Військово–політичне протистояння між Іоанном Безземельним та Філіпом II Августом за континентальні володіння Плантагенетів на початку XIII ст.

Військово–політичне протистояння між Іоанном Безземельним та Філіпом II Августом за континентальні володіння Плантагенетів на початку XIII ст.
Военно–политическое противостояние между Иоанном Безземельным и Филиппом II Августом за континентальные владения Плантагенетов в начале XIII в.
 Military–political confrontation between John Lackland and Philip II Augustus: The struggle for continental possessions Plantagenet in early XIII.

 

Автор – Скіра Юрій. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.

У статті розглядається проблема військово-політичного протистояння між королем Англії Іоанном Безземельним та королем Франції Філіпом II Августом за континентальні володіння Плантагенетів на початку XIII ст. Шляхом аналізу історичних подій, розкривається процес переходу земель Плантагенетів під владу Капетінгів. Автор приходить до висновку, що причиною цього була невизначеність і непослідовність Іоанна Безземельного та сприятливі політичні обставини для Філіпа II Августа.

Ключові слова: король, герцог, протистояння, війна, мирний договір.


 

Питання конфлікту між Іоанном Безземельним та Філіпом II Августом добре висвітлено у західноєвропейській історіографії. Серед дослідників цієї доби можна назвати французьких істориків Ж. Флорі[i] та Ш. Пті–Дютайна[ii]. Англійських дослідників П. Джонсона[iii], Дж. Мунді[iv] та Н. Дейвіса[v]. Проте, для сучасної української історіографії – ця тема є новою і недослідженою. Період другої половини XII – початку XIII ст. є надзвичайно важливим етапом у історії Франції і Англії. Ті ключові події, які відбулися у вказаний історичний час – стануть фундаментом для значних потрясінь, що відбудуться у наступні століття. Вершиною цих потрясінь – стане Столітня війна 1337–1453 рр., що відкриє якісно нову сторінку в історії Європи.

416px-Philippe_II_Auguste
Філіп ІІ Август (1180-1223), король Франції

Геополітичне протистояння, яке було започатковане між династіями Плантагенетів і Капетінгів під час Аквітанської кризи 1152–1154 рр. Генріхом II (1154–1189) і Людовіком VII (1137–1180), з певним часом переросло у відкриту війну між Річардом I (1189–1199) та Філіпом II Августом (1180–1223) у 90 рр. ХII ст. Ця боротьба велася із перемінним успіхом, однак наприкінці XII ст. Річарду I вдалося досягти значних переваг над королем Франції. Однак, смерть першого зрівняла сили і тепер все залежало від політичної спритності і маневреності монархів Англії і Франції.

25 травня 1199 р. у Вестмінстерському абатстві Англія одержала нового короля. Ним став Іоанн Безземельний (1199–1216). Сходження Іоанна Безземельного на королівський трон не було чимось однозначним, попри законність цього процесу. Вельможі Англійського королівства розглядали і другу кандидатуру – Артура (1187–1203), герцога Бретонського, який був племінником покійного короля. Правда полягала у тому, що їх не влаштовували обидва Плантагенети, але побоюючись засилля радників герцога Бретонського, вони вирішили обрати королем Іоанна Безземельного.

Новий монарх значно відрізнявся від свого попередника. Він був зростом один метр шістдесят п’ять сантиметрів і любив читати книги[vi]. Річард I же був одним з найвизначніших лицарів свого королівства, і одним з найбільш французьким за культурою правителем Англії[vii]. До цього варто додати, що він був королем Англії десять років і провів у ній менше шести місяців[viii]. Як і у Річарда I характер у Іоанна Безземельного був складний і непередбачуваний. Дослідники припускають, що він був хворий на періодичний психоз[ix].

BL_MS_Royal_14_C_VII_f.9_(John)_(cropped)
Іоанн Безземельний (1199-1216)

Від свого попередника Іоанн Безземельний успадкував і відкрите континентальне питання. Колишній частий союзник Іоанна Безземельного – король Франції автоматично перейшов у розряд його політичних противників. Для Філіпа II Августа цей час був особливо сприятливим, адже давав можливість для політичних маневрів. У його руках був свій козир – герцог Бретонський, якого можна було використовувати для дестабілізації у володіннях Плантагенетів. Коли ж Іоанна Безземельного підтримали правлячі верхи Британських островів, то на континенті цілі регіони виказували свою відкриту прихильність Артуру. Нормандія виступала на боці законного короля, але Анжу, Мен і Турень схилялися до герцога Бретонського[x]. Спостерігаючи таку непросту ситуацію, Елеонора Аквітанська (1122–1204) вирішує і з свого боку втрутитися у ситуацію. Щоб не допустити будь – яких зазіхань свого онука, вона складає перед королем Франції оммаж за свої спадкові володіння[xi]. Таким чином воно одержує юридичний захист у цьому світі, де все вирішується силою. В Іоанна Безземельного не залишається другого шляху, як вирушити у похід для утвердження своєї влади. Він також розумів, що у цьому протистоянні зі своїм племінником, йому буде потрібно будь-якою ціною схилити на свій бік верховного суверена, яким був король Франції.

Ціною визнання Іоанна Безземельного законним правителем Анжуйської імперії був договір у Гуле 1200 р. Він, за своїм характером, був очевидним компромісом, якого ще до кінця не використовували противники. Цей договір передбачав політичний шлюб. Було вирішено одружити сина Філіпа  II Августа – майбутнього Людовіка VIII Лева (1223–1226) на племінниці Іоанна, дочці його сестри Елеонори (1162–1214) і короля Кастилії Альфонса VIII (1158–1214 ) – Бланці (1188–1252), яку згодом прозвуть у її королівстві – Бланкою Кастильською. У цьому шлюбі народиться ще один герой хрестових походів – Людовік IX Святий (1226–1270). Елеонорі Аквітанській було доручено привести свою онучку з Іберійського півострова.

Згідно з миром, король Франції відмовлявся надавати підтримку Артуру, а останній повинен був скласти Іоанну Безземельному оммаж за свої володіння і визнати його верховенство на теренах імперії Плантагенетів.

Conquetes_Philippe_Auguste
Збільшення домену Каролінгів в часи правління Філіпа ІІ.

Іоанн Безземельний, у свою чергу склав Філіпу II Августу омажж за свої континентальні землі і відмовлявся від союзу з імператором Оттоном IV Брауншвейзьким (1198–1215), Бодуеном Фландрзьким і Рене Булонським[xii]. За це, король Франції визнавав його правителем Англії і сеньйором у анжуйських землях[xiii].

Шлюб відбувся 23 травня 1200р. у Порморе, що в Нормандії[xiv]. Вибір володінь короля Англії був спричинений тим, що на володіння Філіпа II Августа був накладений інтердикт, через його відмову розлучитися з своєю третьою дружиною Агнесою Меранською (1180–1201)[xv]. Цей шлюб не визнавала католицька церква, проте інтердикт втратив свою силу з смертю цієї жінки[xvi].

В загальному, цей договір залишався невигідним для короля Англії. У якості посагу він надавав своєму суверену частину Нормандії – Вексен і Евро, графство Беррі та Овернь і ще мав сплатити тридцять тисяч срібних марок[xvii]. Існував великий сумнів – чи повернуться ці землі у майбутньому Плантагенетам.

Перелічені землі були тими землями через які відбувалося давнє протистояння між Капетінгами і Плантагенетами. Якби там не було, але королі здобули мир, що дозволяв нарощувати сили для боротьби. Іоанн Безземельний обрав за ціль землі графства Ангулемського. Цінність цих земель полягала у тому, що це була територія з міцними замками вздовж доріг, що вели з Парижу до Бордо[xviii]. Засобом одержати ці території – був шлюб з спадкоємницею графства – Ізабеллою (1188–1246).

images
Замок Шато-Гайяра (Франція)

Цей шлюб викликав подвійну реакцію. Перш за все, був незадоволений король Франції, який вбачав у цьому традиційну загрозу. Другою проблемою, яка здавалася, на перший погляд, незначною, з точки зору особи короля, було те, що Ізабелла була вже заручена з сином Гуго IX де Лузіньяна (?–1219). З точки зору майбутнього, варто зазначити, що Ізабелла вийде заміж за свого колишнього нареченого Гуго X де Лузіньяна (1185–1249) після смерті Іоанна Безземельного[xix]. Лузіньяни, в свій час, підтримували Річарда I, а той гарантував їм шлюб з дочкою графа Ангулемського.

Тепер ситуація кардинально змінилася. Колишніх прихильників Плантагенетів страшенно образив такий крок англійського короля і вони розпочали власну політичну гру проти Іоанна Безземельного. Ця родина мала великий вплив у своєму регіоні і добре знала противників свого кривдника. Вони розпочинають переговори з герцогом Бретані і королем Франції, який був верховним сюзереном на території свого королівства. Обоє розуміють свої вигоди з цього конфлікту. За мирним договором у Гуле, Артур опинився у ролі лише герцога Бретані і, до того ж, повинен був скласти присягу перед Іоанном Безземельним. Тепер перед ним відкривалися широкі політичні можливості. І він вирішує скористатися цим шансом. В Пуату розпочинається повстання.

Паралельно Лузіньяни звертаються з судовим позовом до Філіпа II Августа. Останній у цьому процесі обрав їхню сторону і став на захист своїх васалів. Іоанна Безземельного, як і його попередників, в свій час, було викликано на суд. І звичайно, він на нього не приїхав. Цього і очікував Філіп II Август.

Метою всіх Капетінгів було позбавити Плантагенетів їх володінь на континенті. Капетінги були сюзеренами, проте весь час не мали належної політичної і матеріальної сили, щоб реалізувати свої вироки про конфіскації маєтностей. Такий стан речей, особливо яскраво відображений у час протистояння Людовіка VII і Генріха II.

Murder_of_Prince_Arthur
Вбивство принца Артура, герцога Бретані (1196-1203)

Але тепер ситуація змінилася. Філіп II Август настільки зміцнив свою владу, що мав ресурс для реалізації свого вироку. Спочатку, застосувавши процедуру комізи, він відібрав у короля Англії Пуату[xx]. В подальшому судова палата для розв’язання конфліктів між сеньорами задовольнила позов короля Франції, щодо позбавлення Плантагенетів ф’єфів у Франції і автоматично звільняла жителів цих земель від присяги Іоанну Безземельному [xxi].

З точки зору того часу, для Іоанна Безземельного ситуація була надзвичайно складною. В його континентальних володіннях спалахнула громадянська війна і військо короля Франції стояло на порозі вторгнення.

В цей період, Іоанн Безземельний вчинив крок, який був і успіхом і поразкою. Коли його племінник тримав в облозі замок Мірабо, де перебувала Елеонора Аквітанська, він неочікувано з’явився під його стінами, розбив військо Артура і полонив останнього. Молодого герцога було відвезено до Руану, після чого його ніколи ніхто не бачив. Деякі хроністи того часу наводять на думку, що Артур був вбитий руками власного дядька.

Постать герцога Бретані є для нас цікавою з багатьох сторін. Питання полягає у тому, де була та межа між особистим вибором цієї особи і  нав’язливими порадами його оточення. Якщо подивитися на його життя, то цей водорозділ буде вкрай розмитий. Найважливіший вибір його життя був зроблений не ним. Коли Річард I  запросив Констанцію Бретонську (1162–1201) з сином до свого двору, де Артур мав бути проголошеним його спадкоємцем, другий чоловік герцогині – Ранульф Честер (1172–1232) перейшов на бік Філіпа II Августа і перевіз свою сім’ю до Парижу[xxii]. Артур через свою малолітність втратив свій законний шанс посісти англійський престол. В подальшому, молодий чоловік був постійно знаряддям у чужих руках. Походження і можливе блискуче майбутнє, робило його привабливою політичною фігурою. Але невизначеність того часу, і відсутність власної позиції, довели його до краху. Його діяльність була бурхливою, але позбавлена розумної концепції.

Magna_Carta_(British_Library_Cotton_MS_Augustus_II.106)
Велика Хартія Вольностей (1215 р.) Документ, який під тиском англійських баронів (через свої зовнішньополітичні поразки) підписав король Іоанн.

Жителі Бретані публічно, разом з своїм єпископом, звинуватили короля Англії у вбивстві свого правителя[xxiii]. Король Франції підтримав цю ініціативу і багато баронів відійшли від Іоанна Безземельного[xxiv]. Проте, була і інша сторона, яка мала свій погляд на причини гибелі сина Джеффрі (1158–1186). У Франції, як пише Яків Вітрійський багато хто звинувачував у такому трагічному кінці герцога бретонців і його радників[xxv]. Особисто, хроніст вважав бретонців легковажними і непостійними[xxvi].

Незабаром Філіп II Август перейшов з теоретичних дій до практичних. Французьке військо увійшло до Нормандії у 1203 р. і збиралося захопити найважливішу провінцію Плантагенетів на континенті. За словами Матвія Парижського, король Англії покинув її і відплив до Портсмута для з’ясування своїх стосунків з місцевими баронами[xxvii].

Нормандія була сильно укріплена ще Річардом I. Він, у свій час, витратив сорок дев’ять тисяч фунтів на її фортифікацію[xxviii]. Ця сума перевищувала річний дохід Англійського королівства[xxix]. Близько 21203 фунтів пішло на будівництво замку Шато – Гайара[xxx], який був ключем до Нормандії і стояв на дорозі до її столиці – Руану.

Як бачимо, це були величезні суми на ті часи, які на половину пішли на будівництво одного замку. Для порівняння, через сто років Едвард I (1272– 1307) зводитиме чудові замки у Уельсі за десять тисяч фунтів один, але з великим контролем коштів[xxxi].

Коли ж війська короля Франції вступили у Нормандію, Іоанн Безземельний не зумів добре організувати оборону. Це привело до роздратування баронів, які почали відступати від короля Англії[xxxii]. А зрада Конетабля Нормандії Вільгельма Оттє стала однією з головних причин успіхів Філіпа II Августа у цьому регіоні[xxxiii].

Philippe_II's_victory_at_Bouvines
Французька кавалерія (з королем) та рицарі, які здаються в полон.

На сторону Анжуйської імперії став Римський понтифік. Він у 1204 р. спробував виступити посередником у мирних переговорах і написав лист до єпископів Франції, у якому окреслив роль церкви, як своєрідного арбітра міжнародного рівня у протистоянні між правителями[xxxiv]. У ньому папа наголосив, що король Англії готовий примиритися з Філіпом II Августом, а для переконливості власних слів, навів біблійну притчу про брата, що провинився[xxxv]. Але такі заходи папської дипломатії не зарадили справі.

Король Франції захопив ключові фортеці. В березні 1204 р. після восьмимісячної облоги впав Шато – Гайар, а через три місяці – Руан[xxxvi].  Династія Плантагенетів втратила ключову територію своїх континентальних володінь, землю з якої Вільгельм Завойовник (1066–1087) здійснив захоплення Англійського королівства у XI ст. Для династії – це була втрата частини своєї історії.

З територіальних поглядів, взяття Руана французьким противником, означало розділення на двоє протягнутої вздовж берега імперії Плантагенетів[xxxvii]. Анжуйці втратили легкий доступ до своїх південних і західних володінь. Водночас Капетінги здобули вихід до моря[xxxviii].

Протока Ла–Манш, стала тим бар’єром, який допоміг окреслити французьких за культурою баронів і лицарів, як англійців[xxxix]. Адже, їхні володіння у Нормандії тепер опинилися у руках держави Капетінгів.

Bataille_de_Bouvines
Битва між французькими та німецькими (Священної Римської Імперії) військами

З іншої сторони, втрата Нормандії змусила англійців створити постійний військовий флот на південному узбережжі. В 1205 р. флот нараховував п’ятдесят один корабель і поділявся на три флотилії[xl]. З того часу, Портсмут окреслився, як головна база для військового флоту Англії[xli].

Після Нормандії французи окупували Анжу, Мен, Турень і все Пуату за виключенням Ла–Рошелі[xlii]. Врешті, обоє монархів укладають перемир’я у 1206 р.

Таким чином, Іоанн Безземельний програв війну Філіпу II Августу. Король Англії втратив ключові території на континенті, а король Франції значно розширив землі власного домену і це зміцнило його престиж на міжнародній політичній арені. Іоанн Безземельний зазнав поразки через власну непослідовність, нерішучість у прийняті рішень і нездатність мати політичну передбачуваність. Всіма цими якостями володів його противник, який досяг у цьому протистоянні вершини політичної маневреності. Протягом цієї війни король Франції постійно володів політичною ініціативою. Тому Плантагенети програли, а Капетінги здобули новий простір для утвердження своєї влади у Французькому королівстві.


   The article considers the problem of military–political confrontation between the king of England John Lackland and the king of France Phillip II Augustus continental possessions Plantagenet at the beginning of the XIII century. Through analyzing of historical events disclosed process of transition Plantagenet’s lands under the rule of Kapetinhin. The author concludes that  the cause of this was uncertainty and inconsistency of John Lackland and favorable political circumstances for Phillip II Augustus.

Key words: king, duke, opposition, war, peace treaty.


 Посилання на статтю: Скіра Ю. Військово–політичне протистояння між Іоанном Безземельним та Філіпом II Августом за континентальні володіння Плантагенетів на початку XIII ст. // Студентські історичні зошити. – Вип. 4. – Івано-Франківськ, 2013. – С. 100-104.


Примітки

[i] Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Флори Ж. – Санкт – Петербург: Евразия, 2012. – 432 с.

[ii] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – 448 с.

[iii] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  471 s.

[iv] Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  463 s.

[v] Davies N. The Isles: a history / Davies N.  – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 1222 p.

[vi] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 124.

[vii] Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  S. 47.

[viii] Davies N. The Isles: a history / Davies N.  – Oxford: Oxford University Press, 1999. – P. 351.

[ix] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 206.

[x] Грановский А. История короля Ричарда I Львиное Серце / Грановский А. – Москва: “ Русская панорама ”, 2007. – С. 287.

[xi] Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Флори Ж. – Санкт – Петербург: Евразия, 2012. – С. 198.

[xii] Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Флори Ж. – Санкт – Петербург: Евразия, 2012. – С. 201.

[xiii] Грановский А. История короля Ричарда I Львиное Серце / Грановский А. – Москва: “ Русская панорама ”, 2007. – С. 287.

[xiv] Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Флори Ж. – Санкт – Петербург: Евразия, 2012. – С. 201.

[xv] Там само. – С. 201.

[xvi] Там само. – С. 206.

[xvii] Грановский А. История короля Ричарда I Львиное Серце / Грановский А. – Москва: “ Русская панорама ”, 2007. – С. 287.

[xviii] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 162.

[xix] Грановский А. История короля Ричарда I Львиное Серце / Грановский А. – Москва: “ Русская панорама ”, 2007. – С. 288.

[xx] Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації ( від початків до кінця XVIII століття ) / Ададуров В. – Львів: Видавництво УКУ, 2002. – С. 113.

[xxi] Там само. – С. 113.

[xxii] Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Флори Ж. – Санкт – Петербург: Евразия, 2012. – С. 183.

[xxiii] Азимов А. История Англии. От Ледникового периода до Великой хартии вольностей / Азимов А. – Москва: ЗАО Центрополиграф, 2005. – С. 287.

[xxiv] Там само. – С. 287.

[xxv] Витрийский Я. Общественная жизнь Парижа в начале XIII в. и проповедь Фулько Нэльи. 1200 г. // История Средних веков: Крестовые походы ( 1096 – 1291 ) / Сост. Стасюлевич М. М. – Москва: ООО << Изд. АСТ >> ; Санкт – Петербург: ООО << Изд. Полигон >>, 2001. – С. 415.

[xxvi] Там само. –  С. 415.

[xxvii] Матфей Парижский Великая Хроника / [Електронний ресурс]  / Режим доступу до тексту  : http://www.vostlit.info/Texts/rus/Matthew_Par/text2.phtml?id=5955

[xxviii] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 119.

[xxix] Там само. –  S. 119.

[xxx] Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987 – 1460 / Дюби Ж. – Москва: Международние отношение, 2001. – С. 201.

[xxxi] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 119.

[xxxii] Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 211.

[xxxiii] Там само. –  С. 153.

[xxxiv] Letter of Innocent III to the Bishops of France ( 1204 ) // Medieval Reader / Edited by Norman F. Cantor. – New York: Harper Collins, 1994. – P. 247.

[xxxv] Там само. –  P. 247.

[xxxvi] Грановский А. История короля Ричарда I Львиное Серце / Грановский А. – Москва: “ Русская панорама ”, 2007. – С. 289.

[xxxvii] Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: Пространство и история / Бродель Ф. – Москва: Издательство имени Сабашниковых, 1994. – С. 279.

[xxxviii] Там само. –  С. 285.

[xxxix] Davies J. A History of Wales / Davies J. – London: Allen Lane; The Penguin Books, 1993. – P. 135.

[xl] Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 116.

[xli] Там само. –  S. 116.

[xlii] История Великобритании / Коллектив авторов под ред. Кеннета О. Моргана. – Москва: Издательство       << Весь Мир >>, 2008. – С. 139.


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Юрій Скіра – Y_Skira@ukr.net

Advertisements

One thought on “Військово–політичне протистояння між Іоанном Безземельним та Філіпом II Августом за континентальні володіння Плантагенетів на початку XIII ст.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s