Каролінгське відродження: передумови, творці, досягнення

Автор – Скіра Юрій. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.


 
Каролінгське відродження: передумови, творці, досягнення
Каролингское возрождения: предпосылки, создатели, достижения
Carolingian Renaissance: background, creators, achievements
 

    У статті розглядається феномен Каролінгського відродження. Шляхом аналізу історичних подій, автор простежує передумови цього першого відродження вченості у Західній Європі, розповідає про його творців і їх досягнення. Автор приходить до висновку, що Каролінгське відродження було закономірним явищем своєї епохи, і мало великі здобутки та наслідки для наступних сторіч.


   Каролінський ренесанс був одним з найвидатніших культурних явищ Середньовічної Європи і відіграв велику роль у інтелектуальному поступі. На думку Г. Кенігсбергера він став першим відродженням вченості і літератури у тодішньому постварварському світі [1, c.81]. Це відродження започаткувало цілу серію подібних собі процесів, які простежуються IX, XII, XIV та XV століттях [1, c.81].

    Каролінгське відродження – викликало великі дискусії серед істориків і дослідників Середніх віків. Серед головних питань було питання про значення цього процесу для наступних віків і чи взагалі явища кінця VIII -початку IX ст. можна називати “відродженням“? Дослідники також задаються питанням – наскільки поширеними були здобутки інтелектуального гуртка в Аахені, і чи не обмежувався цей рух лише стінами Академії у столиці Франкської імперії?

   711px-Empire_carolingien_768-811   Франкська імперія в часи Карла Великого (ІХ ст.) 


    Щоб відповісти на ці ґрунтовні питання – потрібно вивчити сучасну європейську  історіографію де можна побачити нові віяння у розкритті поставленої проблеми. Приємним для дослідника історіографії Каролінгського ренесансу буде той факт, що за словами Д. Хєгерманна в цей час було закладено основи середньовічної історіографії [2, c.198].

     Перш за все потрібно буде розглядати передумови, які склалися у франкській державі напередодні правління Карла Великого (768 – 814). Мова йтиме про згасання римської культури і настання доби варварських королівств у Європі. В цей час інтелектуальне життя припиняє свій звичний цикл, а подекуди зовсім згасає. Г. Кенігсбергер пише у своїй монографії “Середньовічна Європа. 400 – 1500 рр.”, що за два століття до правління Карла Великого на північ від Альп зникають всі римські школи та інтелектуальні центри [1, c.81]. Вони зберігаються лише в Італії, Іспанії, монастирях Нортумбрії (Англія) та Ірландії – острові вчених та святих [1, c.81]. Там процвітає класична освіта [1, c.81]. Е. Курціус, у свої монументальній праці “Європейська література і латинське середньовіччя”, робить з цього висновок, що літературна традиція Риму перетікає на окраїни тодішнього світу [3, c.58]. І лише за часів Карла Великого вона осяде у Франкській імперії, а отже у германському світі. Але це буде набагато пізніше.

BritLibAddMS11848Fol160rTextПриклад “каролінгського мінускулу”


   Занепад інтелектуального життя значно відобразився на Католицькій церкві. Е. Курціус зазначає, що франкська церква занепадає через неосвітченість кліру [3, c.58]. Тому дослідник вважає, що Каролінгський ренесанс увінчує реформу франкської церкви, яку вже розпочали Карломан (768 – 771) та Піпін Короткий (751 – 768) [3, c.58]. З цього можемо зробити висновок, що інтелектуальний рух за відродження був просто необхідний в реаліях того часу і це розуміли тодішні правителі.

    Розумів це і Карл Великий. Ж. Ле Гофф, наводить нам капітулярій у своїй книзі “Народження Європи”, який проголошує, що королівська влада повинна розуміти важливість знання і захищати його престиж [4, c.67]. До слова, дослідник зазначає, що цей імператор з важкістю розбирав літери, не вмів писати і заледве розумів латинську мову [4, c.63]. Але вважав, що невід’ємним інструментом влади і її ознакою – є знання [4, c.64]. І що їх збільшення і пропагування – один з найважливіших принципів у діяльності монарха [4, c.64].

624px-Karldergrossesignatur.svg
Підпис (Монограма) Карла Великого. П.С. Писати Карл Великий, певно, вмів, але не каролінгським мінускулом, а простим письмом.

  Тому саме такому володарю, з такими переконаннями судилося першим започаткувати відродження Європи. В історіографії Карла Великого часто називають “батьком Європи”, а Ж. Ле Гофф пише, що імперія Карла Великого – була першим начерком майбутньої Європи. Склався перший образ єдиної Європи [4, c.53].

    Переходячи до характеристики Каролінгського ренесансу, варто зазначити, що американський дослідник Л. Ніс приходить відразу до висновку, що Каролінгське відродження займає центральне місце і роль в продовженні і передачі класичної культури [5, p.3]. Подібної думки і П. Ріхе у своїй праці “Каролінги: сім’я, яку забула Європа” [6, 398p.]. Е. Курціус вважає, що Каролінгський ренесанс – повернення до античних традицій і водночас відрив від зруйнованої римської культури [3, c.431]. Формується новий тип культури – романо-германський, який спирається на Католицьку церкву [3, c.431].

220px-Karolingischer_Buchmaler_um_820_001                                    images
 Чотири Євангеліста. Євангеліє Еббона (ІХ ст.);               Зображення Ейнхарда.


     Цю нову форму культури формували в часи Карла Великого люди з усіх кінців Європи. І причини чому вони опинилися у королівстві Франків у них були різні, але об’єднував їх сприятливий політичний клімат у державі Каролінгів. Е. Курціус пише, що шотландці та ірландці емігрували у державу франків під тиском данських вторгнень і несли з собою осмислену культуру античності [3, c.432].

Всіх їх гуртувала Академія, яка була створена у Аахені в 794 р. Там склався “інтелектуальний гурток”, що і був двигуном Каролінгського ренесансу. Серед його найпомітніших постатей можна назвати “духовного батька і наставника” жителя Нортумберленду – Алкуїна, історика – Варнефріда, поетів родом з Італії – Павлина Аквілейського і Петра Пізанського, проповідника Арна, астронома Дунгала, географа Дікуїла, філософа і богослова Іоана Еріогена, який написав трактат “Про поділ природи” та біографа Ейнгарда, з під пера якого постав монументальний “Життєпис Карла Великого”. З переліку дисциплін, якими займалися ці середньовічні інтелектуали, можемо зробити висновок, що відродження доторкнулося всіх сфер науки.

Однак, Ж. Ле Гофф відразу застерігає нас, що в часи правління Карла Великого – Каролінгський ренесанс мав більш скромніший характер, ніж про це пишуть сучасні історики [4, c.68]. Крім чоловіків, як пише цей дослідник, значний внесок у Каролінгське відродження зробили і жінки. Серед них він називає сестру Карла Великого – Гіслу, яка була настоятельницею в аббатстві Шелле і організувала там майстерню де переписували древні рукописи [4, c.64]. Також, Ж. Ле Гофф згадує і графиню Дуоду із Аквітанії, яка написала збірник настанов для свого сина Вільгельма, герцога Септіманського [4, c.64].

450px-Aachen-cathedral-insideВнутрішній інтер’єр Аахенського собору


     Г. Кенігсбергер пише, що вчені при дворі Карла Великого захоплювалися Візантією і намагалися перенести її велич на Захід [1, c.84]. Цікавим, на думку цього дослідника, є той факт, що коли Захід переживав етапи “ відродження “ в різних століття Середньовіччя, візантійці зберегли неперервну традицію, яка виходила своїми коріннями до часів класичного світу – тому їм були непотрібні ніякі “відродження“ [1, c.84].

    В. Ададуров у своїй книзі “Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.)“ розповідає, що інтелектуальному гуртку належало формування доктрини відновлення нової Римської імперії [7, c.52]. Їхня теорія обґрунтовувала вищість загальноімперського над окремими етносами і культурами [7, c.52]. Це привело до того, що на думку дослідника, Каролінгський ренесанс на певний час створив ілюзію монолітності франкської держави [7, c.53]. Однак, автор відразу зазначає, що ці ідеї Каролінгського ренесансу були нежиттєздатними через невідповідність реаліїв розвитку франкської держави [7, c.52]. Місцеві еліти все сильніше прагнули жити автономно чи навіть самостійно [7, c.52]. Це приведе у недалекому майбутньому до феодальної роздробленості у континентальній Європі.

Аахенский-собор-1
Аахенський собор


       Г. Кенігсбергер зазначає, що вивчення латинської мови і літератури, як церковної, так і світської – стало головним досягненням Каролінгського відродження [1, c.82]. В свою чергу, Е. Курціус наводить аргумент, що потреба вивчати Біблію, маючи освіту, – стала поштовхом до реформи [3, c.58].

     Дискусії і роздуми інтелектуального гуртка в Аахені невдовзі розпочали втілюватися у конкретних практичних заходах. В 787 р. в королівстві вийшов наказ про запровадження системи шкіл при монастирях. Е. Курціус зазначає, що граматичною освітою за Каролінгів опікувалася латиномовна англо-саксонська культура [3, c.56]. В 789 р. запроваджено початкові народні школи при церквах [2, c.199]. К. Рассел у своїй праці “Шарлеман. Перший з модерністів“ говорить, що це були перші публічні школи у тодішньому західному світі [8, p.74]. Е. Курціус приходить до висновку, що Латинський ренесанс (1066 – 1230) відбувався лише у Франції та Англії тому, що реформи навчання Карла Великого мали такі тривкі підвалини, які спромоглися пережити потрясіння IX – X ст. [3, c.431].

     Другий найбільший внесок Каролінгського ренесансу, на думку Г. Кенігсбергера – було копіювання класичних текстів, які переписувалися в монастирях [1, c.82]. Як зазначає Ж. Ле Гоффа під час переписування цих книг Каролінгський ренесанс породив таке прекрасне явище, як ілюстрації і мініатюри [4, c.68]. Вони у своєму виконані досягли вершини мистецьких форм.

Raban-Maur_Alcuin_OtgarСередньовічна мініатюра. Храбан Мавр (ліворуч) і Алкуїн (у центрі) підносять свої книги єпископу Отгару Майнцькому


      Ще одною вершиною Каролінгського ренесансу, на думку Ж. Ле Гоффа – було винайдення “каролінгського мінускулу“ [4, c.67]. В результаті писати і читати стало легше [4, c.67]. При монастирях розпочали засновувати скрипторії – майстерні для створення нових рукописів.

     Такі потужні інтелектуальні зміни не могли оминути архітектури і художнього мистецтва. Архітектори орієнтувалися на римські зразки. Г. Кенігсбергер пише, що і в художньому стилі відбулося повернення до класичних зразків зображення фігур Ісуса Христа, апостолів і франкських королів [1, c.84]. Каролінгське відродження було не лише покровителем, в особі Карла Великого, художників – воно визначало зміст і стиль зображень [1, c.84]. Вершиною досягнення Каролінгського відродження в архітектурі було, на думку Ж. Ле Гоффа, винайдення трансепта [4, c.68]. Лінійний план церкви набув форми хреста [4, c.68]. Живим пам’ятником Каролінгського ренесансу – стала палацова каплиця в Аахені архітектора Одо з Метца.

                    Charlemagne                                Karolus_i_money
Статуя Карла Великого. Монета імператора Карла Великого. Зображений він в традиційному римському одязі. Напис на монеті: “Карл, імператор, август”. Це свідчить про  тяглість традицій, авторитет Римської імперії в тодішньому суспільстві та про бажання її відродити.


     Підводячи підсумки, можна сказати, що на думку Ж. Ле Гоффа, Каролінгське відродження не завершилося зі смертю Карла Великого у 814 р.  [4, c.67]. Воно продовжилося за правління Людовіка Благочестивого (814 – 840) і Карла Лисого (843 – 877) [4, c.67]. Д. Хєгерманн зазначає, що більшість істориків схиляється до думки, що культурно-освітні процеси мали більш локальний придворний характер [2, c.199]. Ж. Ле Гофф, навіть, називає Каролінгський ренесанс невдалою спробою рушити вперед, яка завершилась тим, що довелося звернути з шляху або зупинитися [4, c.53].

     Однак, з перспективи сьогодення можемо з впевненістю сказати – Каролінгський ренесанс був тим ланцюгом, що об’єднав культуру Античності  з культурою Середньовіччя, давши останній чітку форму майбутнього вигляду. На плодах Каролінгського ренесансу виросла Середньовічна Європа і без нього не було би нашої сучасної європейської цивілізації.

800px-Evangeliarium_-_évangéliaire_dit_de_Charlemagne_ou_de_Godescalc_-_Jésus-Christ_-_BNF_Gallica
Ісус Христос. Євангеліє Годескалька (VIII ст.)


 
 ПРИМІТКИ
  1. Кенигсбергер Г. Средневековая Європа. 400 – 1500 годы / Кенигсбергер Г. – Москва: Издательство “Весь мир”, 2001. – 384 с.
  2. Хэгерманн Д. Карл Великий / Хэгерманн Д. – Москва: Транзиткнига, 2002. – 684 с.
  3. Курціус Е. Європейська література і латинське середньовіччя / Курціус Е. – Львів: Літопис, 2007. – 752 с.
  4. Ле Гофф Ж. Рождение Европы / Ле Гофф Ж. – Санкт – Петербург: Александрия, 2008. – 398 с.
  5. A tainted Mental. Hercules and the Classical Tradition at the Carolingian Court / By Lawrence Nees. – University of Pennsylvania Press, Philadelphia, 1991. – 391 p.
  6. Riche P. The Carolingians: family who forged Europe / Translated by Michael Idomir Allen: University of Pennsylvania Press, Philadelphia, 1993. – 398 p.
  7. Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.) / Ададуров В. – Львів: Видавництво УКУ, 2002. – 412 с.
  8. Russell C. Charlemagne. First of the moderns / Russell C. – Boston and New York: Houghton Mifflin Company, 1930. – 305 p.

Посилання на статтю: Скіра Ю. Каролінгське відродження: передумови, творці, досягнення // Глухівські наукові читання – 2013: Збірник матеріалів III Міжнародної наукової конференції молодих учених та студентів, присвяченої 270-літтю укладання “Прав за якими судиться малоросійський народ”. – Київ: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2013. – С. 85 – 86.


Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Юрій Скіра – Y_Skira@ukr.net

Advertisements

7 thoughts on “Каролінгське відродження: передумови, творці, досягнення

    1. Дякуємо за зауваження.
      Ми зараз тестуємо нові шрифти та дизайн сайту, тому можуть бути перебої.
      Скажіть, будь ласка, яка сама проблема з прочитанням та шрифтами? Ми постараємося все виправити)

      Подобається

      1. По-перше, апперкейс на всі літери – це страшно, очі вилазять. І не варто латинські літери робити такі завивисті. Зробфть краще всі однаковим шрифтом, виділіть заголовки і все. наука не любить нічого “занадто” 🙂
        Дякую.

        Подобається

      2. Апперкейс було використано, щоб легше було читати текст. Адже, інші шрифти є ще більшими, або доволі малими(
        А кольорове виділення речень у тексті – щоб акцентувати увагу на головних тезах статті.
        Знаємо, що виглядає не сильно фахово та науково, тому постараємося дослухатися до ваших порад і частково відредагувати статтю 🙂

        Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s