Савчук Анжеліка. Гусити та українське козацтво у кінці XV-XVI ст.: ідеологія, політика, устрій, військо

Савчук Анжеліка, 3 курс історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Гусити та українське козацтво у кінці XV-XVI ст.: ідеологія, політика, устрій, військо

 Hussites and Ukrainian Cossacks in the end of XV-XVI centuries .: ideology, policy, order, army

Гуситы и украинское казачество в конце XV-XVI вв .: идеология, политика, устройство, войско

         Чеський релігійний рух, охопивши значну частину Європи відіграв значну роль у сприйнятті та розумінні політично-культурних процесів; гуситський рух мав релігійне підґрунтя, але швидкими темпами  він вийшов з цієї площини і переріс в течію, яка охопила всі сфери суспільства чехів. Опираючись на думку дослідників, гуситство було закономірним відображенням суспільно-політичних ідей, які відбувались в XIV-XV ст. у Європі [5, с. 54]. Становлення і поширення руху суперечило римській курії, яка прагнула залучити до боротьби з цією єрессю Литву та Польщу – сусідів Чехії, таке звернення Риму до чеських сусідів, дало початок періодичним контактам між ними, які згодом набували все більшої активності.

         В першій половині XV ст. відбувається зміна в соціальній ієрархії українців, в першу чергу це було пов’язано з  формуванням важливого соціального стану, який відіграв значну роль у націотворенні [7, с. 113]. Історіографія вказує на те, що в цей час створювались перші військові полки для виконання  різних військових завдань,  таких як захист кордонів від турецьких нападів чи відвоювання окремих територій. Часто, ці нові загони, які отримали назву  козацьких, воювали на боці різних сил, будучи кондотьєрами монархів, тому європейський світ вже на той час розрізняв руські козацькі загони від татарських [9, с. 268].

cX8NXxCvR7w
Гуситські теологи та Владислав ІІ Ягайло

         Козаків та гуситів, які витворили в залежності один від одного стійку структуру, можна пов’язати гуситською теорією про початок української козаччини, її автором є чеський історик Франтішек Палацький. Така теза  вказує, що козаччина, як цілісне явище, могла повстати під впливом гуситських братських рот. Стосовно того, чи є достовірною ця теорія, свої твердження висунули дослідники історії – Аркадій Животко, Олександра Єфименко, Антоній Флоровський,  які відзначають певні запозичення і спільні риси серед військових формувань [1, с. 36].  Реформаційні ідеї та їх вплив на руських теренах  згадує Михайло Грушевський, вказуючи, що важливу роль в політиці Литви і Польщі відіграла гуситська справа [2, с. 540].

         Визначальну роль і вплив на українське середовище мала ідеологія гуситів, яка була консолідуючим чинником для середовища чеських реформаторів. Не забуваємо, що в XV-XVI ст.  чехи, так само як  і русини, не мали своєї незалежної держави, тому  намагались її відновити.

RkMpYsMztSY
Послідовники гуситів – учасники українських братств. Відгомін ідеології чеських реформаторів.

 Характерною ознакою взаємин козаків та гуситів було те, що в XV-XVII ст., західноєвропейські держави вбачали в запорізьких козаках військову силу, яка змогла б їм допомогти в боротьбі проти навали Османської Туреччини. Це дало поштовх до встановлення зв’язків між козацькою верхівкою та західноєвропейськими монархами, для залучення перших до антитурецької коаліції. Чеська держава увійшла до складу Австрійської монархії та стала однією з її провінцій; Австрію в цей час насторожила  реальна загроза збоку турецького війська. Розуміючи критичність ситуації, Габсбурги починають шукати союзників, тому звертають свій погляд на козацтво. Для того, щоб  зрозуміти роль козаків у боротьбі проти Османів, австрійські посли в Польщі та в Московській державі, проводили пошук інформації щодо цих військових загонів.

Австрійський монарх та король Чехії (Богемії) Рудольф II (1575‑1611 рр. ) наприкінці XVI ст., відправив на Січ свого посла. Ним був онімечений моравський шляхтич з роду Одровонтів – Еріх Лясота (1550‑1616 рр.), який мав спонукати козаків до походу на турків [9, с. 345]. Головною метою поїздки  посла на територію Запорізької Січі в 1594 р., було з’єднання козацького війська для антитурецької ліги, яка складалась з провідних європейських монархій. Розпочався тривалий переговорний процес, адже Рудольф II, своїми неправомірними діями, порушив міжнародне право – він вів напряму переговори з козаками, які були підданими польського короля, без дозволу останнього [10, с. 5].

VDH8BU_lba8
Козак – уособлення українського духу та волі

  Шлях посла на Україну пролягав з Праги через Моравію, Кошиці, Сянок, Самбір і в середині лютого 1594 р. посольство прибуло до Львова, де Е. Лясота зустрівся із  С. Хлопицьким. Далі шлях пролягав через Броди, Вшиневець, Пиляву, Прилуки, Погребище, Трипілля і 14 травня 1594 р. посли прибули до Києва. Вже через три  дні з Києва посольська група рушила униз по Дніпру і 9 червня прибули на острів Базавлук,  де й існувала в той час Запорізька Січ [10, с. 7]. Перебуваючи на території осідку козаків, Е. Лясота описав побут та життя цього стану, їхнє сприйняття війни та миру, бачення і розуміння міжнародних взаємин.

 Відгуки про гуситів на українських землях мали різний прояв, адже були тісні контакти з гуситами. Зауважимо, що перебування українських козацьких загонів разом з чеськими та іншими військовими угрупуваннями, сприяв різним взаємовпливам. В більшій мірі, сам вплив гуситів, на козаків, проявлявся в самій стратегії ведення бою, зокрема у використанні досконаліших європейських засобів ведення боротьби. Окрім цього, в рядах чеських таборитів воювало і ряд русинів, які опісля переносили культурні надбання чехів на свої (руські) землі. Завдяки цьому і з’являються братства на українських землях в XVI та XVII ст. [3, с. 5-6].

nudcbGZmx-M
Схема розташування козацького війська. Возове укріплення, як можливе запозичення від чеських-таборитів.

Головним місцем осідку таборитів стала гора Табор, поблизу Праги. Щодо Таборської республіки, яку створили гусити на початку XV ст., то гора Табор стала їхньою колискою від 1413 р., коли Я. Гус покинув  Прагу і знайшов притулок у спустілому містечку Козі, де завершував свою богословську діяльність [11, s. 307]. Після спалення Я. Гуса, майбутній очільник таборитів, Ян Жижка (13601424 рр.), перебуваючи в Плзені вирішує, що на місці проповідей Я. Гуса треба заснувати місто чи поселення. Так було закладено місто Градіштє поблизу гори Табор та встановлено владу чотирьох. Округи довкола гори, що оточували  майбутнє місце осідку гуситів, було спалено, імовірно для того, щоб підкорити своїй владі місцеве населення. Таким чином,  вже до 1420 р. постала “таборська вольниця” – “svobodná oběc táborská”,   яку традиційно називають республікою [11, s. 308].

Устрій гуситської республіки.  Все майно розподілялося між таборитами. Багаті люди, для вступу в республіку, робили благодійні внески. Було створено єдине законодавство для всіх громадян республіки. Панувала сувора дисципліна, заборонялись крадіжки, застосування сили проти невинних людей, участь в іграх та розвагах, займатись торгівельною діяльністю, що передбачала б визискування ближнього.

1
Мініатюра, подана чеськими дослідниками,де зображено спалення Яна Гуса

Дослідники дотримуються думки, що ця вольниця гуситів була схожою до вольниці козаків – Січі, де існував схожий лад. Говорячи про впливи, то спершу вони проявились у соціальному аспекті та у державному устрої Таборської республіки і Запорізької Січі. Було створено два могутні пункти для боротьби. Вони були об’єднані: рівноправністю кожного учасника, відмовою від власної наживи задля спільної справи, ідеологічною консолідацією – козаки з православним віровченням, таборити з реформованими вченнями католицької церкви, на яку вплинули гуситські ідеї.

Так само як і гуситська комуна, так і Запорізька Січ була утворена на основі військово-демократичних засад – сюди приходили пригноблені, де їх приймали і надавали  на певний час притулок. Керівниками громад були – гетьмани (так називали головнокомандувачів на Січі; такою дефініцією позначали також керівників гуситської громади) [4, s. 7].

Найбільш помітними були впливи у військовому аспекті; гусити принесли багато новизни у середовище козаків. Опираючись на тезу Ф. Палацького, загони чеських братчиків (гуситів), які постійно переміщувались, через певний час, підійшли до кордону з українськими землями. Означений кордон міг бути межею із Річчю Посполитою, в складі якої тоді і перебували українські землі; українці перебували у війську гуситів, і перед реальними військовими сутичками, їхня чисельність збільшувалась. Такий аргумент підтверджує взаємовпливи в обидвох середовищах [5, с. 56].

Початковою датою перших військових дій гуситів є 1434 р. Під 1471р. дослідниця Людмила Лаптєва говорить про закінчення гуситської революції [6, с. 88]. Властиво, що  до цього часу мали бути взаємовпливи, і як наслідок – запозичення від гуситів вже мали відбутись. Після цього часу впливи продовжуються, але в релігійно-культурній площині.

Більша частина гуситської армії, основним чином, зосереджувалась не в самому Чеському королівстві, адже ставлення до реформаційно-культурного руху було неоднозначним. Тому вони служили у європейських монархів, у вигляді найманців, де військо було зосереджене неоднорідно, як і українське козацтво.

Можливі військові запозичення козаків у гуситів:

Таборська тактика введення бою: полягає в тому, щоб знайти місце, де можна було б з легкістю проводити активні дії, для зручності наступів і не дати в протистоянні ворогу розгорнути всі свої сили проти них. Таку тактику започаткував найвідоміший очільник таборитів – Я. Жижка [4, s. 9].

Наступним запозиченням є возове укріплення, характерна риса гуситських загонів, пізніше й козаків; через сприятливі ландшафтні умови,  цю тактику протягом тривалого часу застосовували на теренах Східної Європи [5, с. 48]. Що стосується козацьких загонів, то це застосування, переважно, виправдовувало очікувані результати.

2
Гуситські війни прихильників Яна Гуса. Тактику ведення бою таборитів.

 Характерна риса військового загону комуни – рухома гуситська фортеця, яка набула популярності серед козацьких кіл. Своєрідність цієї фортеці проявлялась в тому, що використовувалось військове укріплення у вигляді замкнутого ланцюга за допомогою возів. Така «фортеця» давала можливість легко відокремитись від зовнішнього ворога, і таким чином відбивати його наступ, при цьому допомагали і природні укріплення, тому таборити, а пізніше козацькі загони, завжди ретельно підбирали місцевість для ведення бою: природні насипи, вали чи інші оборонні конструкції [4, s. 9].

Значну роль відігравало і нове технічне озброєння, зокрема, в цьому контексті варто б сказати про використання гармат. Аналіз інформації вказав на те, що саме гусити-братчики внесли це в середовище запорожців. Користуючись гарматами, козаки мали можливість стріляти залпом, роблячи шум і неспокій під час бою, як наслідок, психологічною давили на ворога, тим самим зменшуючи його військово-бойових дух.

 Візьмемо до уваги і філологічний аспект. Він полягає в запозиченні слів із чеського військового словника, і перенесення на український грунт. Це стосується наступних позначень: «piščali» – укр. «пищалі», «houfnice» – укр. «гаубиця», «tarasnice» – укр. «тарасниця»; побудова слів є спорідненою, що може підтвердити не лише схожість слов’янських мов, але й досліджувані впливи [5, с. 57].

Гуситські армії, на ранньому етапі поширення руху, об’єднували під своєю егідою селянство – найбільш чисельну та пригнічену групу населення. Селяни йшли в бій з усіма знаряддями праці, з якими трудились на землі. Вони використовували ціп, пізніше названо бойовим. Спорадичними є відомості про те, що на рівні з гуситами воювали жінки, імовірно селянки, намагаючись відстоювати національно-релігійні права, вони ставали до лав військових загонів. Можна провести аналогію стосовно вітчизняної історії, коли відбувались козацько-селянські війни XVI ст. – простий селянин відстоював свої права, беручи до рук всі знаряддя праці, які мав у використанні.

Можна навести спільну рису між гуситами та козаками в цьому плані – спільна мета була основою для цих військових загонів: українські козаки відстоювали ідентичність народу та власну християнську віру, відповідно, і чеський народ теж доводив свою ідентичність і боровся за самовизначення.

Зазначимо відомості про  тісні взаємини не лише під час військових дій, але і під час ведення переговорів. Нашій увазі представлене листування воєводи Яна з Пернштейна з українським козаками – Ієронімом Бобровницьким, Яном Смолицьким, Станіславом Іруцьким. Зміст листування розкриває нам наступне: …моравські війська, перебуваючи в Угорщині, просили у козаків допомоги у боротьбі проти турків…  і це ще далеко не всі контакти між двома військовими осередками… [8, с. 392].

         В XVI ст. про спільні військові дії козаків та гуситів говоримо завдяки тому, що у 1593 р. козацький полковник Станіслав Хлопицький прибув до Праги, для того, щоб домовитись про спільні дії козаків та чехів проти турків. У1594 р., як наслідок, на Запоріжжя прибуває Е. Лясота [4, s. 10].

         Наприкінці XV ст. таборитські ідеї розпорошуються серед європейських військових загонів і вже в наступному  XVI ст. відносини чехів з козаками не зникають, а надалі продовжуються, лише вони вже меншою мірою базуються на гуситській ідеології. В окреслений період відзначимо наступну тенденцію:
найм козаків на службу до моравчан, а саме на прохання шляхти та міщанства. Часто ці кола і утримували власними коштами козацькі гарнізони. Зауважимо, що це були багатоетнічні загони, де козаки не складали більшості. В таких містах як Валаське Меїржичі, Новий Їчин та інших, в XVI ст. зосереджувалось наймане козацтво; в той час козаки допомогли Моравії та Силезії у війні проти бочкайовців (шляхетського роду в Угорщині) [8, с. 393].

  Викладений матеріал підтверджує, що гуситські впливи мали вагомий вплив на історію України, зокрема на територію Південно-Західної Русі, де відносини були найбільш тісними, через близькість в XV-XVI ст. Гуситська революція не залишила байдужими українські кола. Вона базувалась на релігії і на розумінні реформаторського вчення Яна Гуса. Створена Таборська республіка стає формуванням, яке має логічний зв’язок з козаками. Запорізька вольниця і Таборська республіка об’єднували не байдужих до боротьби, знедолених і тих, хто прагнув волі, в цьому в першу чергу і були схожими два створені осередки ідеологічно-військових дружин.

         Примітки:

  1. Винар Л. Огляд історичної літератури про початки української козаччини / Любомир Винар // Український історик. – Нью-Йорк; Мюнхен, 1965. – Вип. 1-2. – С. 28-37.
  2. Грушевський М. Історія України – Руси: в 11 т., 12 кн. / [редкол. : П. С. Сохань (голова) та ін.]. – 2–ге вид. – К., Наукова думка, 1991.Т. 7. – 1995. – 628 с.;
  3. Колесса О.  Погляд на історію чесько-українських взаємин від X-XX ст. / Олександр Колесса. – Прага, 1924. – 16 с.
  4. Кріль М. Чеські гусити і українське козацтво на тлі епохи: спроба порівняння / Михайло Кріль // AVD REVUE. Pro společnost a umění. – Praha, 2014. – Č. 3. – S. 6-11.
  5. Кубай І. Рецепція гуситських реформаційних ідей у соціокультурному просторі Південно-Західної Русі наприкінці XV–XVII ст. / Інна Кубай // Історико-політичні проблеми сучасного світу: збірник наукових статей. – Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету, 2013. – Т. 25-26. – С. 54-60.
  6. Лаптева Л. Гуситское движение в Чехии XV века: учебно-методическое пособие для студентов исторических факультетов государственних университетов / Людмила Лаптева. – Москва: Издательство Московского университета, 1990. – 95 с.
  7. Літопис Самовидця / Під. ред. Я. І. Дзири. – К., Наукова думка, 1971. – 208 с.
  8. Мацурек Й. З історії чесько-українських зв’язків у минулому / Йозеф Мацурек // З історії чехословацько-українських зв’язків. – Братіслава, 1959. – С. 389-393.
  9. Наливайко Д. Україна очима Заходу: рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. / Дмитро Наливайко. – К., 1998. – 578 с.
  10. Поп. Ю.  Еріх Лясота й переговорний процес про перехід козаків на службу до австрійського імператора Рудольфа II  / Юрій  Поп // Гілея. – К., 2008. – Вип. 16., Історія. – С. 4-12.
  11. Pavel  J. Pověsti českýh hradů a zámku / Jozef Pavel. – Praha, 2008. – 342 s.

 

 

 

 

Advertisements

One thought on “Савчук Анжеліка. Гусити та українське козацтво у кінці XV-XVI ст.: ідеологія, політика, устрій, військо

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s