли писар мусив працювати у своїй же келії. Відсутність прилаштованих тримачів книг спричиняла труднощі і неприродну позу праці. Часто писарям доводилось завершати певний об’єм роботи вночі, при світлі лише однієї невеликої лампи. Щоб встигати зробити роботу, ченці-писарі на денний час звільнялись від молитов. Такий не нормований графік прийняття їжі серйозно відбивався на травленні.

Цитати, маргіналії (записи скрипторів на полях манускриптів):

  1. «Дозвольте мені не бути звинувачений у почерку, бо чорнило погане, і пергамент не добрий, і день темний»
  2. «О, будь проклята, ручка!»
  3. «Кітруад Магфіндгелл писав це без крейди, без пемзи і з поганими знаряддями»
  4. «Нарешті я дописав це, О, Христе, дай мені випити [пива або вина
  5. «Дорогі читачі цієї праці, прошу вас, не забудьте про те, хто переписав його: це був нещасний брат … він страждав від холоду, а ночами йому доводилося дописувати те, що він не встиг зробити при світлі дня»
  6. «Будьте обережні у поводженні з рукописом. Не кладіть пальці на сторінки! Ви не знаєте, що таке писати! Це найтяжча повинність: вона згинає вам спину, послаблює очі, псує шлунок і ребра … Моліться про бідного Рауле »…
  7. «У виснажливій праці переписувача я не знаходжу розради, тому, о, Господи, я підношу тобі цю молитву: так не завадять моєму серцю пізнавати приховане моя рука, яка виводила ці букви, і мої очі;  спить і переймається моє серце більш про внутрішній світ, ніж про зовнішній, і нехай не втомиться писати моя рука! »

    Більше фотографії зі зустрічі за посиланням – Фотоальбом


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Автор – Ксенія Скшентувенська

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s