Дмитро Димидюк. Проблема військової організації Багратидської Вірменії у ІХ-ХІ ст.: короткий огляд.

    Димидюк Дмитро, 5 курс історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка


Проблема військової організації Багратидської Вірменії у ІХ-ХІ ст.: короткий огляд.

Проблема военной организации Багратидской Армении в IX-XI вв.: краткий очерк.

The problem of the military organization Bagratid Armenia in IX-XI centuries .: a brief sketch


Замість вступу)

Визнаємо, що обрана тема статті є вельми дискусійною, адже вона майже зовсім не розкрита в світовій історіографії. Напевно, це й було головним мотиватором, щоб її обрати. Будь-які висновки чи тези можуть бути піддані критиці, адже метою публікації є не тільки поділитися власними думками, але й спровокувати історичну дискусію, для обговорення та пошуку відповіді на поставлені питання.

Гарного всім читання та аналізу =)


Ослаблення Арабського халіфату наприкінці ІХ ст. дало змогу вірменам, які були в залежності від Халіфату на початку VIII ст., створити свою незалежну державу – Вірменське (Анійське) царство (885-1045). Ця подія різко змінила геополітичне становище як на Близькому Сході, так і на Кавказі. Перед Багратидами, царями Вірменії, гостро постало питання захисту вірменської державності від територіальних зазіхань з боку Візантії та Халіфату. Це в свою чергу призвело до створення військової організації у Вірменії. Вивчаючи дане питання, розглянемо не тільки формування, чисельність та соціальний склад армії, але й деякі аспекти права на земельну власність у Вірменії, як фундамент для організації армії [1, с. 5-6].

В історіографії досі немає комплексної праці з історії військової справи середньовічної Вірменії. Більше того, не існує й окремих статей з цієї тематики. Є окремі відомості в статтях радянських вчених Сургена Еремяна [1] та Валерія Степаненка [8]. Деяку інформацію можна отримати з праць візантиністів, а саме з робіт російського дослідника Володимира Кучми [11] та вірменського історика Кирила Туманова [10].

kq4S5j_F_IM

Вірменські та ромейські хроністи доволі часто згадують про вірменську армію, але ці відомості є хаотичними та часто неправдивими. Вони стосуються виключно чисельності війська та поодиноких згадок про його організацію та тактику [19]. Майже немає відомостей про військове життя самих вірмен, чи про мобілізаційні процеси та військові порядки. Військових трактатів, які для прикладу були у ромеїв (“Тактика Льва”, “Стратегікони” та інші), вірменська середньовічна історіографія не знала. Більш-менш об’ємну та об’єктивну інформацію, з цього питання, ми можемо отримати з вірменських джерел, а саме з творів Ованеса Драсханакертці (Х ст.)[17] та Смбата Спарапета (ХІІІ ст.)[13].

Новостворене вірменське державне утворення не було стійким у політичному плані. Прагнення Багратидських князів централізувати державну владу наштовхнулося на спротив місцевої нахарарської знаті, яка стійко зберігала свої права та бажала цілковитої незалежності від центральної влади Багратидів. Самі ж нахарари були великими землевласниками, які управляли певними районами (гаварами), але підпорядковувалися владі царя чи ішхана. В середині Х ст., через зовнішню агресію з боку Халіфату та Візантії, посилились децентралізаторські процеси в Багратидській Вірменії [2, с. 5-6], що призвело до її розпаду на “удільні князівства”, якими керували певні нахарарські роди. Ці “князівства” часто між собою ворогували [3, с. 149], хоч всі вони були васалами анійських Багратидів. Нахарарів, які стали правителями васальних царств (Сюні, Васпуркан, Карс, Лорі та інших), почали йменувати ішханами (князями).

У зовнішніх відносинах та у військовій справі, ішхани частково підкорялися Багратидському царю. У військовій сфері доказом цього є існування інституту спарапета, головнокомандувача всіх вірменських військ, якого призначав анійський цар. Він, в разі зовнішньої агресії на вірменські землі, скликав війська всіх васалів Ані, для спільного захисту території. Для прикладу можна навести розповідь вірменського хроніста Асохіка (Х – ХІ ст.) про конфлікт в 988 р. між ішханом Тао, Давидом Куролопатом (966-1001), та правителем Абхазії Багратом ІІІ (975-1014). Тоді, сюзерен Давида, анійський цар Смбат ІІ (977-989), зібрав війська всіх своїх васалів і відіслав їх на допомогу Давиду з Тао [8, с. 45-46].

Bagratids_11century_BSE_ru


Щоб визначити, як формувалася вірменська армія та який був її склад, слід розглянути питання земельної власності. В тогочасному суспільстві хто володіє земельним фондом, той володіє капіталом та можливостями для організації та формування військових сил. Ми знаємо точно, що офіційно власником всієї землі у Вірменії вважався анійський цар з роду Багратидів [4, c. 599]. Але насправді, весь земельний фонд Вірменії можна поділити на два типи: це айреник (приватна власність або західноєвропейський відповідник – феод) та паргеваканк (умовне землеволодіння або західноєвропейський відповідник – бенефіцій) [5, с. 105-107].

700px-Bagratuni_flag.svg
Прапор Анійського царства Багратидів


Зараз важко сказати, чи шляхом царських дарувань та військових завоювань, чи шляхом купівлі землі у збіднілих вільних общинників, вірменська знать (нахарари) змогла отримати так багато землі на правах приватної власності (айреник або феод). Ця земля знаходилась в їх спадковому володінні, практично будучи їхньою власністю. Володарями такої землі були вірменські нахарари, ішхани та Багратидські царі [6, с. 201-220].

З середини Х ст., через децентралізаційні тенденції та роздробленість Вірменії анійські царі залишилися фактичними власниками всієї землі на правах айреника лише у своєму царстві, а у васальних їм князівствах володарями всієї землі були місцеві князівські роди. Саме ішхани або нахарари, будучи власниками айреників, роздавали свої земельні володіння в умовну власність (паргевакан або бенефіцій) за військову службу [4, с. 590, 599]. Користувачами паргеваканами найчастіше були азати. Це були середні та дрібні землевласники, які отримували землю (у формі бенефіція) від великих землевласників (нахарарів) або ішханів (царів).[7, с. 115-116, 218-219].

Ashot_Medz
Ашот І Великий (885-890). Перший цар незалежного вірменського царства.


Можемо підвести підсумок, що у Вірменії існувала сюзеренно-васальна система відносин, де сюзереном був цар Вірменії, а його васалами були ішхани васальних царств (Сюні, Васпуркану, Карсу, Лорі). Водночас васалами ішханів або анійського царя були нахарари, а васалами останніх були азати, які могли і напряму підкорятися ішханам. Ці три суспільні стани (азати, нахарари та царі або ішхани) були привілейованими верствами населення у Вірменії [8, с. 44-46]. Ішхани та нахарари мали власні військові формування для захисту своїх земель. Азати, отримуючи землю в умовну власність, зобов’язувалися виконувати військову повиність на користь свого сюзерена, будучи в певній мірі прототипом середньовічного лицаря. Зазначимо, що на відмінну від Західної Європи, у Вірменії не було такої строкатої та розгалуженої васально-ієрархічної системи, що є ознакою того, що тогочасна Вірменія не знала класичного західноєвропейського феодалізму, як це вважає, для прикладу, радянська історіографія [5, с. 75-77].

Bagratuni_Armenia_1000-en.svg
Вірменське царство (об’єднане) у Х ст.


Цікавим є питання чисельності вірменської армії та соціальне походження воїнів, які у ній воювали. Російський історик Валерій Брюсов вважає, що чисельність вірменської армії сягала 100 тисяч воїнів [9, с. 70]. Трішки меншу, але теж велику цифру, на основі кавказьких та ромейських джерел, наводить Кирил Туманов. Він вважає, що чисельність Багратидської армії в Х-ХІ ст. сягала 80 тисяч солдат [10, р. 593-637]. На нашу думку такі цифри є завищеними, адже для порівняння ромейська армія в Х ст. нараховувала 120 тисяч воїнів [11, с.105], в той час як Візантія була в кілька разів більшою ніж Вірменія та, де-факто, була панівною державою світу протягом ІХ-ХІ ст. Лише в часи правління Василія ІІ Болгаровбивці (976-1025) ромейська армія становила 250 тисяч солдат [12, с. 274], хоча вже його наступники почали різко зменшувати чисельність військ до стандартних 100-150 тисяч [12, с. 278-279].

25


Вірменські джерела рясніють згадками про численну вірменську армію. Для прикладу, хроніст ХІІІ ст. Смбат Спарапет говорить, що чисельність об’єднаної вірменської армії в часи царя Гагіка І (989-1020) складала 300 тисяч вершників, що є зовсім неймовірною цифрою [13, с. 7]. Матвій Едеський, вірменський історик ХІІ ст., пише наступне, що: Того дня [989 р.] він [цар Гагік І] провів огляд всіх своїх військ, що складаються з 100 тис. обраних мужів. Всі вони були добре споряджені, уславлені в битвах і надзвичайно відважні”[14, р. 110-111]. В джерелі зазначається, що Гагік І провів огляд всієї армії. На той час Анійське царство мало ряд васалів, в тому числі й грузинських та албанських правителів [15, с. 9]. На нашу думку, тут йдеться про те, що вся об’єднанна вірменська армія разом із союзниками та васалами на Кавказі могла складати близько 100 тисяч воїнів, що вже більше схоже на правду. Але така чисельність могла бути лише в період розквіту Кавказьких держав, а саме у другій половині Х ст.

800px-Ani_townwall
Мури фортеці у м. Ані (столиця Багратидської Вірменії)


Сама ж вірменська армія не була великою. Арам Тер-Гевондян, дослідник ранньосередньовічної історії Вірменії вважає, що військо Анійського царства на поч. Х ст. налічувало 30 тисяч воїнів [16, с. 241]. Звісно ж його чисельність з роками коливалася, але в середньому армія Багратидів, разом із своїми вірменськими васалами, не перевищувала 40-60 тисяч солдат. Для прикладу, вірменський католикос Ованес Драсханакертці (Х ст.) пише, що: ”… Цар [Смбат І (890-914)], зібравши всіх нахарарів вірменських і всі свої війська, в кількості шістдесяти тисяч мужів, пішов у похід.” [17, с. 138].

В середині ХІ ст. розпочався процес занепаду вірменських держав, що в свою чергу призвело до скорочення чисельності їхнього війська. Коли в 1040 р. ішхан Лорійського царства, Давид І Безземельний (989-1048), зібрав об’єднану албано-вірменську армію для війни проти Двінського еміра Апусуара, то загальна чисельність об’єднаної армії складала лише 20 тисяч воїнів (з них 3 тисяч дав анійський цар Ованес-Смбат (1020-1041) [13, с. 21]. Це було ознакою політичного та економічного занепаду Вірменії, що в подальшому й призвело до завоювання ромеями Анійського царства в 1045 р.

1


Армії окремих нахарарів були невеликими. В джерелах часто згадується про сутички між різними вірменськими князівствами, чи навіть нахарарськими родами. Армія одного нахарара, в середньому, налічувала до 2 тисяч воїнів [17, с. 204]. Смбат Спарапет пише, що:” Васак Пахлавуні [спарапет вірменських військ при царі Смбаті ІІ (977-989)] не став збирати все своє військо, так як воно складалося з п’яти тисяч чоловік, а взяв із собою лише сто воїнів і рушив назустріч іноземцям”[13, с. 5-6]. Тут мається на увазі тільки військо Багратидських царів, яке становило лише 5 тисяч воїнів.

Азати, будучи дрібною вірменською знаттю, займалися організацією кінноти та її утриманням. Азатами називали кінних вершників, хоча лише частина з них (близько 4 тисяч для всієї Вірменії) були знатними [13, с. 20]. Точних даних, стосовно чисельності вірменської кінноти немає, але вона приблизно складала 1/3 частину всього війська. Решту частину армії складала піхота, яка комплектувалася з особисто та економічно вільних селян.

276px-Gagik_I_Bagratuni
Статуя царя Гагіка І (поч. ХІ ст.) 


Проаналізувавши вищеподаний чисельний склад вірменського війська (40-50 тисяч), можемо дійти висновку, що вільних селян-общинників було багато і вони були опорою вірменської армії. Вірменські селяни (шинакани) в переважній своїй більшості були особисто вільними, хоч і економічно залежними від свого сюзерена [5, с. 99-100]. Але існував великий прошарок повністю вільних селян, хоч їх права постійно обмежувала вірменська знать. Ці селяни й складали основний кістяк вірменської армії [4, с. 596-600]. Селяни, ідучи в армію, самостійно себе укомплектовували, адже їх призивали у військо лише за необхідності, а регулярну піхоту, як особисту гвардію, утримував сам ішхан. Дані факти спростовують тезу радянської історіографії про можливе закріпачення середньовічних вірменських селян та позбавлення їх особистої свободи [18, с. 127].

Kakikios_surrenders_to_Constantine_IX
Гагік II (Багратидський цар) у супроводі вірменських вельмож (нахарарів та азатів) при дворі Константинa IX. Ілюстрація з рукопису «Історії» Іоанна Скілиці.


Доволі велика за чисельністю об’єднанна вірменська армія (40-60 тисяч) була напівпрофесійною структурою, яка ефективно захищала кордони держави від зовнішніх ворогів лише тоді, коли Багратидське царство контролювало своїх васалів. Прагнення від’єднатися та утворити власні князівства призвели до послаблення держави на початку ХІ ст., а малі та непрофесійні армії, не могли протистояти зовнішньому ворогу. Врешті-решт, це призвело до захоплення Візантією Анійського царства у 1045 р. [8, с. 45].

Сама військова організація Вірменії не була чисто феодальною, хоч і було багато спільних елементів. Вважаємо, що доцільно вживати термін ”протофеодалізм” описуючи суспільні та військові відносини у Вірменії. Адже особливістю вірменського суспільного устрою є існування нахарарських князівств, котрі похожі на західноєвропейські феодальні князівства, але мають інше походження і зміст. Окрім того у Вірменії не існує такої строкатої суспільної ієрархії як у Західній Європі, а вірменські азати, на відміну від західних рицарів, мають земельну власність у формі бенефіцій, а не феодів, хоч і ці бенефіції з часом і могли перетворюватися на феоди. До того ж вірменська армія, в своїй більшості, комплектувалася з вільних селян та була багаточисельною (40-60 тисяч), в той час, як європейські середньовічні рицарські армії були малочисельними (до 8-10 тисяч), та рідко коли комплектувалися з селян.

1353140770_rrsrsrs-3-ryerryiryos
Сучасне бачення зовнішнього вигляду вірменської знаті

Таким чином, незважаючи на те, що дослідники звертались до даної теми, досі залишається чимало питань для ширшого аналізу і вивчення. Військова організація мала вагомий вплив на всі сфери життя Вірменської держави. Вивчаючи формування, чисельність та склад війська, ми можемо вияснити які соціально-економічні відносини були у Вірменії в ІХ-ХІ ст. та зможемо частково спростувати тезу радянської історіографії про феодальні стосунки у тогочасній Вірменії.


Примітки

  1. Еремян С. Общность судеб и культурно-политическое содружество народов Закавказья в ІХ-ХІІІ вв. // Кавказ и Византия. – Вып. 3. – Ереван: Изд. АрмССР, 1982 – С. 5-9.
  2. Еремян С. Присоединение северо-западных областей Армении к Византии в XI веке //Вестник общественных наук АН АрмССР. — 1971. — № 3. — С. 4-16.
  3. Аннинский А История армянской церкви: (до XIX в.) / Александр Аннинский – Кишинев: Типография М.Я. Спивака, 1900. – 324 с.
  4. Очерки истории СССР в 9-ти т. – Москва: Изд. АН СССР, 1958. – Т.ІІ. – Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III-IX вв. / [Ред.: Н. Дружинин, А. Сидоров ] – 959 с.
  5. Новосельцев А. Пути развития феодализма / Анатолий Новосельцев; – Москва: Наука, 1972. – 340 с.
  6. История Древнего мира / Под ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. – 2-е изд. – Москва: Наука, 1983. – Т. 3. Упадок древних обществ. – 470 с.
  7. Сукиасян А. История Киликийского армянского государства и права (XI-XIVвв.) / Алексей Сукиасян – Ереван: Изд. “Митк”, 1969. – 328 с.
  8. Степаненко B. П. Из истории армяно-византийских отношений второй половины X—XI в. (к атрибуции монет Кюрикэ куропалата) / Bалерий Степаненко // Античная древность и средние века. — 1978. — Вып. 15. — С. 43-51.
  9. Брюсов В. Летопись исторических судеб армянского народа. / Валерий Брюсов – Ереван: Изд. АРМФAН-a, 1989. – 182 с.
  10. Cyril Toumanoff.Armenia and Georgia // The Cambridge Medieval History. — Cambridge, 1966. — Т. IV: The Byzantine Empire, part I, chapter XIV. — P. 593—637.
  11. Кучма В. Военно-экономические проблемы византийской истории на рубеже IX—X вв. по «Тактике Льва» / Владимир Кучма // Античная древность и средние века. — Свердловск, 1973. — Вып. 9. — С. 102-113.
  12. Історія Візантії. Вступ до Візантиністики. / [За ред. С.Сорочана та Л.Войтовича] – Львів: ”Апріорі”, 2011. – 880 с.
  13. Смбат Спарапет. Летопись. [XIII ст.] / [пер. с арм. А. Г. Галстяна] – Ереван: Изд. ”Айастан”, 1974. – С. 5-7, 20-21. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus9/Smbat_Sparapet/frametext1.htm
  1. Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa / translated from the original Armenian with a commentary and introduction by Ara Edmond Dostourian; foreword by Krikor H. Maksoudian. – Lanham, N. Y., L. 1993. – 110-111. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus3/Matfei_II/frametext11.htm
  1. Мкртчян Ш. Историко-архитектурные памятники Нагорного Карабаха. / Шаген Мкртчян – Ереван: Изд. “Парберакан”, 1989. – 369 с.
  2. Тер-Гевондян А. Армения и Арабский халифат / Арам Тер-Гевондян; – Ереван: АН АрмССР, 1977. – 319 с.
  3. Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.] / [пер. с арм. М.О. Дарбинян-Меликян]. – Ереван, 1986. – С. 138, 204. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Drash/frametext4.htm
  4. История армянского народа: С древнейших времён до наших дней / Под ред. М. Нерсисяна. — Ереван: Изд. Ереванского университета, 1980. — 460 с.
  5. Псевдо-Шапух Багратуни. История анонимного повествователя. / [пер. М. О. Дарбинян-Меликян]. – Ереван, 1971 – С. 188-190. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus4/Schapuch/frametext2.htm

    Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк.
    Можна і на e-mail (Дмитро Димидюк)

Advertisements

One thought on “Дмитро Димидюк. Проблема військової організації Багратидської Вірменії у ІХ-ХІ ст.: короткий огляд.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s