Король-невдаха? Як і чому Іоанн Безземельний зумів втратити пів-Франції?

Автор – Скіра Юрій. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.


 

Зовнішньополітичні ініціативи Іоанна Безземельного у 1205 – 1215 рр.: конфронтація з папством та боротьба Філіпом II Августом за відновлення Анжуйської імперії
 Внешнеполитические инициативы Иоанна Безземельного в 1205 – 1215 гг .: конфронтация с папством и борьба Филиппом II Августом за восстановление Анжуйской империи

Foreign policy initiatives John of England in 1205 – 1215 gg .: confrontation with the papacy and Philip II Augustus for the restoration of Anjou Empire


 

У статті розглядаються зовнішньополітичні ініціативи короля Англії Іоанна Безземельного у 1205–1215 рр. Основним завданням його зовнішньої політики в цей період було повернення втрачених територій у попередніх війнах і відновлення цілісності Анжуйської імперії. Автор аналізує, також причини конфронтації з папством, його перебіг та наслідки для Плантагенетів. В процесі цього, автор простежує чинник впливу Філіпа II Августа у загострені цієї політичної кризи. Також, автор аналізує останню спробу Іоанна Безземельного здолати короля Франції у війні 1214 р. Автор приходить до висновку, що політична непослідовність англійського короля, його нерішучість у відповідальні історичні моменти – були основними факторами, через які Плантагенети зазнали поразки від Капетінгів у першій чверті XIII ст.

Ключові слова: король, Папа Римський, архієпископ, привілейований стан, оммаж.


 

Зовнішньополітична діяльність другого періоду правління Іоанна Безземельного добре висвітлена у західноєвропейській історіографії. Традиційно цим питанням займаються англійські і французькі дослідники. З англійської сторони можна згадати П.Джонсона[i], Дж. Мунді[ii], Дж. Дейвіса[iii]. З французької – Ш. Пті–Дютайна[iv] та А.Люшера[v]. Дла сучаснї української історіографії проблеми англо–французьких відносин XII–XIII ст. залишаються недослідженими.

Добі правління Іоанна Безземельного (1199–1216) передував час півстолітньої напруги між правлячими династіями Англії та Франції. В останні роки XII ст. ця напруга перейшла всі допустимі межі мирного врегулювання і вилилась у безкомпромісну жорстоку боротьбу між королями.

Conquetes_Philippe_Auguste
Збільшення домену Каролінгів в часи правління Філіпа ІІ.

Після своєї коронації, Іоанн Безземельний був вимушений продовжити цю війну. І зазнав поразки. Невдачі на континенті, спричинили до загострення політичної ситуації у Англійському королівстві.

     Привілейований стан був незадоволений тривалою закордонною війною. Барони повинні були на заклик короля вирушати за море для війни, але вона не приносила їм ніякої користі. Барони почали вбачати у війні свій інтерес лише у кінці XIII ст., коли з’являється наймана армія[vi]. А зараз війна була обтяжливою для них з точки зору податків. І більшість розглядали її, як приватну справу монарха.

Дійшло до того, що коли влітку 1205 р. Іоанн Безземельний збирав експедицію на допомогу баронам, які ще боролися у Пуату і Гієні з французами, примас Англії і Вільям Маршал (1146–1219), граф Пемброка – намагалися перешкодити йому здійснити намір, і всіляко відмовляли від походу[vii]. Іоанн Безземельний, як свідчить Матвій Парижський, все ж таки вирушив, але неочікувано повернувся з півдороги[viii]. Він стягнув з баронів і духовенства велику суму коштів за те, що вони не хотіли їхати з ним[ix]. Мотивом слугувало бажання повернути втрачені заморські володіння[x].

Крім таких безпосередніх засобів, король видумував нові методи поповнення власних фінансових ресурсів. Для отримання коштів для війни, король встановив податок на ввіз вина до Лондона[xi]. Також, немалі прибутки королівській скарбниці приносили ліцензії на експорт та імпорт, що їх видавали у 1205–1206 рр.[xii]. Згодом, у 1210 р. за підтвердження протекції короля над собою, євреї виплатять Іоанну Безземельному сорок чотири тисячі фунтів[xiii]. Ці факти підтверджують, яким великими можливостями володів король Англії, і яка недалекоглядна політика була у теперішнього правлячого монарха, який не зважаючи на такі переваги не міг реалізувати своєї програми по повернені володінь своїх предків у Франції.

250px-John_of_England_(John_Lackland)
Іоанн Безземельний (1199-1216)

До своїх негод, які переживав в цей час король додалися і нові, які як виявилось, мали найгірші для нього наслідки. Почали помирати ті люди, які були опорою його влади.

Першою померла Елеонора Аквітанська (1122–1204). Ця історична постать бачила своїми очима народження Анжуйської імперії, у перші роки правління її чоловіка, а коли вона відходила у вічність – вона застала сумерки спадщини Генріха II (1154–1189). Адже, в цей час Філіп II Август захопив практично всі землі, які були ядром володінь Плантагенетів.

Про неї, варто зазначити, що це була багатогранна особистість. В цій жінці поєднувався кмітливий розум, краса, яку оспівували в піснях трубадури та захоплення мистецтвом, якому вона так допомагала у його розвитку. Вона була живим символом цілої епохи у житті Англії і Франції. Коли ми подивимося на її життєвий шлях, то зрозуміємо, як швидко все змінюється у цьому світі. Коли вона була молодою – панувала феодальна анархія і Франція була у урізноманітнена багатьма державними утвореннями, де розквітала власна самобутня культура. Коли вона постаріла – обидва королівства укріпилися вже як централізовані монархії, що стирають локальні відмінності в собі.

В особистому житті ця жінка не була щасливою, незважаючи на те, що мала велику сім’ю. Якщо подивитися на її нащадків, то багато з них будуть вирішувати подальшу долю того світу, в якому вони проживали. Норман Дейвіс наводить нам перелік коронованих дітей і онуків Елеонори Аквітанської. Він пише, що серед них один став імператором, троє королями Англії, королями Єрусалиму та Кастилії, герцогом Бретонським, а одна –  королевою Франції[xiv]. Та незважаючи на різні незгоди Елеонора Аквітанська, намагалася жити і урізноманітнювати власне життя. І в цьому вона мала успіх. Тому, вона назавжди запам’ятається нащадкам, як мудра порадниця для своїх синів правителів і непересічна особистість свого часу.

Після Елеонори Аквітанської, влітку 1205 р. помирає Губерт Волтер (1160–1205). Ця історична постать уславила себе, як прекрасний організатор та державний діяч, який вмів тримати баланс сил між церквою, правлячими монархами та привілейованим станом. В часи правління Річарда I (1189–1199), він був фактично правителем його королівства, і вдало поєднював посаду канцлера і Архієпископа Кентерберійського. Такий стан речей не подобався Святому Престолу, і в 1198 р. папа Інокентій III  (1198–1216) написав англійському королю лист, в якому прохав обмежити світську владу Губерта Волтера[xv]. Але король цього не вчинив.

Як і для Річарда I , так і для Іоанна Безземельного, цей чоловік був гарантією стабільності на Британських островах. І його смерть, у час все більшого наростання незадоволення баронів і духовенства, була великим лихом для короля. Адже, зникла людина, яка могла знайти розумний компроміс між сторонами.

416px-Philippe_II_Auguste
Філіп ІІ Август (1180-1223), король Франції

Посада Архієпископа Кентенберійського була дуже важлива, з точки зору впливовості і політичної ваги. Не одне покоління королів, прагнуло поставити примасом вірну собі особу. Декому – це вдавалося, як наприклад Річарду I, а дехто зазнавав поразки, як Генріх II.

Іоанн Безземельний продовжував цю традиційну політику. Але синод єпископів обрав главою церкви Реджинальда, без відома короля[xvi]. Це розлютило Іоанна Безземельного і він заставив синод обрати свого висуванця – єпископа Норріджа  Джона де Грея (?–1214)[xvii].

На цьому етапі здавалося, що є дві сторони у цьому протистоянні. Але незабаром з’явилася третя. Нею було папство в особі Інокентія III. “Це був один з пап, який найближче підступив до підпорядкування всіх володарів теократичному уряду“[xviii] – писав з цього приводу Норман Девіс у своїй монументальній праці “Європа: Історія“. Римський понтифік зневажив обидва вибори і у Вічному місті на тамтешньому синоді настановив примасом Англії – кардинала Стефана Лангтона (бл. 1150–1228).

Іоанн Безземельний відмовився визнавати рішення Інокентія III. Він не визнав Стефана Лангтона правлячим Архієпископом Кентенберійським, і вступив в відкритий конфлікт з католицькою церквою. Папа, маючи свій досвід і своїх попередників, вирішив діяти рішуче. Він накладає на Англію інтердикт у 1208 р., а у 1209 р. звільняє підданих від присяги королю[xix].

779px-Canterbury_Cathedral_-_Portal_Nave_Cross-spire
Кентерберійський Собор.

Для Іоанна Безземельного – це мало погані наслідки. Починаються бунти незадоволених баронів. Зворотною дією було те, що він боровся з бунтівниками коштом церкви. Адже, він наказав стягувати прибутки церкви безпосередньо до королівської скарбниці, і незабаром, в такий спосіб, він одержав близько ста тисяч фунтів, які були використані для вдалих кампаній у Шотландії, Ірландії та у Уельсі протягом 1210–1212 рр.[xx].

Проте, не лише папство втрутилося у боротьбу з Іоанном Безземельним. Старий противник  – Філіп II Август (1180–1223) не гаяв часу. Він вступив у переговори з бунтівними баронами Англії і Гасконі, та з ватажком уельської незадоволеної знаті – Ллевелінап–Йовертом (бл. 1173–1240)[xxi]. Дипломатичні зв’язки з останнім, активно намагалося нав’язати папство французькому королю[xxii]. У Французькому національному архіві збереглися листи лідера уельських бунтівників до Філіпа II Августа[xxiii]. До всіх нещасть Іоанна Безземельного, додалося ще й те, що у 1208 р. кастильський король, який був його ворогом і союзником короля Франції, взяв в облогу Бордо[xxiv].

Спостерігаючи, безкомпромісну впертість англійського короля, Інокентій III вирішує вдатися до крайніх заходів, які здебільшого використовувалися у німецьких землях. У січні 1213 р. він позбавляє Іоанна Безземельного корони і надає Філіпу II Августу дозвіл перейняти її[xxv]. Новим королем Англії мав стати дофін Людовік, який був пов’язаний з Іоанном Безземельним через свою дружину – Бланку Кастильську, яка була племінницею цього короля. Паралельно з такими радикальними заходами, до Іоанна Безземельного прибув в цей час легат, який висунув умови прощення і повернення  у лоно католицької церкви. У листі Інокентія III до короля, папа виклав ідеї верховенства влади духовної – влади Римського Понтифіка, над світською – владою королів і вельмож. Окреслюючи, владу і становище єпископа Риму у світі, папа пише, що “королі світу так шанують цього вікарія заради Бога, що вони не вважають себе правлячими належним чином, якщо вони не турбуються служити йому самовіддано“[xxvi].

Іоанн Безземельний повинен був скоритися папі, визнати його верховенство, окреслене в листі, та скласти оммаж. У його тексті говорилося: “Я Іоанн, Божою милістю король Англії і лорд Ірландії від цієї години і повіки буду вірним Богові і святому Петрові, і Римській церкві, і моєму панові папі Інокентію і його наступникам, які освячені католицьким чином“[xxvii].

Innozenz3
Папа Інокентій ІІІ (1198-1216)

Склавши оммаж папі, Іоанн Безземельний зобов’язався сплачувати Петровий гріш у скарбницю Святого Престолу. У документі були зазначені суми, які Англія та Ірландія мали надавати. Зокрема, Іоанн Безземельний мав сплачувати на свято святого Михаїла і Пасху – по п’ятсот марок на кожне свято[xxviii]. Ірландія мала сплачувати на Пасху – триста марок[xxix].

Матвій Паризький у “Великій хроніці” пише, що “Миколай, тускуланський єпископ і апостольський легат, в день апостолів Петра і Павла у кафедральному соборі святого Павла урочисто зняв присуд інтердикта [xxx]”.

Отож, конфлікт вичерпав себе, а разом із ним розвіялися і блискучі задуми Капетінгів. Інокентій III зіграв чудову подвійну гру. Він одержав максимум для себе у цьому регіоні. Обидва противники – Капетінги і Плантагенети опинилися у програші. Останні були вимушені іти на принизливі поступки, а перші залишилися ні з чим. Бо відразу після покори Іоанна Безземельного, папа під загрозою відлучення від церкви заборонив Філіпу II Августу воювати проти свого сусіда[xxxi]. Таким чином, король Англії одержав надзвичайно дорогий у всіх розуміннях цього слова, зовнішньо – політичний захист для себе.

Здобувши, видимі ознаки стабільності, Іоанн вирішує вступити у вирішальну фазу протистояння з Філіпом II Августом. Він поновлює стару коаліцію, спрямовану проти короля Франції. До неї увійшли – імператор Оттон IV Брауншвейзький, графи Фландрії і Булоні. Було постановлено – розпочати спільні військові дії, об’єднавшись в одну армію, і таким чином розбити Капетінгів.

Союзники Іоанна Безземельного збиралися на східному кордоні Французького королівства, а англійський король висадився з військом у Ла– Рошелі і взяв Анжу[xxxii]. Після цього, було взято в облогу Ла–Рош–о–Муан[xxxiii].

Філіп II Август розумів, що коли його вороги об’єднаються – його шанси на перемогу будуть мізерними. Тому, він вирішив розбити їх окремо. Король Франції вирушив до Фландрії.

Іоанн Безземельний, який затримався на заході, відправив флот із ста кораблів під керівництвом графа Солсбері до берегів Фландрії[xxxiv]. Французький флот, який супроводжував свою армію вздовж берегової лінії, був розбитий військово-морськими силами графа Солсбері[xxxv].

 

Philippe_II's_victory_at_Bouvines
Французька кавалерія (з королем) та рицарі, які здаються в полон (битва при Бувіне, 1214 р.)

Але ця перемога не відіграла вирішального значення. 27 липня 1214 р. у битві при Бувіне, Філіп II Август розбив союзників Іоанна Безземельного. Останій, який так і не встиг привести своє військо до Фландрії, був змушений повертатися до свого острівного королівства ні з чим.

Для Філіпа II Августа – це був час найбільшого тріумфу. Невідомий хроніст того часу так описував події, які спричинила перемога при Бувіне.     “Хто міг би розповісти, уявити, відобразити пером на пергаменті, або на табличках радісні оплески, тріумфальні гімни, безперервні танці народу, солодкий спів ліриків, гармонійні звуки військових інструментів у церквах, урочисте прикрашення храмів всередині і зовні, вулиці, будинки і дороги всіх замків і міст, прибрані занавісами і шовковими тканинами, і уквітчані травою, зеленим гіллям і квітами. Жителі Парижа, і найбільше учні, духовенство і народ, ішли на зустріч королю, співаючи гімни і пісні, і виявляючи жестами радість, що сповнювала їхні серця. Їм мало було веселитися в день, вони не переставали веселитися вночі, і навіть протягом семи ночей підряд, серед численних факелів, так що вночі сяяло як у день“[xxxvi].

Андре Моруа написав, що перемога при Бувіне спричинила до зародження національної єдності у Франції. Також, суттєво зміцнилися позиції Капетінгів на міжнародній арені. Фландрію було окуповано. Становище Іоанна Безземельного в Англії стало безнадійним, і барони все ж таки примусили його схвалити і визнати Велику хартію вольностей. У взаєминах Капетінгів і Плантагенетів, тепер з’явилася третя сила. Нею був англійський привілейований стан. Адже, для досягнення власних цілей, барони розігрували карту між династіями. Через рік після прийняття Великої хартії вольності, вони викликали собі на допомогу сина Філіпа II Августа – дофіна Людовіка (1187–1226), а коли досягли порозуміння з представниками малолітнього Генріха III (1216–1272) – вигнали французького претендента[xxxvii].

Незважаючи на такий захід, Капетінги виконали свою програму у першій чверті XIII ст. Позиції Плантагенетів у Франції були суттєво підірвані. Французьке королівство міцно стало на шлях побудови централізованої держави. За правління Філіпа II Августа королівський домен розширився у всіх напрямках, і це був ще один великий крок до побудови єдиної, цілісної держави французів.

Magna_Carta_(British_Library_Cotton_MS_Augustus_II.106)
Велика Хартія Вольностей (1215 р.) Документ, який під тиском англійських баронів (через свої зовнішньополітичні поразки) підписав король Іоанн.

       Плантагенети ж у своєму королівстві були змушені поступово звикнути до нової форми правління. Період Іоанна Безземельного – був останнім акордом у історії Анжуйської імперії, яку створив Генріх II. Він програв, і це було зумовлено сукупністю як його особистих прорахунків, так і несприятливістю історичного часу, в якому йому довелося правити. Король не зумів скористатись здобутками, які залишив після себе Річард I, а війна з власним племінником та ображеним родом Лузіньянів, довела його становище у Франції до жалюгідного стану. Більшість впливових людей відступили від нього, і він залишився в оточені, яке не змогло надати йому виважених порад.

Частина батьківського спадку залишилася за межею його влади, але Англійське королівство, яке в особі свого привілейованого стану, що прагнув послабити інтерес короля до континентальних земель, і зосередити, натомість, на проблемах островів, було і в подальшому прикуте до своїх заморських володінь. Незважаючи, на будь – які заходи, Англія весь цей час ще з битви при Гастінгсі 1066 р. не була островом. Ним вона стала знову лише у 1558 р., коли герцог Франсуа де Гіз (1519–1563) відвоював у неї Кале[xxxviii]. У XIII ст. вона мала тісніші зв’язки з Гасконню і Аквітанією, ніж з Уельсом та Ірландією[xxxix]. Такий стан речей залишив відкрите питання подальшої боротьби між Капетінгами і Плантагенетами. І цей історичний процес завершився лише тоді, коли за правління вже Валуа і Тюдорів, англійський чинник у французькій територіальній політиці остаточно згасне.


ANOTATION

The article considers the foreign policy initiatives of king Iohn Lackland of England in 1205 – 1215 years. The main objective of its foreign policy in this period was returning of lost territories in the previous wars and restoring the integrity of Anjou empire. The author analyzes also the conses of confrontation with the papacy and his progress and consequences of Plantagenet. In the process of this, the author traces of the influence factor of Philip II August in sharped of this political crisis. Also, the author analyzes the last attempt of Iohn Lackland to defect the king of France at war in 1214 year. The author concludes that the political inconsistency of England, his indecision in crucial historical moments – were the main factors through which Plantagenet were defeated by the Kapetings in first quarter of the XIII century.

Key words: king, pontifex, archibishop, privileged class, ommazh.

Скіра Ю. Зовнішньополітичні ініціативи Іоанна Безземельного у 1205-1215 рр.: конфронтація з папством та боротьба з Філіпом II Августом за відновлення Анжуйської імперії // Студентські історичні зошити. – Вип. 5. – Івано-Франківськ, 2014. – С. 117-122.


ПРИМІТКИ

[i] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  471 s.

[ii] Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  463 s.

[iii] Davies J. A History of Wales / Davies J. – London: Allen Lane; The Penguin Books, 1993. – 718 p.

[iv] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – 448 с.

[v] Люшер А. Французское общество времен Филиппа Августа / Люшер А. –  Санкт–Петербург: Евразия, 1999. – 414 с.

[vi] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 118.

[vii] Грин Д. История Англии и английского народа / Грин Д. – Москва: Кучково поле; Гиперборея, 2007. – С. 128.

[viii] Матфей Парижский Великая Хроника / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.vostlit.info/Texts/rus/Matthew_Par/text2.phtml?id=5955

[ix] Там само. –  http://www.vostlit.info/Texts/rus/Matthew_Par/text2.phtml?id=5955

[x] Там само. –  http://www.vostlit.info/Texts/rus/Matthew_Par/text2.phtml?id=5955

[xi] Prisage on Wine, 1205 / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.fordham.edu/Halsall/source/1205Vinprise.asp

[xii] Royal Licenses to Export and Import, 1205 – 1206 / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.fordham.edu/Halsall/source/1206Johnexim.asp

[xiii] Sayles G. The Medieval foundation of England / Sayles G. – London: Methuen, 1952. – P. 396.

[xiv] Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С.370.

[xv] Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  S. 224.

[xvi] Clayton J. Pope Innocent III and his times / Clayton J. – Milwaukee: The Bruce Publishing Company, 1941. –  P. 157.

[xvii] Там само. – P. 158.

[xviii] Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С. 375.

[xix] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 125.

[xx] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  –  S. 125.

[xxi] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 213.

[xxii] Davies J. A History of Wales / Davies J. – London: Allen Lane; The Penguin Books, 1993. – P. 137.

[xxiii] Там само. – P. 137.

[xxiv] Люшер А. Французкое общество времен Филиппа II Августа / Люшер А. – Санкт – Петербург: Евразия, 1999. – С. 346.

[xxv] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 214.

[xxvi] Letter of Innocent III to King John of England ( 1214 ) // Medieval Reader / Edited by Norman F. Cantor. – New York: Harper Collins, 1994. – P. 248.

[xxvii] Concession Of England To The Pope. 1213 / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  :  http://www.fordham.edu/Halsall/source/john1a.asp

[xxviii] Там само. –  http://www.fordham.edu/Halsall/source/john1a.asp

[xxix] Там само. –  http://www.fordham.edu/Halsall/source/john1a.asp

[xxx] Матфей Парижский Великая Хроника / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.vostlit.info/Texts/rus/Matthew_Par/text2.phtml?id=5955

[xxxi] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 215.

[xxxii] Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987 – 1460 / Дюби Ж. – Москва: Международние отношение, 2001. – С. 210.

[xxxiii] Там само. –  С. 210.

[xxxiv] Грин Д. История Англии и английского народа / Грин Д. – Москва: Кучково поле; Гиперборея, 2007. – С. 131.

[xxxv] Там само. –  С. 131.

[xxxvi] Торжество з приводу перемоги під Бувіне ( 1214 р. ) // Хрестоматія з історії Середніх віків / За ред. Підлуцького Г. І. – Київ: Видавництво “ Радянська школа ”, 1972. – С. 66.

[xxxvii] Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: Пространство и история / Бродель Ф. – Москва: Издательство имени Сабашниковых, 1994. – С. 278.

[xxxviii] Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: Пространство и история / Бродель Ф. – Москва: Издательство имени Сабашниковых, 1994. – С. 278.

[xxxix] Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С. 385.


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Юрій Скіра – Y_Skira@ukr.net

Advertisements

One thought on “Король-невдаха? Як і чому Іоанн Безземельний зумів втратити пів-Франції?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s