ПОРТРЕТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇВ У ПЕРЕКЛАДНИХ ЖИТІЯХ

Д. О. Кравченко. Студентка Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, філологічний факультет

ПОРТРЕТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇВ У ПЕРЕКЛАДНИХ ЖИТІЯХ

Портретная характеристика героев в переводных житиях

Portrait features characters in the translated hagiographies


Дослідження особливостей перекладної літератури є важливим фактором для розуміння специфіки становлення та розвитку слов’янських літератур (зокрема Київської Русі) як основних реципієнтів мистецьких традицій Заходу та Візантії.


Д. С. Ліхачов зазначає, що візантійські літературні традиції не могли повністю перенестися на літературу Київської Русі, бо остання утворилася набагато пізніше. Існував фольклор та висока культура усного ораторського мовлення, проте письмових творів до появи перекладних зразків не було. Вплив візантійської традиції починається пізніше, в час, коли києворуська література вже існувала та розвивалася. [1]

Таким чином, саме перекладна агіографія стала зразковою для давньоукраїнських книжників і визначила головні жанрові, художні та композиційні особливості творів. Перед давнім автором поставало важке завдання – примирити в житійній літературі узагальнені образи і стилістику перекладних житій з живим публіцистичним викладом подій сучасності, а нерідко і з вкоріненими народно-поетичними мотивами. [2, С. 51]

«Марія Єгипетська зі сценами житія»
«Марія Єгипетська зі сценами житія»


Загалом для візантійської агіографії були характерні такі риси:1) зв’язок із творами народної творчості – використання сказань, легенд, казкових мотивів з їх розважальністю (чудеса, видіння);2) відчутне в багатьох житіях прагнення до психологічних замальовок і сцен новелістичного характеру;3) пізніше «переродження» цього жанру – розчинення його у побутовій та військової повісті, у мемуарних творах. [3, С. 222–223. ]

Житія мають велике історичне значення, як пам’ятки, що відображають певну епоху життя християнського Заходу. Наприклад, у візантійській агіографії ми знаходимо багатий фактичний матеріал для вивчення політичної історії, соціального укладу і побуту Візантії. Житійна література відтворює велику кількість персонажів з найрізноманітніших верств візантійського суспільства. Саме агіографічна література знайомить читача з життєвим укладом візантійських мас, показуючи іноді такі сторони культури, які не знайшли свого відображення в інших історичних джерелах.

Специфічна героїка житій вимагала відповідних засобів побудови образу, основним з яких була гіперболізація. Гіпербола, порушуючи реальні масштаби подій і явищ дійсності, зображуваних у житіях, іноді надавала оповіданню вкрай фантастичний, казковий характер. Характеризуючи переклади візантійських житій, відома дослідниця В. П. Адріанова-Перетц прямо вказувала на те, що вони привнесли «в руську літературу елементи белетричності, засвоєної агіографією ще з усталеної традиції елліністичного роману, античного міфу і казки», і продовжує «сила художньої образотворчості дає право белетризованим зразкам житійного жанру зайняти  важливе місце в низці творів художньої літератури». [4, С. 68-69]

До перекладних творів агіографічної літератури, що найчастіше зустрічались у давніх збірках належать житія і житія-мартирї (мученицькі) наступних святих: Олексія Чоловіка Божого, Анастасії, Антонія Великого, Артемія Великомученика, Андрія Юродивого, Варвари, Василя Великого, Віта, ДимитріяСолунського, Євстафія Плакіди, Євфимія Великого, Єпіфанія Кіпрського, Іоанна Богослова, Іоанна Златоуста, Козьми і Даміана, Марії Єгипетської, Пелагеї Блудниці, Сави Освяченого, Сильвестра, Симеона Стовпника, Симеона Юродивого, Стефана Первомученика, Філарета Милостивого, Христофора та ін. [5, С. 135-145].

Фреска «Житіє св. Олексія »(XI століття) в нижній частині базиліки Святого Климента в Римі
Фреска «Житіє св. Олексія »(XI століття) в нижній частині базиліки Святого Климента в Римі


Вірною є думка, що житія будуються відповідно до агіографічного канону, і тому використані в них сюжетні схеми неминуче традиційні та одноманітні. Але це мало стосується багатства епізодів візантійських житій, якщо подібні тенденції і зустрічаються, то лише в обмеженій групі житій-мартирій. Перекладні житія, представлені вище, за типами сюжету можна розбити на кілька груп, що мають, зрозуміло, свій трафарет, але і він в кожному з конкретних випадків реалізується по-різному, особливо якщо житіє представляє собою життєпис реально існуючої особи зі своєю складною індивідуальної долею.

Вельми широкий діапазон різних сюжетних колізій в житіях святих, ченців, самітників. Особливий сюжет представлений у житіях блудниць – Марії Єгипетської та Пелагеї Блудниці: Марія поневіряється пустелею, не маючи ні дому, ні їжі, ні одягу; у виснаженому нестатками монахові ніхто не впізнавав, в минулому, легковажну красуню Пелагею. На все нові й нові страждання прирікає себе іСимеон Стовпник, який стоячи на «стовпах» провів 47 років. Олексій Чоловік Божий в шлюбну ніч покидає молоду дружину і рідну домівку, відправляється на чужину, а коли слава про його святість починає обтяжувати святого, він обирає найнесподіваніший вихід: невпізнаний ніким живе серед інших жебраків, яких підгодовують його благочестиві батьки. І лише після смерті святого вони і невістка виявляють, що сімнадцять років в їхньому будинку жив зниклий і оплакуване ними син і чоловік.

Це невеликий перелік різноманітних сюжетних колізій житій, дозволяє нам побачити не тільки морально-дидактичну, а й величезну пізнавальну функцію пам’яток перекладної агіографії, які знайомлять читача з життям і побутом далеких країн.

Розглянемо відомий у Київській Русі перекладний твір «Житіє Андрія Юродивого», грецький оригінал якого, був написаний в Константинополі священиком Никифором. Особи та реалії згадувані в житії, вказують на те, що головний персонаж оповідання Андрій жив у V ст. І хоча автор зображує події так, наче він був сучасником і другом Андрія, насправді це не більше ніж літературний прийом, бо, судячи з інших особливостей змісту, твір не міг бути написаний раніше кінця IX або початку X ст., при цьому Никифор, мабуть, просто скористався більш ранніми переказами. Давньоруський переклад житія був виконаний не пізніше початку ХІІ ст. Це підтверджують фрагменти твору, які увійшли в ще в першу (коротку) редакцію Прологу, створеного на Русі близько середини ХІІ ст.

Андрій Юродивий з житієм, Початок XVI ст.1
Андрій Юродивий з житієм, Початок XVI ст.


Вже на початку твору дається влучна характеристика зовнішності героя  «…він на вигляд був молодшим від усіх і дуже гарний», «…був він гарний собою, наділений духовним розумом, фізичною силою і вмів гарно писати». Власне житіє розповідає про юродство героя, який зрікшись заможного життя, стає «…нагим, убогим і злиденним, не маючи ні рогожі, ні власниці, ні шматка матерії. Замість усього цього мав він на собі, як раніше було сказано, єдине сукенце, у ньому і ходив». Автор продовжує образно описувати тяжкі поневіряння героя «…голодний, спраглий, вмираючи від холоду, опалюваний спекою і потерпаючи від образ, він залишався невразливим».

Для увиразнення образу святості персонажа використовуються влучні порівняння «…і як з вируючого казана при бурхливому кипінні виходить густа пара, так і з його вуст виходив пар Святого Духа» або «…або він мрець, або колода бездушна, або камінь лежачий: скільки не підбурюємо його на хіть, нічого у нас не виходить». Увиразнюється образ і завдяки гіперболізації «…став гіркоплакати, поки не знемігся і очі у нього не опухли віддовгого плачу».

Для опису головного героя – Андрія Юродивого, автор використовує переважно загальні, але влучні характеристики, які допомагають нам уявити психологічний стан героя посередництвом опису його зовнішніх рис або поведінки. Найчастіше автор використовує художні порівняння, протиставляючи зовнішній вияв і духовну суть мученика.

Ікона «Покров Пресвятої Богородиці»
Ікона «Покров Пресвятої Богородиці»


Вартими уваги є описи бісів та ангелів «…праведник побачив блудного біса, що стоїть серед блудниць, зовні він був схожий на ефіопа, губатого, на голові замість волосся кінський гній, змішаний із золою. А очі його були немов лисячі; старе ганчір’я покривало його плечі. І був від нього такий смердючий запах нечистот, що, не витримавши цього тяжкого смороду, блаженний почав часто плюватися і закрив одягом ніс». Зображення є дуже промовистим, найбільша увага приділяється верхній частині тіла, описується волосся, очі, губи. Такими ж яскравими є й описи ангелів та святих «…і явився старець з великими очима, сяючи світліше сонця, і з ним численна свита» або опис Богородиці: «вона зняла з себе сяючий, немов блискавка, мафорій, що покривав її пречисту голову і плечі, і, взявши у свої пречисті руки, – був він великий і страшний – розпростерла над людьми».

Що стосується фантастичних персонажів, то вони змальовані з великою деталізацією. Використовуються художні деталі, як то «на голові замість волосся кінський гній, змішаний із золою» в описі бісів, чи «обличчя сяюче світліше сонця» в описі Богородиці. Така художність спрямована на створення яскравого контрасту в уяві читача, контрасту між низьким і високим. Невеликі, але влучні описи зовнішності, деталізація дійсності, широке використання художніх засобів, здебільшого порівнянь, гіпербол та епітетів оформляє дидактичний зміст в яскраву і зрозумілу тодішньому читачу оболонку, крім того спостерігається і значний вплив народно-фольклорної традиції, що виявляється у відсутності чіткої композиції притаманній класичним житіям (твір побудовано як цикл, що включає близько 100 різних за обсягом оповідань, в яких йдеться про пригоди і чудеса Андрія, а також про різних персонажів і події з життя Константинополя) і у наявності народних уявлень про фантастичний світ.

Святий Олексій, Ікона XVIII століття
Святий Олексій, Ікона XVIII століття


Наступним твором на який ми звернемо увагу буде «Житіє Алексія чоловіка Божого»,відомого на Русі з XI ст. Житіє присвячено християнському подвижнику Алексію, який в юності зрікся багатства та мирської суєти і, слідуючи своїм переконанням до останніх днів життя, стоїчно здійснив подвиг добровільного жебракування. Події відбуваються на рубежі IV–V ст. Легенди про Алексія  відомі багатьом християнським літературам: найдавніша з них – сирійська (збереглася в списках V–VI ст.); грецька версія виникла в середині VIII ст. (відома в списках X–XII ст.); у IX ст. з’явилася латинська версія; далі з’являються переклади з грецької та латинської на інші мови, у тому числі і на слов’янські.В. П. Адріанова-Перетц у монографії присвяченій вивченню цього пам’ятника вказує, що текст житія прийшов на Русь не прямо з Візантії, а через південнослов’янську писемність, проте давньоруський переклад близький грецького оригіналу. [5, С. 120].

Портретні описи в цьому житії не розлогі, про зовнішність головного героя майже нічого не повідомляється «…обличчяйогосяє, як у ангела». Натомість літературно насичено зображується родина Алексія, особливо у момент найбільшої трагедії – звістки про смерть сина «…як тільки батько почув читання листа, тут же схопився з місця, роздер одяг свій, став рвати сивини»  або «…коли ж мати його почула, …роздерла вона завісу на вікні і одежу свою, розтерзала своє волосся, гірко дивлячись на сина свого». Через такі емоційні описи автор передає внутрішній стан персонажів, змушуючи читача усвідомити весь драматизм ситуації «…батько його тримався за його руку, хитаючись і стогнучи, і б’ючи себе в груди. А мати його теж ридала, покривши його своїм волоссям. І невістка, ридаючи, йшла з плачем за мертвим».

У «Житії Алексія чоловіка Божого» спостерігаємо чітку композиційну будову, відсутність яскравих описів зовнішності персонажів, узагальненість образів, що дає змогу говорити про все більшу відстороненість агіографічної літератури від народних традицій і усталеність певних канонів жанру.

Ікона Марії Єгипетської, XV ст.
Ікона Марії Єгипетської, XV ст.


Останнім твором, який ми проаналізуємо буде «Житіє Марії Єгипетської», авторство котрого приписують (як вважають – помилково) єрусалимському патріарху Софонію I (634–644). Час виникнення слов’янського перекладу житія – імовірно X ст. Але найстарший список його датується XIV ст. У подальшому житіє отримало на Русі широке поширення: воно неодноразово переписувалося, входило до складу багатьох збірників, включено було і до складу Великих Четій-Міней. Житіє розповідає про долю блудниці, яка, спокутуючи гріх розпусти, змогла перевершити в святості навіть благочестивого ченця.

Читач знайомиться із Марією посередництвом одного з героїв твору –авви Зосими «…побачив, що йде хтось, нагий і чорний від сонячної засмаги, волосся ж на голові його було білим, немов вовна, і коротким, ледве досягало шиї». Опис досить стислий, проте маємо зрозуміти, що мова йде про відлюдника та аскета. Згодом виявляється, що це жінка «…я жінка, гола й боса, як бачиш, і сором мого тілавідкритий». Головним гріхом Марії є її порочна тілесна природа, тому автор постійно наголошує на цьому, застосовуючи різні словесні формули: «…раз ти вже побачив наготу тіла мого, то відкрию перед тобою і справи мої, щоб зрозумів ти, який сором я відчуваю і яким соромом сповнена душа моя», репліки Марії про її минуле «…тіло своє відала їм за плату» або «…розраховувала знайти багатьох спокусників тіла мого».

Тіло Марії, яке автор називає«окаянним» є основним об’єктом спокуси, грішницю в пустелі спокушають не демонічні істоти, всупереч традиції подібних житій, а саме думки про минулі фізичні насолоди: їй знову хочеться вина та смачної їжі, губи проти волі повторюють слова фривольних пісеньок, і тоді нещасна відлюдниця несамовито молить Богородицю захистити її від подібних спогадів. В описі багаторічної боротьби Марії з власним гріховним минулим проявляється нечастий для середньовічної агіографії психологізм. Суворе аскетичне життя і поневіряння описується так «…одяг мій, в якому я перейшла Йордан, роздерся і зотлів. Багато поневірянь зазнала я від холоду і від спеки, сонцем опечена і в морози замерзаюча і тремтяча. Тому не раз, впавши на землю, лежала я, нерухома, борючись з різними напастями, бідами і помислами».

У творі використані усталені словесні формули, що описують молитву і каяття «…повернулась вона на схід і, очі звівши до неба і руки здійнявши, почала шепотіти» або «…почав голосити і плакати, і очі звів до неба, молячись зі сльозами», «…прославляв Бога, зрошуючи сльозами землю й тіло»,  «перехрестила хресним знаменням і лоб, і очі, і уста, і груди».

Розлогі портретні описи – відсутні, автор акцентує увагу на відтворенні суворого, аскетичного життя як спокути за минулі гріхи. Бачимо і стандартні молитовні та покаяльні формули. Варто відзначити, що житіє завдяки подібним художнім введенням відзначається психологізмом образів, нетиповим для літератури тієї епохи. Щире каяття і благочестиві вчинки можуть спокутувати будь-які гріхи, тому навіть блудниця після довгих років подвижництва стала святою. Ця ідея виявилася близькою середньовічному читачеві, і житіє Марії було в числі найбільш шанованих.

«Марія Єгипетська і Олексій Чоловік Божий» (ікона XVII століття)
«Марія Єгипетська і Олексій Чоловік Божий» (ікона XVII століття)


Як відомо, античну культуру загалом об’єднував антропоцентризм. Досконала людина була втіленням бездоганної фізичної форми і моральної довершеності. Це положення і визначає «тілесний» характер культури античності. Культ тіла сформував особливе ставлення до наготи; саме тіло стало мірилом всіх форм тогочасної культури: філософії, літератури, скульптури. Тож певна деталізованість та описовість перекладної, зокрема візантійської літератури пов’язує свої витоки з періодом античності. Природно, що мистецькі схеми (літературні, образотворчі тощо) переходили із античного мистецтва у візантійське, а вже звідти, з часом, у слов’янське. Згодом, така захопленість тілесністю стала занадто публічною і видовищною, духовно відчуженою від самої людини. Відгомони античності можемо знайти у підкресленій увазі до деталей, портретних характеристик  персонажів візантійських творів (наприклад, детальна згадка у «Житії Марії Єгипетської» про довжину волосся героїні).

Давньоукраїнські книжники обирали для перекладу тексти образні, без абстрактної дидактики та гучної риторики, малозрозумілої простому читачеві. З часом персонажі їхніх творів ставали більш ідеалізованими та узагальненими. Житійна література відмовилася від народних витоків і створювала власні художні канони, підпорядковані християнському вченню. Людина перетворювалась в узагальнений ідеальний образ, проте, усвідомлено, чи ні, у творах з’являвся психологізм, виражений саме у зовнішніх проявах: юродство, біль за втратою, страждання, каяття, молитви. Більшість душевних переживань людини передавалися саме посередництвом зовнішньої образності (короткі портретні вставки, які знайомили читача з героєм, описи зовнішнього вигляду та поведінки, що розкривали душевний стан персонажа, деталізація дійсності, покликана унаочнити зображуване), таким чином, варто відзначити майстерність давніх книжників, яким вдавалося через портретні деталі виразити не лише дійсність як таку, а і внутрішній світ героя.


Список літератури

  1. Лихачев Д. С. Развитие русской литературы X–XVII веков.3–е изд., Санкт-Петербург.: Наука, 1999. С.
  2. Адрианова-ПеретцВ. П., Еремин И. П.Переводная литература XI – начала XIII века // История русской литературы: В 10 т. / АН СССР. – Москва: Изд-во АН СССР, 1941–1956. – Т. I. Литература XI – начала XIII века. – 1941.
  3. Попова Т. В. Античнаябиография и византийскаяагиография, в Сб.: Античность и Византия / Под ред. Л.А. Фрейберг, Москва, «Наука», 1975 г., С. 222–223.
  4. Адрианова-ПеретцВ. П.Сюжетное повествование в житийных памятниках XI–XIII вв. – В кн.: Истоки русской беллетристики: Возникновение жанров сюжетного повествования в древнерусскойлитературе. Ленинград, 1970.
  5. Творогов О. В. Свое и чужое: переводные и оригинальные памятники в древнерусских сборниках XII–XIV веков // Русская литература. – Ленинград, 1988. – № 3.
  6. Адрианова ВП. Житие Алексия человека Божия в древней русской литературе и народной словесности. Павлоград, 1917.

    З питаннями, зауваженнями, пропозиціями прошу звертатись на dymydyuk_da@ukr.net.
    Дмитро Димидюк

    Автор статті – Кравченко Дана

Advertisements

One thought on “ПОРТРЕТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇВ У ПЕРЕКЛАДНИХ ЖИТІЯХ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s