Курс лекції з геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст. Лекція IV: Політика Візантії на Заході: Італійське питання.

Львівський медієвістичний клуб, разом з Мельницьким Тарасом (автор тексту), раді Вам представити короткий та водночас цікавий курс лекцій із геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст.


 

Метою даного курсу лекцій є ґрунтовно і всебічно оцінити зовнішньополітичну діяльність візантійського імператора Константина V (741-775), проаналізувати успіхи і невдачі його зовнішньої політики. Окрім цього ми розглянемо зовнішньополітичне становище Візантії у VIII ст. та подамо головні вектори зовнішньої політики Константина V Копроніма.

 Сам курс складатиметься з 6 лекцій.


Лекція IV: Політика Візантії на Заході: Італійське питання. 

Политика Византии на Западе: Итальянский вопрос

Byzantine policy in Italy



Як не блискуче складалися справи з арабами і болгарами, існувала проблема, вирішення якої виявилося не під силу ні Леву ІІІ, ні Константину V – Італія. При блискучих перемогах над арабами і болгарами Візантійська імперія явно була не в стані укріпити свій вплив на Заході. Італія все більше і більше відходила від Візантійської імперії живучи власним життям і перебуваючи в пошуках нових союзників з близькими для них інтересами.

         У 741 р. Папою був обраний Захарій, грек за походженням. У цей час над Римом нависала серйозна загроза лангобардського нападу. На допомогу Константинополя була невелика надія. Папа ввійшов в переговори з лангобардським королем Ліутпрандом, внаслідок чого було укладено договір, згідно з яким Папа відмовлявся від союзу з герцогом Тразамунда, який був союзником попереднього Папи Григорія ІІІ, а Ліутпранд обіцяв повернути Римському Папі чотири міста з володіння Візантійської імперії, які були раніше захоплені лангобардами [Величко А. История византийских императоров в 5 томах. Том 3 [Електронний ресурс] / Режим доступу http://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf . – С. 50].

Для Константина було великим потрясінням дізнатися, що договір укладений між Захарієм і Ліутпрандом є сепаратним і не торкався ромеїв, з якими лангобарди продовжували військові дії. Правда Папа невдовзі реабілітувався перед імператором: як тільки стало відомо, що германці готують похід на Равенну, екзарх разом з Равеннським архієпископом Іоанном звернулися до Папи з проханням виступити посередником між ними і Ліупрандом, Папа погодився. Ліутпранд після переговорів з Папою погодився повернути Візантії все, що раніше завоював і також звільнив полонених ромеїв [Там же С. 51.].

fpMdGH753_M
Італія в середині VIII ст.


                У 751 р. легат Папи, єпископ Боніфацій здійснив обряд освячення на короля франків Піпіна. Така важлива подія не могла би відбутися без повідомлення про це візантійського імператора, але Папа не спішив радитися з Константином V, чому були свої причини. По-перше, він прекрасно розумів, що незалежні франки негативно віднесуться до перспективи узгодження коронування Піпіна з візантійським імператором. По-друге, при такому сценарії папська участь у справі узаконення прав нової франкської королівської династії сильно програвала у ціні і значенні. Крім цього,  в цьому випадку його звернення до Піпіна про захист від лангобардів вже не виглядало як законна вимога до «сина» захистити батька, якому він всім зобов’язаний. Це ставало проханням приниженої, слабкої особи, виконання якого викликало нові зобов’язання зі сторони Папи перед Піпіном [Там же С. 54.]. Коронування Піпіна значно посилило вплив Папи на Заході.

                У цьому ж 751 р. король лангобардів Аустульф захопив Равенну, правда не бажаючи остаточно розривати стосунки з Константином V, Аустульф виділив екзарху Євтихію для перебування Феррару і деякі інші міста, які перебували під владою лангобардів [Там же С. 54.].

У цей час до Папи Стефана ІІ (обраний 752 р.) приїхало посольство з Константинополя з проханням Константина V прийняти всі міри для того, щоб мирним шляхом повернути Візантії території, які були захоплені лангобардами [Там же С. 54-55.].

Очевидно, що Константин V, зайнятий війною з арабами, не мав можливостей підкріпити свої прохання військами, яких Рим сильно потребував. В умовах дефіциту солдат Константин V не наважився ослабити тиск на арабів і відправити частину військ на Захід, бажаючи в першу чергу повернути християнські території Вірменії і Сирії [Там же С. 55.].

Рим опинився беззахисним, Папа попросив Піпіна прийти на допомогу. Піпін в цей же час попросив у Папи повторного помазання на царство, але вже не руками легата, а безпосередньо Папи [Там же С. 55.]. Папа не тільки не поставив до відома імператора Константина V, погодившись повторно вінчати Піпіна на царство, але і надав Піпіну титул римського патриція. Це було зрадою візантійського імператора, так як присвоєння такого титулу було прерогативою візантійського імператора, а не Папи [Там же С. 55-56.].

Практично в той же час до Риму знов прибули посли від імператора Константина V з проханням до Папи почати переговори з Аустульфом  про повернення Равеннського екзархату. Не виключено, що імператор, зайнятий в той же час скликанням іконоборчого собору (754 р), якому він бажав надати статус вселенського, не наважився остаточно розірвати стосунки з Римом, думка якого у питанні іконошанування була дуже важливою. Але Папа просто бойкотував запрошення Константина V прибути на собор чи прислати своїх легатів [Там же С. 56.].

ByzantineEmpire717AD
Візантія в 717 р.


28 липня 754 р. в церкві абатства Сен-Дені Папа Стефан ІІ коронував короля Піпіна, забороняючи під страхом відлучення від Церкви, в майбутньому обирати короля поза цією династією. Фактично тепер «захисником Церкви» став франкський король, а не візантійський імператор [Там же С. 57.]. Піпін віддячився Папі кількома походами проти лангобардів, створивши в Середній Італії, на основі відібраного у лангобардів колишнього Равеннського екзархату, Папської області з містами Рим та Равенна, особливої Держави Пап, якою вони керували як світські правителі (756-1870). Акт отримав назву «Піпінів дар» [Medium aevum; Середні віки / а ред.. Л.В. Войновича].-Львів, 2010.-С.78.]. Зі сторони Папи Стефана ІІ, це був акт безпрецедентної непокори Візантійській імперії. Віднині будь-яка спроба збройного втручання Константина V виглядала вже як відкрите посягання на права франкського короля [Величко А. История византийских императоров в 5 томах. Том 3 [Електронний ресурс] Режим доступу http://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf . – С. 57-58.].

Склалася доволі цікава ситуація як з політичної, так і з правової точки зору. Ні Папа ні Піпін не наважилися самостійно взяти те, що складало предмет їх бажань. Франки не володіли тією землею, яка «приглянулася» Папі, і яка з історичного права належала одній Візантії. Папа не мав ніякого стосунку до питання про законність прав тої чи іншої франкської династії на королівський титул. Але, Папа і Піпін  подарували один одному те, що хотів кожен із них, і на що ніхто з них не мав права. Однак цей акт став згодом наріжним каменем в стосунках Пап з королями франків і імператорами Заходу [Там же С. 58.].

Понтифік вперше надав політичну владу монарху, став її джерелом. Це було головним, що виграли Папи, і що віднині стало головним принципом їх взаємовідносин з королями та імператорами [Там же С. 58.].

arabs8_9
Візантія в кінці VIII-IX ст.


Невдовзі до Папи Стефана ІІ прибули посли. Нічого не підозрюючи імператор Константин V знов попросив Папу представляти інтереси Візантії перед франками, щоб ті, відвоювавши Равеннський екзархат у лангобардів, повернули його законному володарю – візантійському імператору. В якості нагороди Константин V визнавав франків своїми підданими, приймав їх на службу, офіційно підтвердивши права їх короля. Ця спроба повернути старі форми відносин між «федератами» і Візантійською імперією мала під собою історичне підґрунтя, але була позбавлена практичного змісту. Франки вже були настільки могутніми, а їх політична свідомість настільки висока, що вони зі зневагою сприймали спробу ромеїв поставити себе на одну ступінь з іншими германськими народами [Там же С. 59.]. Без сумніву, Візантійській імперії  і імперській ідеї в цілому, було нанесено тяжкого удару.

Імператор Константин V прекрасно розумів, що по-перше, союз Папи та франків довговічний, а по-друге, може бути тільки ворожим Візантії. Можливо, він надіявся по закінченню болгарської кампанії серйозно зайнятися справами на Заході. Формальний привід до війни дав син скинутого з трону короля лангобардів Дезидерія, принц Адельхіс, який прибув в Константинополь за допомогою. Але Піпін так оперативно розправився з лангобардами, а Карл Великий являв собою таку силу, що задуми Константина V не зреалізувалися. Візантія невдовзі остаточно втратила Італію [Там же С. 63.].



Список використаних джерел і літератури

  1. Величко А. История византийских императоров. – В 5-ти тт. – Т. 3 [Електронний ресурс] / А. Величко. Режим доступу: http://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf
  2. Історія Візантії. Вступ до візантиністики / За ред. С.Б. Сорочана і Л.В. Войтовича. – Львів, 2011. – 880 с.
  3. Летопись Византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михаила и сына его Фиофилакта / Пер. с греч В.И. Оболенского и Ф.А. Терновского, пред. О.М. Бодянского.-Москва, 1884. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.shard1.narod.ru/knigi/Theophanes.zip
  4. Medium aevum; Середні віки / [за ред.. Л.В. Войновича].-Львів, 2010.-502 с.
  5. Никифора, патриарха Константинопольського краткая история со времени после царствования Маврикия / Пер. Е.Э. Липшиц // ВВ. – 1950.–Т.3.– С. 349–387.
  6. Успенский Ф.И. История Византийской империи. – В 3-х тт. – Ленинград, 1927. – Т. 2. [Електронний ресурс] / Ф. Успенский. Режим доступу: http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1007500/16/Uspenskiy_-_Istoriya_Vizantiyskoy_imperii._Tom_2.html
  1. Хэлдон Дж. История византийских войн / Пер. с англ. М.А. Карпунина, С.С. Луговского. – Москва, 2007. – 464 с.
  2. Шиканов В.Н. Византия – щит Европы: Арабо-византийские войны VII-ІХ вв. – Санкт-Петербург, 2004. – 96 с.
  3. Шиканов В.Н. Орел и лев: Болгарско-византийские войны VIІ-ХІV вв.-Санкт-Петербург, 2006. – 156 с.

П’ята лекція з історії Візантії. Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк або
Мельницький Тарас
Можна і на e-mail (Дмитро Димидюк)

P.S. Далі буде!)

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s