Аквітанська криза 1154 р.: втрати і здобутки Капетінгів і Плантагенетів

Автор – Скіра Юрій, історикЛьвівський національний університет імені І. Франка, студент 4 курсу



 Аквітанська криза 1154 р.: втрати і здобутки Капетінгів і Плантагенетів
Аквитанский кризис 1154 г.: потери и достижения Капетингов и Плантагенетов
 Aquitaine crisis in 1154: the loss and achievement of Capet and Plantagenet

 

В часи правління короля Людовіка VI Товстого ( 1108 – 1137 ) відбулася подія, яка мала надзвичайно важливе місце у подальшій історії Франції, та й всієї Західної Європи загалом, адже породила в майбутньому конфлікт, в результаті якого зміщувалися центри політичної ваги у Європі. Священна Римська імперія отримала поважного конкурента в особі дедалі сильнішої Франції, а тій, в свою чергу, довелося конкурувати з Англією, що здійснювала експансію на континенті[i].

France_1154-en.svg
Карта Франції (ХІІ ст.)

Ця подія, яка зумовила всі ці наслідки в майбутньому, відбулася в 1137 р. Герцог Аквітанії Гійом Х ( 1126 – 1137 ) неочікувано помирає від лихоманки. Перед тим він пише Людовіку VI Товстому, щоб у разі його смерті він забрав до себе двох своїх дочок: Елеонору ( 1122 – 1204 ) і Аллікс ( 1125 – 1153 ). Ще він просить, щоб старша Елеонора стала майбутньою дружиною дофіна Людовіка ( 1120 – 1180 ). Водночас, мудрий Гійом Х заповідає, щоб Аквітанія була прилучена в разі шлюбу до Французької корони не як королівський домен, а як посаг і король буде правити ним, як герцог Аквітанський[ii].

Останнє прохання було надзвичайно продуманим і в майбутньому відіграє свою доленосну роль. Людовік VI Товстий виконав прохання герцога Аквітанії і дофін взяв шлюб із старшою дочкою Гійома Х. Одруження Людовіка VII  ( 1137 – 1180 ) на Елеонорі одним ударом розширило капетінгські володіння до Піренеїв[iii].

BL_MS_Royal_14_C_VII_f.9_(Richard_I)_(cropped)
Річард Левове Серце (1189-1199), син Геріха ІІ Плантагенета та Елеонори Аквітанської

Це була велика перемога Капетінгів, адже розширювала володіння короля і зміцнювала його владу на тодішній політичній арені. Та іншою проблемою було те, що шлюб Людовіка VII з Елеонорою був нещасливий. Елеонора була спадкоємицею вільнодумних традицій античності[iv]. Її дід – Гійом ІХ ( 1087 – 1126 ) був прекрасним трубадуром. Вона уособлювала сонячний Південь, в той час як її чоловік – похмуро-релігійну Північ. Іншою важливою проблемою цього шлюбу була відсутність дітей чоловічої статі. Це була проблема, яка несла загрозу для держави Капетінгів.

В результаті розвитку цих подій почали неодноразово говорити про розлучення. Сюґерій ( 1081 – 1151 ), абат Сен-Дені, який був як кардинал Рішельє, тільки в ХІІ столітті, завжди радив Людовіку VII  не розривати шлюб[v]. І доки жив цей мудрий політичний діяч, напругу у питанні розлучення вдавалося долати.

1280px-Bernardus_van_Clairvaux_bekeert_Willem_van_Aquitanië
1134 р. Бернар Клервоський переконав Гійома Х відмовитися від підтримки антипапи Анаклета і визнати папу Інокентія II.

У 1146 р. в неділю на Пасху Елеонора заявляє Людовіку VII про своє бажання взяти участь у Другому хрестовому поході ( 1147 – 1149 ). Вона обіцяє мобілізувати декілька тисяч жителів Аквітанії і об’єднати їх з лицарями єпископа Бернарда[vi]. Король погодився і взяв дружину в хрестовий похід. Проте весь час Елеонора і Людовік VII рухалися різними шляхами до Єрусалиму.

Вони зустрілися в Антіохії у Раймунда де Пуатьє ( 1099/1115 – 1149 ) і Елеонора там проживала вже тривалий час. Раймунд де Пуатьє прагнув, щоб король Франції допоміг йому захопити місто Алеппо, але Людовік VII заявив, що прийшов лише відвоювати гріб Господній. Тоді князь Антіохії вирішив використати Елеонору. Він почав схиляти її на довше залишитися у цьому морському князівстві. Людовік VII почав ревнувати свою дружину до князя, і коли та відмовилася покидати антіохійські володіння, він насильно її викрав[vii]. В Антіохії Елеонора заявила про можливість розірвання їхнього шлюбу з Людовіком VII[viii].

Людовік VII і Елеонора повертаються до Франції, де король 21 березня 1152 р. збирає собор в Божансі[ix]. “Королева була сильно ображена поведінкою короля і говорила, що вийшла заміж за монаха, а не за монарха”[x]  – писав хроніст того часу Вільям Ньюбурзький ( 1136 – 1198 ) у своїй “ Історії Англії ”. Елеонора заявила, що Людовік VII є її двоюрідним братом, тобто знаходиться з нею в такій родинній близькості, що робить їхній шлюб кровозмішаним, а отже недійсним. Король сам дає згоду на урочисте розлучення єпископам, всупереч папі Євгенію III ( 1145 – 1153 ), який хотів зберегти шлюб[xi].

Abbot_Suger
Сюґерій ( 1081 – 1151 ), абат Сен-Дені. Історик епохи Людовіка VI

Виникає питання – чи було розлучення з Елеонорою політичною помилкою Людовіка VII? Аналізуючи тодішню ситуацію, можна стверджувати, що Французьке королівство не було в силах асимілювати таку велику анексію, зроблену в 1137 р. Аквітанія була населена бунтівними феодалами, яких в майбутньому не вдалося подавити таким енергійним королям як Генріху ІІ ( 1154 – 1189 ) і Річарду I ( 1189 – 1199 ). Тому утримування такого регіону виснажило би Капетінгів, які спрямовували б усі ресурси свого маленького домену на підтримку порядку в цій частині своїх володінь[xii].

Після розлучення з Людовіком VII Елеонора була недовго незаміжньою. 18 травня 1152 р. Елеонора бере шлюб з Генріхом Плантагенетом ( 1133 – 1189 )[xiii]. Він походив з Анжуйської династії, яка утворилася завдяки англо-нормандському шлюбові правнучки Вільгельма Завойовника ( 1066 – 1087 ) Матильди ( 1102 – 1167 )  з Жоффруа V ( 1113 – 1151 ), графом Анжуйським. У хроніці діянь графів Анжу записано, що “родоначальником Анжу був Тертуллій, , з якого і почався рід графів Анжу, чоловік, який вмів поранити ворога, спати на землі, однаково добре переносити голод, зиму і літо, і не боятись нічого, окрім безчестя”[xiv].

Проте, герцог Нормандський одружувався на Елеонорі, не заручившись згодою короля Франції. В якості сюзерена французький король мав право на опіку дочок і вдів своїх васалів. Вони не могли виходити заміж без згоди сюзерена. Людовік VII заявив про порушення феодального права Генріхом Плантагенетом і викликав його на суд.  Той не з’явився і Людовік VII оголосив про конфіскацію маєтностей непокірного васала. Але Капетінги не мали досить сили, щоб реалізувати вирок[xv].

Gisant_alienor_d_aquitaine_et_henri2
Надгробок Елеонори Аквітанської в абатстві Фонтевро (Франція)

Це був перший відкритий конфлікт між Плантагенетами і Капетінгами. Саме перехід Аквітанії під владу Плантагенетів започаткував їхнє тривале геополітичне суперництво з Капетінгами[xvi]. “Незабаром, після цього герцогство Аквітанія, яке простягається від графства Анжу і Бретані до Піренеїв, і яке відділяє Францію від Іспанії, поступово вийшло з-під влади короля Франції і перейшло завдяки правам дружини під владу герцога Нормандського. Французи висохли від заздрості, але нічим не могли перешкодити зросту герцога”[xvii].

Площа володінь Анжуйської династії після одруження Генріха на Елеонорі становила близько 200 тис. кв. км. Важливе місце у конфлікті династій мала шлюбна політика. Заволодіння Аквітанією вперше зіштовхнуло майбутнього англійського короля у відносинах з півднем. Генріх Плантагенет видає свою дочку Елеонору ( 1162 – 1214 ) заміж за короля Альфонса VIII Кастильського ( 1158 – 1214 ). Другу дочку Іоанну ( 1165 – 1199 ) видав за короля Вільгельма ІІ Сицилійського ( 1166 – 1189 ). А третя дочка Матильда ( 1156 – 1189 ) взяла шлюб з Генріхом Левом ( 1129 – 1195 ), герцогом Саксонським і Баварським[xviii]. Останній шлюб э надзвичайно важливим, адже вісь конфлікту між Англією і Францією розширилася після того, як в англійську політику через сімейні відносини влилися ще й німецькі інтереси[xix].

Капетінги в свою чергу здійснювали свою шлюбну політику, як протидію Плантагенетам. В 1154 р. Людовік VII взяв шлюб з Констанцією ( бл. 1140 -1160 ), дочкою кастильського короля, яка, однак, померла в 1160 р., не залишивши йому спадкоємця[xxi]. Тоді він взяв собі за дружину Адель ( бл. 1140 -1206 ) з дому графів Шампані, які були суперниками Анжуйської династії[xxii].

Подальший перебіг подій був, однак, несприятливий для Капетінгів і надзвичайно сприятливий для Плантагенетів. В Англії тривала громадянська війна. У процесі боротьби між Стефаном і Матильдою церква виступила у ролі посередника. В 1153 р. за підтримки архієпископа Кентерберійського Теобальда ( 1139 – 1161 ) і єпископа Уінчестерського Генріха ( 1129 – 1171 ), які заручилися згодою папи, в листопаді в Уоллінгфорді було укладено мирний договір між Матильдою і Стефаном. “Було ухвалено, що Стефан буде самостійно правити Англією з достойністю і пошаною законного правителя і що Генріх буде його наступником в королівстві в якості законного спадкоємця”[xxiii]. Генріх на цей час успадкував по матері Нормандію, а від батька отримав Мен і Анжу. Коли в 1154 р. він став королем Англії, виникла небезпека, що Анжуйська імперія поглине Францію[xxiv].

Коріння цієї проблеми сягають ХІ століття. У 1066 р. відбулося нормандське завоювання Англії. Після нього всі англійські королі аж до Генріха ІV ( 1399 – 1413 ) розмовляли французькою мовою[xxv].

Henry_II_of_England_(cropped)
Генріх ІІ Плантагенет (1154-1189)

          Відтоді присутність на землях Французького королівства сильного васала, який і сам був могутнім сувереном, стало постійною загрозою для короля Франції. Ця проблема могла бути вирішеною лише тоді, коли король Франції стане власником Нормандії, або коли король Англії стане правителем Франції[xxvi].

          В політичному житті Капетінгам потрібно було йти на поступки і триматися досить поміркованої і зваженої політики. В серпні 1154 р. Людовік VII підписав зі своїм суперником договір, за яким відмовлявся від титулу герцога Аквітанії, повернув дві єдині фортеці, які йому вдалося взяти і отримав компенсацію – 2000 ліврів[xxvii].

Присутність у Франції двох потужних династій провокувала початок відкритого конфлікту. Бракувало лише спалаху, щоб полум’я запалало. Але на цей період Капетінги і Плантагенети поводили себе досить стримано, залучаючи в дію політичну маневреність. Напруга не спадала, і на обрії з’явився перший обрис відкритої сутички. Герцогиня Аквітанська, Елеонора мала права на Тулузу, і в 1159 р. Генріх ІІ  вирішив підтвердити їх силою зброї. Але король Франції також вирішив її приєднати до своїх володінь. Генріх ІІ відмовився від відкритої боротьби із своїм сюзереном. Він відвів свої війська і в 1160 р. війна завершилася заручинами сина Генріха ІІ з дочкою Людовіка VII[xxviii]. У 1162 – 1163 рр. Раймунд V ( 1148 – 1194 ), граф Тулузький, прагнутиме напасти на Генріха ІІ. Задля цього він активно хотів заручитися підтримкою Капетінгів. Проте французька корона ще не була готова до відкритої боротьби з Анжуйською імперією. І в 1173 р. граф Тулузький склав Річарду ( 1157 – 1199 ), який став герцогом Аквітанії оммаж, і до 1202 р. граф Тулузький був залежний від герцогства Аквітанського[xxix].

Louis_VII_le_Jeune
Людовік VII (1137-1180)

Отже, в середині XII ст. відбулися помітні зміни у житті Англійського і Французького королівств. В Англійському королівстві відбулося завершення феодальної анархії. До влади прийшов енергійний і сповнений задумів король Генріх ІІ з династії Плантагенетів.

У Французькому королівстві, після розширення володінь короля за кошт Аквітанії, назрів сімейний конфлікт, який спричинив до розлучення Людовіка VII з Елеонорою. Це спричинило до Аквітанської кризи, в результаті якої герцогство Аквітанія перейшло з-під влади короля з династії Капетінгів до Плантагенетів.

Наслідком стало те, що володіння васалів – Плантагенетів стали більшими за володіння сюзеренів – Капетінгів. Це спровокувало початок геополітичної боротьби між династіями за домінування у Французькому королівстві. На перших етапах цієї боротьби Капетінги були вимушені поступитися Плантагенетам. Проте, як з’ясується в майбутньому, ці поступки були тимчасовим. Обидві сторони готувалися до затяжної боротьби,  в результаті якої на континенті мав залишитися лише один переможець.

Скіра Ю. Аквітанська криза 1154 р.: втрати і здобутки Капетінгів і Плантагенетів  //  Одіссос. Актуальні проблеми історії, археології та етнології. Матеріали V Міжнародної конференціїОдеські читання – 2013”. – Одеса, 2014. – С. 229-232.


 Примітки

[i] Зайбт Ф. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем. – С. 273.

[ii] Валовая Т.Д. Искушение Европы: исторические профили /  Валовая Т.Д.  – Москва: Гардарика, 1998. – С. 150.

[iii] Фавтье Р. Капетинги и Франция. / Фавтье Р. – Пер. с фр. Цыбулько Г.Ф. – “Евразия”. – Санкт-Петербург, 2001. – С. 38.

[iv] Валовая Т.Д. Искушение Европы: исторические профили. –  С. 151.

[v] Там само. – С. 152.

[vi] Трагер Дж. Великие женщины. Хроника. События. Факты. / Трагер Дж. – Пер с англ. – Москва: Панорама, 1999. – С. 81.

[vii] Мишо Г. Осада Дамаск и окончание Второго крестового похода. 1148-1149 гг. // История Средних Веков: Крестовые походы (1036-1291 гг.) / Сост. М.М. Стасюлевич. – 3-е изд., испр. и доп. – Москва: ООО “Издательство АСТ”; Санкт-Петербург: ООО “Издательство “Полигон”, 2001. – с. 308.

[viii] Мишо Г. Осада Дамаск и окончание Второго крестового похода. 1148-1149 гг. // История Средних Веков: Крестовые походы (1036-1291 гг.) / Сост. М.М. Стасюлевич. – 3-е изд., испр. и доп. – Москва: ООО “Издательство АСТ”; Санкт-Петербург: ООО “Издательство “Полигон”, 2001. – С. 308.

[ix] Пти-Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии Х-ХІІ веков. / Пти-Дютайн Ш. ­-  Пер. с фр. С.П. Моравского. – Санкт-Петербург: Издательская группа «Евразия», 2001. – С. 102.

[x] Вильям Ньюбургский. История Англии         /      [Електронний ресурс]        /       Режим  доступу до тексту     :   http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text2.phtml?id=270

[xi] Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987-1460 / Дюби Ж.- Пер. с. фр. Г.А. Абрамова, В.В. Павлова. – Москва: Междунар. отношения, 2001. – С. 233.

[xii]  Фавтье Р. Капетинги и Франция..–С. 41.

[xiii] Пти-Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии Х-ХІІ веков. – С. 103.

[xiv]Хроника деяний графов Анжу / [Електронний ресурс]  /  Режим  доступу до тексту :                     http://www.vostlit.info/Texts/rus4/Gestaanjou/frametext.htm

[xv] Фавтье Р. Капетинги и Франция. . – С. 182.

[xvi] Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації… – С. 110.

[xvii] Вильям Ньюбургский. История Англии         /      [Електронний ресурс]        /       Режим  доступу до тексту     :   http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text2.phtml?id=270

[xviii] Азимов А. История Англии. От ледникового периода до Великой хартии вольностей / Азимов А. – Пер. с англ. Н.А. Поздняковой. – Москва: ЗАО Центр полиграф, 2005. – С. 265.

[xix] Зайбт Ф. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем. – C. 274.

[xx] Там само. – C. 274.

[xxi] Фавтье Р. Капетинги и Франция. – C. 21.

[xxii] Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987-1460. – C. 234.

[xxiii]Вильям Ньюбургский. История Англии / [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту : http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text2.phtml?id=270

[xxiv] Моруа А. История Франции (от римского времени до начала Великой Французкой революции) / Моруа А. – Санкт-Петербург: “Гуманитарная Академия”, 2008. – С. 65.

[xxv] Coulton G.G. Panorama sredniowiecznej Anglii. / Coulton G.G. – Przetoźy Tadeusz Szafar. Warszawa, Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1976. – S. 240.

[xxvi] Моруа А. История Франции (от римского времени до начала Великой Французкой революции). – С. 60.

[xxvii] Фавтье Р. Капетинги и Франция. – C. 182.

[xxviii] Грин Д.Р. История Англии и английского народа /  Грин Д.Р. – Пер. с англ. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва: Кучково поле, Гиперборея, 2007. – С. 111.

[xxix] Фавтье Р. Капетинги и Франция. – С. 183.


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Advertisements

One thought on “Аквітанська криза 1154 р.: втрати і здобутки Капетінгів і Плантагенетів

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s