Курс лекції з геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст. Лекція I: Загальні риси зовнішньополітичного становища Візантії у VIII ст. Військова організація Візантії.

 Львівський медієвістичний клуб, разом з Мельницьким Тарасом (автор тексту), раді Вам представити короткий та водночас цікавий курс лекцій із геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст.


 

Метою даного курсу лекцій є ґрунтовно і всебічно оцінити зовнішньополітичну діяльність візантійського імператора Константина V (741-775), проаналізувати успіхи і невдачі його зовнішньої політики. Окрім цього ми розглянемо зовнішньополітичне становище Візантії у VIII ст. та подамо головні вектори зовнішньої політики Константина V Копроніма.

 Сам курс складатиметься з 6 лекцій.



ЛЕКЦІЯ І. Загальні риси зовнішньополітичного становища Візантії у VIII ст. Військова організація Візантії.

Общие черты внешнеполитического положения Византии в VIII в. Военная организация Византии.

General features of the foreign policy position in Byzantium VIII. Military Organization Byzantium.

         Завоювання арабів у середині VII ст. кардинально змінили стратегічне і геополітичне становище всього середземноморського регіону. Відмова від спроб розгромити загарбників у відкритому бою викликали зміни у стратегії, диктуючи лінію стримування і уникнення зіткнень з арабами. Деморалізовані війська з Сирії, Палестини, Месопотамії були перекинуті в Малу Азію і переформовані в рамках вже інших економічних і стратегічних умов. Регіони, в яких були розквартировані війська, віднині були зобов’язані забезпечувати солдат всім необхідним. Візантійська армія утрималася у північно-західній частині Малої Азії і у Фракії, де було створено управління корпусу Опсикіон. Управління магістра мілітум на Сході, розташоване на південній центральній частині Малої Азії, стало іменуватися Анатолікон, а у Вірменії – Арменіакон. Польова армія Фракії, яка була перекинута у середині 30-х років VII ст. проти арабів, осіла згодом у багатих провінціях центральної Малої Азії і стала називатися Фракесіон [Хэлдон Дж. История византийских войн [Пер. с англ. М.А. Карпунина, С.С. Луговского]  / Дж. Хэлдон.- Москва, 2007.- С.328-329].

         Внаслідок військових втрат у Візантії залишилася центральна і північна частина Малої Азії, прибережні області південних Балкан і острови в Егейському морі. Північна Африка була втрачена ще до початку VIII ст., а територія Візантії в Італії постійно звужувалася.

         Система озброєння, постачання і поповнення армії, яка складалася в кінці VII і початку VIII ст. викристалізувалася в організацію фем. Замість того, щоб намагатися утримувати певні ділянки кордону і відкинути після вирішального відкритого бою ворога, який вторгся на територію Візантії, що як показує практика не давало вагомих результатів, візантійська армія з кінця VII ст. перейшла до тактики виснаження противника і змушення його покинути територію Візантії. Однак така стратегія передбачала значну економічну шкоду для внутрішніх регіонів країни, які часто піддавалися повному спустошенню. В результаті, до першої половини VIII ст. виникло таке явище як «нічийна земля» між Візантією та Арабським халіфатом. Але ця нова тактика дійсно сприяла запобіганню постійних арабських набігів на східному кордоні Візантії. В той же час військово-морські сили, які отримали в 690 р. нову назву Ківерріоти, (від прикордонного міста Ківра в Карії у Малій Азії)  замість каравісіан, встановили надійний захист узбережжя Візантійської імперії і островів Егейського моря [Там же С. 331-332.].

VjDEw-KrkOg
Візантійська імперія у 717 р. на початку правління Лева ІІІ (батька Константина V Копроніма)

 

         Спочатку феми являли собою декілька провінцій, які слугували місцем дислокації польової армії. Вже до середини VIII ст. феми набули чітких географічних кордонів, а вже до кінця VIII ст. і деяких елементів фінансової та військової адміністрації. Кількість фем у VIII ст.  постійно збільшувалася в міру покращення економічного та політичного становища імперії, на це також вплинуло дроблення польових армій між провінціями, а також відновлення в кінці VIII ст. імперської влади над раніше втраченими провінціями на Балканах [Там же С. 332.].

         Імператор Константин V створив невеликі відбірні частини, відомі як «тагми», які невдовзі стали елітними частинами польових армій. Вони отримували більше коштів, ніж регулярні та територіальні війська і набиралися на певний строк. Фактично це були контрактники, які наймалися з числа іноземців чи місцевого населення на час однієї чи кількох кампаній [Там же С. 332-333.].

Варто виокремити три види візантійської стратегії того періоду:

  • організація рейдів на ворожу територію через проходи в горах Тавра чи Балкан;
  • Другий вид передбачав дії у випадку, якщо ворога не вдалося зупинити на кордоні, що часто відбувалося. Тоді в такому випадку, територіальні сили повинні слідкувати за кожним кроком ворога так, щоб місце розташування ворожих військ було відомим. Ця стратегія була успішною завдяки численним маленьким фортецям, які мали достатньо запасів на випадок облоги і які були розташовані на головних шляхах у внутрішні райони Візантії. Такі пости були постійною перешкодою для ворога, вони могли зупинити рейд, а облога таких фортець створювала більше незручностей, аніж користі. Поки фортеці були зайняті імперськими гарнізонами, ворог завжди міг бути вистежений, змушений до битви чи заманений у пастку;
  • Третій вид стратегії – створення в кінці VIII – початку IX ст. прикордонних округів з власним військом. Цих солдат називали клісурархами, їх завдання було оперативне пересічення набігів невеликих загонів для того, щоб звести до мінімуму можливі збитки. Хоча перші відомості про них відносяться вже до кінця VIII ст., можливо вони з’явилися дещо раніше, ще в часи Константина V [Там же С. 333.].rch5iXsB8-0
    Солід із зображенням батька Лева ІІІ (аверс) та його сина Константина V (реверс)

Щодо організації військових підрозділів, то польові армії складалися з турм, друнгів і банд. Тільки турми і банди мали територіальну прив’язаність, штаб кожної турми розміщувався в укріпленому місті чи фортеці. Кожна банда дислокувалася у певному районі, звідки черпала поповнення і ресурси. Друнги завжди залишалися тактичною одиницею, не маючи територіальної прив’язаності. Кожний дивізійний командир, який знаходився у місті-фортеці був важливою фігурою у військовій адміністрації своєї феми, який відповідав за стан фортеці і укріплених пунктів у своєму округу і за безпеку місцевого населення [Там же С. 335].

Однією з особливостей візантійської тактики було будівництво похідних таборів, щоб захистити армію на ворожій території. Табори були захищені ровами і частоколом, чи палісадами, інколи зі списів солдат. Входи були розташовані так, щоб вони прикривалися лучниками і не могли бути захоплені раптово. Візантійський похідний табір відповідав римським зразкам. Це був правильний прямокутник, розділений на 4 сектори дорогами, які ведуть до входів в середині кожної сторони [Там же С. 336.].

Список використаних джерел і літератури

  1. Величко А. История византийских императоров. – В 5-ти тт. – Т. 3 [Електронний ресурс] / А. Величко. Режим доступу http://vizantolog.ru/wp-content/uploads/2011/01/%D0%92%D0%98%D0%97%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%AF-3-%D1%82%D0%BE%D0%BC.pdf
  2. Історія Візантії. Вступ до візантиністики / За ред. С.Б. Сорочана і Л.В. Войтовича. – Львів, 2011. – 880 с.
  3. Летопись Византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михаила и сына его Фиофилакта / Пер. с греч В.И. Оболенского и Ф.А. Терновского, пред. О.М. Бодянского.-Москва, 1884. [Електронний ресурс] / Режим доступу http://www.shard1.narod.ru/knigi/Theophanes.zip
  4. Medium aevum; Середні віки / [за ред.. Л.В. Войновича].-Львів, 2010.-502 с.
  5. Никифора, патриарха Константинопольського краткая история со времени после царствования Маврикия / Пер. Е.Э. Липшиц // ВВ. – 1950.–Т.3.– С. 349–387.
  6. Успенский Ф.И. История Византийской империи. – В 3-х тт. – Ленинград, 1927. – Т. 2. [Електронний ресурс] / Ф. Успенский. Режим доступу: http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1007500/16/Uspenskiy_-_Istoriya_Vizantiyskoy_imperii._Tom_2.html
  1. Хэлдон Дж. История византийских войн / Пер. с англ. М.А. Карпунина, С.С. Луговского. – Москва, 2007. – 464 с.
  2. Шиканов В.Н. Византия – щит Европы: Арабо-византийские войны VII-ІХ вв. – Санкт-Петербург, 2004. – 96 с.
  3. Шиканов В.Н. Орел и лев: Болгарско-византийские войны VIІ-ХІV вв.-Санкт-Петербург, 2006. – 156 с.

Перша лекція з історії Візантії. Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк або
Мельницький Тарас
Можна і на e-mail (Дмитро Димидюк)

P.S. Далі буде!)

Advertisements

2 thoughts on “Курс лекції з геополітичної історії Візантійської імперії у середині VIII ст. Лекція I: Загальні риси зовнішньополітичного становища Візантії у VIII ст. Військова організація Візантії.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s