Курс лекції з геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст. Лекція IІІ: Болгарська загроза для Візантії у середині VIII ст.

Львівський медієвістичний клуб, разом з Мельницьким Тарасом (автор тексту), раді Вам представити короткий та водночас цікавий курс лекцій із геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст.


 

Метою даного курсу лекцій є ґрунтовно і всебічно оцінити зовнішньополітичну діяльність візантійського імператора Константина V (741-775), проаналізувати успіхи і невдачі його зовнішньої політики. Окрім цього ми розглянемо зовнішньополітичне становище Візантії у VIII ст. та подамо головні вектори зовнішньої політики Константина V Копроніма.

 Сам курс складатиметься з 6 лекцій.


Лекція IІІ: Болгарська загроза для Візантії у середині VIII ст.

Болгарская угроза для Византии в середине VIII в.

Bulgarian threat to Byzantium in the middle of the VIII.


Для імператора Константина V дуже важливим питанням зовнішньої політики були Балкани. В 679 р. ситуація загострилася у зв’язку з появою тюрок-болгар – кочівників, яких прогнали з їх батьківщини і пасовищ на Волзі хозари, які прийшли зі Сходу. Болгари подали прохання імператору Константину IV про притулок і захист на південь від Дунаю, але отримали відмову. Перейшовши Дунай самовільно, вони були зустрінуті імперською армією, але зуміли завдати поразки ромеям. До початку VIII ст. Болгарське ханство стало великою політичною і військовою силою, яка була загрозою для Візантії [Хэлдон Дж. История византийских войн [Пер. с англ. М.А. Карпунина, С.С. Луговского] / Дж. Хэлдон.- Москва, 2007.-С. 337.]. Вже в часи Лева ІІІ болгари неочікувано з’являлися на півдні від Балкан, грабуючи місцеве населення. Щоб забезпечити себе від подібних неочікуваних нападів, Візантія вносила щорічну данину для хана. Разом з тим імператор почав будувати на південному схилі Балканських проходів укріплення, які захищала прикордонну лінію, крім того, на Балканах почали створюватися нові поселення з переселенців Сирії і Месопотамії від яких поширилася єресь павлікіан [Хронография Феофана С. 231, Бревиарий патриарха Никифора С. 377.].

Безумовно, це був дуже небезпечний ворог. В особі болгар Візантійська імперія вже зустріла стратегічного противника, який бажав або підкорити собі Візантію, або посадити на візантійський трон свого правителя. У літературі багато (і цілком обгрунтовано) пишуть про протистояння Заходу і Сходу, спробах франкських та інших германських королів виступити в ролі продовжувачів слави Римських імператорів, але мало згадують, що чи не аналогічні мотиви мали і болгари, які століттями воювали з Візантією. Це протистояння закінчилося тільки в XIV столітті після захоплення Болгарії турками [Величко А. История византийских императоров в 5 томах. Том 3 [Електронний ресурс]. Режим доступу http://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf . – С. 44.].

У 716 р. василевс Феодосій ІІІ підписав договір з Болгарією, який на довгий час визначив характер взаємовідносин між Болгарією і Візантією. Згідно з ним, Болгарія отримала деякий приріст території на південь від Балкан. Крім того, підтверджувалася сплата Візантією регулярної данини. Сторони повинні були видавати один одному перебіжчиків [Шиканов В.Н. Византия. Орел и лев: Болгаровизантийские войны VII-XIV вв. / В.Н. Шиканов.-Санкт-Петербург, 2006.-С. 40.]. В 717 р болгари допомогли Візантії під час облоги Константинополя арабами. Болгари наносили удари в тили арабської армії, знищуючи окремі загони противника [Там же С. 40.].

Під 756 р. джерела повідомляють, що болгари вимагали данини за побудовані укріплення, але імператор відмовив у цьому болгарам. Тоді болгари на чолі з ханом Кормісошем здійснили напад на Візантію і спустошили всю Фракію, дійшовши до Довгих стін, проведених ще імператором Анастасієм в 504 р. від Сіліврії до Деркона для захисту Константинополя та околиць. Що було згодом важко зрозуміти, так як джерела подають різну інформацію. Патріарх Никифор пише, що за цей похід болгари поплатилися, імператор Константин погнався за ними і наніс їм сильну поразку. Розроблений під керівництвом василевса план кампанії передбачав нанесення ударів з кількох напрямків, що свідчить про неабиякий стратегічний  і військовий талант Константина V. Частина візантійської ескадри ввійшла в гирло Дунаю в глибокий тил ворога. Висаджені на берег війська спустошили болгарські території, захопивши велику здобич і багатьох полонених. Сам імператор здійснив сміливу десантну операцію у Фракії і вирушив до Балканських гірських проходів, за якими лежала столиця Болгарії – Пліска. Біля фортеці Маркелли болгари намагалися перекрити шлях ромеям, але були розбиті [Там же С.41-43.]. Поразка одразу ж змінила настрій Кормісоша, і він запросив миру. Гарантуючи виконання його умов, хан видав ромеям заручників з дітей знатних болгарських сімей. Але найважливішим результатом цієї експедиції Константина V стала відмова Візантії від сплати данини болгарам [Бревиарий патриарха Никифора С. 377-378.]. Тоді як Феофан повідомляє, що болгари спокійно повернулися додому і залишилися безкарними [Хронография Феофана С. 231.].

Константин V добре розумів, що поки що не зможе взяти під контроль і втримати всю територію Болгарії. Стратегічна мета цієї і наступних кампаній Константина V на Балканах полягає в тому, щоб максимально ослабити сили противника, виснажити його постійними вторгненнями і в кінці кінців заставити здатися на милість переможців. Зауважимо, що через два з половиною століття саме такі дії дозволили Василію ІІ повністю підкорити Болгарію [Шиканов В.Н. Византия. Орел и лев: Болгаровизантийские войны VII-XIV вв. / В.Н. Шиканов.-Санкт-Петербург, 2006.-С.43.].

1
Болгарське царство в другій половині VII ст.

 

Невдовзі в Болгарії почалися внутрішні міжусобиці, які супроводжувалися насильницькими скиненням ханів і возведенням на їх місце інших. Цей період боротьби племінної верхівки, яка складала раду хана і намагалася обмежити його владу, продовжувався тривалий час. Племінна верхівка, яка намагалася обмежити владу ханів, змушена була нерідко шукати допомоги у сусідній імперії, а окремі представники влади, яких вигнали, рятувалися цілими сім’ями у Константинополі і шукали допомоги в імператора. Разом з тим почався помітний культурний вплив на життя і побут болгар зі сторони Візантії [Успенский Ф. История Византийской империи. Т.2. [Електронний ресурс] / Ф. Успенский. Режим доступу: http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1007500/16/Uspenskiy_-_Istoriya_Vizantiyskoy_imperii._Tom_2.html].

Весною 759 р. Константин V вирушив проти болгар у Фракію. Спочатку все йшло добре, ромейське військо просувалося вглиб ворожої території. Болгари ухилялися від бою у відкритому полі, добре розуміючи, що проти добре оснащеної піхоти і важкої грецької кавалерії вони безсильні. Але коли роменська армія ввійшла у Вирбишську долину, гірські схили ніби ожили, болгари атакували ромеїв списами, стрілами, камінням. Василеву довелося відступити. Поразка у Вирбишському проході могла би і мати більш тяжкі наслідки, але болгари не почали переслідувати ромеїв [Шиканов В.Н. Византия. Орел и лев: Болгаровизантийские войны VII-XIV вв. / В.Н. Шиканов.-Санкт-Петербург, 2006.-С.43.].

У 764 р. болгари підняли бунт і поставили своїм вождем Телетчіна та на чолі з ним вчинили напад на Візантію. Імператор відразу ж відреагував, ромейський флот чисельністю 800 суден заповнених кінним військом (близько 9600 вершників) вийшов до гирла Дунаю. Але головний удар наніс сам імператор, який направився до фортеці Анхіал, яка до цих пір нагадувала про безславну поразку візантійської армії на чолі з Юстиніаном ІІ у 708 р. Битва при Анхіалі відбулася на великій рівнині, її розміри (25 км в довжину і 10 км в ширину) дозволили ромеям розвернути і ефективно використати свою кавалерію. На рівній місцевості її атаки були особливо ефективними і болгари зазнали великої поразки. В цій ситуації Константин V зупинився. Як ми вже знаємо, його план підкорення Болгарії був розрахований на довгу перспективу, василевс вирішив повернутися в столицю [Хронография Феофана С. 232-233, Бревиарий патриарха Никифора С. 378-379.]. Поразка болгар на Анхіальському полі можна вважати однією з найважливіших військових справ Константина. Ця перемога сильно підняла авторитет імператора [Шиканов В.Н. Византия. Орел и лев: Болгаровизантийские войны VII-XIV вв. / В.Н. Шиканов.-Санкт-Петербург, 2006.-С. 43-44.].

22
Оранжевим позначено територію Болгарії в кінці VIII ст.  Жовтим – землі, завойовані ханом Крумом (802-814) у Аварського каганату, на початку ІХ ст.

 

У 766 р. імператор здійснив похід у Болгарію до міст Месімврії і Анхіалу. Константин V вздовж берега йшов на північ, з моря його дії забезпечував великий флот з 2600 суден. Метою імператора знову була Пліска, а шлях до неї лежав через Вирбишський прохід. Василевс вирішив не повторювати минулих помилок, атакуючи в лоб сильну гірську позицію. Підійшовши до ущелини, ромеї розбили табір і не приймали активних дій. Правитель болгар Савін запропонував розпочати переговори про мир. Він ще не знав, що ромеї чекали, коли висаджений з кораблів десант вийде болгарам в тил. Розраховуючи отримати повну перемогу, василевс відмовився від миру. Однак флот імператора попав у бурю, яка розкидала кораблі і знищила велику частину війська. Імператор був змушений відмовитися від продовження кампанії і повернутися в Константинополь [Там же С.44-45.]. Проти Савіна почалося повстання, він був змушений втікати в Константинополь. Смута в Болгарії тільки загострювалася. Наступника Савіна Умара скинули всього через 40 днів, його вважали ставлеником ромеїв. Ханом був проголошений Токту, але проти нього почала боротьбу слов’янська родоплемінна верхівка. Влада перейшла до Пагана [Там же С.45.].

Приймаючи до уваги ту обставину, що цей Телетчін був негайно ж скинутий болгарами, як тільки зазнав поразки на Анхіальському полі, а також і те, що Савіна, який його замінив, спіткала така ж доля, за те, що він просив миру в імператора, ми можемо здогадуватися про велику розгубленість серед болгар, які змінювали одного вождя на іншого і шукали такого, який би врятував Болгарію від підкорення Візантією, яке її загрожувало. Більш за все схоже на те, що кожний з повалених вождів викликав один і той же докір, який був пред’явлений останньому з них – Савіну: «через тебе вся Болгарія повинна перейти в рабство до римлян» [Хронография Феофана С.233, Бревиарий патриарха Никифора С. 379.].

Новий правитель болгар Паган прибув в Константинополь для переговорів про мир. Це було вже повне торжество для Візантії. У столиці скористалися прибуттям хана, щоб вразити варварів блиском і багатством палацу і перевагами культурного життя. На урочистому прийомі імператор сидів на троні оточений свитою, поряд з ним на іншому троні сидів колишній хан Савін. Це заставляє припускати, що імператор не хотів визнати нового хана і вимагав відновлення в правах Савіна. Але все-таки між болгарами і ромеями був укладений договір, хоча умови  цього договору не відомі [Хронография Феофана С. 235.].

Невдовзі і Паган був скинутий, і його місце зайняв енергійний хан Телеріг, який вважав себе продовжувачем справи великого Аспаруха і намагався вести наступальну політику стосовно Візантії. Але і Константин V не збирався випускати з рук стратегічну ініціативу. У 773 році Константин V здійснив проти болгар одразу дві масштабні експедиції. У травні 773 р. на чолі з флотом у 2000 кораблів василевс поплив до Дунаю. Передбачалося,  що висаджені з кораблів війська почнуть спустошувати придунайські області. Болгарам прийдеться перекидати війська для боротьби з ними, і тоді сухопутна армія нанесе вирішальний удар в тил противника через незахищений південний кордон. Але з невідомих причин цей план залишився незреалізованим. Константин прибув у Варну, але звідти повернувся назад. Тим не менше така велика демонстрація військової сили сильно вразила Телеріга. Хан запропонував укласти мир, і Константин погодився. Це був своєрідний пакт про ненапад. Згідно з ним, сторони відмовилися від спроб зміни існуючих кордонів. Однак обидва правителі розглядали підписаний договір як тимчасовий перепочинок.  Невдовзі імператор отримав звістку від своїх агентів в Болгарії, що готується похід, який має на меті взяти в полон жителів Верзіції і переселити їх в Болгарію. Константин в той час, щоб не показати, що він готується до походу в Болгарію, в  присутності болгарських послів робив вигляд, що готується до походу проти арабів. Після того, як відійшли посланці, імператор зібрав 80 тисяч війська для походу проти болгар і біля м. Ліфосорія отримав велику перемогу [Хронография Феофана С. 235.].

У 774 р. відбувся новий похід. Імператор очолив сухопутне військо. Перед флотом було поставлене завдання прийняти на кораблі 12 тисяч вершників і висадити їх в тил противника. Однак біля Мезімврії флот попав у шторм, який затопив багато кораблів. Після цього сухопутній армії довелося повернутися [Шиканов В.Н. Византия. Орел и лев: Болгаровизантийские войны VII-XIV вв. / В.Н. Шиканов.-Санкт-Петербург, 2006.-С.46.]. До якої степені перепліталися відносини між Болгарією і Візантією, і який сильний був вплив Візантії на Болгарію, видно з наступного. Хан Телеріг не міг виконати ні  одного задуму проти Візантії без того, щоб про нього не було попередньо повідомлено імператору. Розуміючи, що йому зраджують його ж власні піддані, він вирішив схитрити, щоб дізнатися їх імена. Повідомляючи імператора, що політичні обставини змушують його  шукати притулок в Константинополі, він просив його повідомити, хто в Болгарії є прихильники імператора, щоб вступити з ними в переговори  і разом з ними втекти до Болгарії. Ось як це подає Феофан: «Я вирішив втікати, і у тебе шукати притулку, дай мені чесне слово для моєї безпеки, і назви мені тут вірних друзів твоїх, на яких би я міг покластися, щоб вони могли супроводжувати мене. Константин написав до нього, і той, дізнавшись, всіх стратив» [Хронография Феофана С. 240.].

3
Вежа фортеці Маркелли (сер. VIII ст.). На даний час від фортеці залишилися лише руїни. Була опорним пунктом у боротьбі проти Візантії.

 

У 775 р. імператор також виступив в похід проти болгар, але захворів в ногах карбункулом, до якого приєдналися і гарячка, і він повернувся в Аркадіополіс, потім переправився в Сілімрію і 13 вересня біля фортеці Стронгіле помер [Там же С. 240.].

Кидаючи загальний погляд на болгарсько-візантійські стосунки за Константина V ми повинні визнати, що і тут, подібно як на східному кордоні, імперія поступово перейшла із оборонного в наступальне положення, і що побудовою ліній укріплення на південь від Балкан імператор намагався покласти кінець поширенню болгарської еспансії. Успіх Константина V пояснюється не тільки його сміливим і організованим походам вглиб Болгарії, але і системою укріплень на півночі Фракії і військовим устроєм прикордонних областей. Важливим було те, що болгарські правителі стали відвідувати Константинополь і відчувати ці могутні впливи Візантії. Можливо, що вказаний порядок речей, обіцяв Болгарії в близькому майбутньому великі політичні і національні втрати, як це відбувалося з багатьма слов’янськими племенами, князі яких підпали під вплив візантійської політики. Але на щастя для Болгарії період внутрішніх міжусобиць скоро завершився, і на початку IX ст. вона вступила в новий період національної політики [Успенский Ф. История Византийской империи. Т.2. [Електронний ресурс] / Ф. Успенский. Режим доступу http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1007500/16/Uspenskiy_-_Istoriya_Vizantiyskoy_imperii._Tom_2.html].


Список використаних джерел і літератури

  1. Величко А. История византийских императоров. – В 5-ти тт. – Т. 3 [Електронний ресурс] / А. Величко. Режим доступуhttp://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf
  2. Історія Візантії. Вступ до візантиністики / За ред. С.Б. Сорочана і Л.В. Войтовича. – Львів, 2011. – 880 с.
  3. Летопись Византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михаила и сына его Фиофилакта / Пер. с греч В.И. Оболенского и Ф.А. Терновского, пред. О.М. Бодянского.-Москва, 1884. [Електронний ресурс] / Режим доступу http://www.shard1.narod.ru/knigi/Theophanes.zip
  4. Medium aevum; Середні віки / [за ред.. Л.В. Войновича].-Львів, 2010.-502 с.
  5. Никифора, патриарха Константинопольського краткая история со времени после царствования Маврикия / Пер. Е.Э. Липшиц // ВВ. – 1950.–Т.3.– С. 349–387.
  6. Успенский Ф.И. История Византийской империи. – В 3-х тт. – Ленинград, 1927. – Т. 2. [Електронний ресурс] / Ф. Успенский. Режим доступу: http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1007500/16/Uspenskiy_-_Istoriya_Vizantiyskoy_imperii._Tom_2.html
  1. Хэлдон Дж. История византийских войн / Пер. с англ. М.А. Карпунина, С.С. Луговского. – Москва, 2007. – 464 с.
  2. Шиканов В.Н. Византия – щит Европы: Арабо-византийские войны VII-ІХ вв. – Санкт-Петербург, 2004. – 96 с.
  3. Шиканов В.Н. Орел и лев: Болгарско-византийские войны VIІ-ХІV вв.-Санкт-Петербург, 2006. – 156 с.

Друга лекція з історії Візантії. Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк або
Мельницький Тарас
Можна і на e-mail (Дмитро Димидюк)

P.S. Далі буде!)

Advertisements

2 Comments Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s