Димидюк Дмитро. Питання чисельності військ Арабського халіфату та Візантійської імперії в 30-их роках VII ст. (на момент битви при р. Ярмук в серпні 636 р.).

Димидюк Дмитро, 4 курс історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Питання чисельності військ Арабського халіфату та Візантійської імперії в 30-их роках VII ст. (на момент битви при р. Ярмук в серпні 636 р.)

The question of the number of troops in the battle of Yarmouk between Caliphate and the Byzantine Empire (August 636). 

Вопрос численности войск Арабского халифата и Византийской империи в 30-их годах VII в. (на момент битвы при р. Ярмук в августе 636 г.)

Експансію арабів у VII ст. можна вважати однією з найвагоміших подій у світовій історії. Мусульмани змогли захопити половину території Візантійської імперії, тим самим ослабили її на століття, і повністю анексувати одну з найсильніших імперій світу – Сасанідський Іран, лише протягом чверті століття, що викликає певне захоплення і здивування у багатьох істориків світу. У статті аналізується військовий аспект арабо-візантійського протистояння, а саме чисельність військ воюючих сторін, щоб визначити причини успішної військової експансії арабів у середині VII ст.

{5d2ec145-5c0c-4f46-91d7-ca95f48e17a0}
С
ередина VII ст. Початок великих арабських завоювань.

Пророк Мухаммед (580-632) своїми релігійними проповідями і завоюваннями зміг до 632 р. підкорити більшість племен Аравійського півострова, тим самим створивши нову державу – Арабський Халіфат [1, с. 80-86]. Консолідація бедуїнських племен під владою однієї людини – халіфа, дало змогу розпочати арабські завоювання, метою яких було не тільки грабунок, але і поширення ісламу на весь цивілізований світ та контроль над східними торгівельними шляхами з Індією (“Шлях ладану”) [2, с. 85]. Ослаблення Візантії та Сасанідського Ірану, через недавню ірано-візантійську війну (602-628), лише сприяли цьому.

Сама арабська експансія розпочалася в роки правління першого праведного халіфа – Абу-Бекра (632-634), але грандіозних розмахів вона набула в часи халіфа Омара (634-644). Поразка ромеїв у битві битви при р. Ярмук (серпень 636 р.), дозволила арабам до 640 р. окупувати майже весь Близький Схід та Єгипет. Після цієї поразки, втікаючи з Сирії, імператор Іраклій (610-641) крикнув: ”Прощавай, о Сиріє! Яка ти прекрасна земля, для нашого ворога”, розуміючи те, що Сирія, для ромеїв, вже втрачена назавжди [3, с. 157]. Якщо через арабську експансію ромеї втратили пів-країни, то для Ірану ситуація була набагато гірша. Араби змогли розбити перське військо в битві при Кадисії (поч. 637 р.) і до 651 р. захопити весь Сасанідський Іран. Опісля цих фактів постає логічне питання – як арабські воїни зуміли перемогти дві наймогутніші імперії в світі і не тільки захопити, але і втримати ці нові землі? У цій статті ми розглянемо питання чисельності військ Візантії та Халіфату щоб зрозуміти, чи виключно завдяки військовому чиннику, араби змогли так швидко перемогти дві найпотужніші держави в тодішньому світі.

Питання чисельності військ арабів і ромеїв є доволі дискусійним, адже точних даних немає. Ми можемо довіряти арабському історику IX ст. Аль-Белазурі, який пише, що в битві при р. Ярмук арабське військо мало близько 24 тисяч воїнів, адже ці дані схожі на реальні, але в той же час, історик називає фантастичне число ромейських військ, близько 200 тисяч, що є повною нісенітницею, адже арабські історики такими числовими порівняннями хотіли показати доблесть мусульман у протиборстві з іновірцями [3, с. 143]. З цією версією погоджується німецький історик Ганс Дельбрук [4, с. 2401-2402] та англійський Х’ю Кеннеді [5, с. 68-69], які вважають, що чисельність арабського війська, яке завойовувало Сирію, було близько 20-25 тисяч воїнів.

Що ж стосовно чисельності ромейського війська, то серед дослідників побутують різні версії, зокрема російський орієнталіст Микола Медніков та голландський арабіст Михаель де Гує вважають, що насправді візантійська армія нараховувала близько 90 тисяч вояків [6, c. 113], хоча за більш оптимальною версією сучасного російського історика Олега Большакова, вся армія ромеїв нараховувала 45-50 тисяч воїнів [7, c. 67]. Проблема полягає в тому, що більшість дослідників посилаються на арабські джерела, які часто перебільшують чисельність ромейських воїнів. Як приклад можна вказати бій при Муті в 629 р., який був незначною прикордонною сутичкою, але джерела стверджують, що проти тритисячного війська мусульман билися 100-200 тис. ромеїв [8, с. 6]. Більш альтернативна версія є у Себеоса, вірменського історика VII ст. який говорить, що армія ромеїв напередодні битви біля р. Ярмук налічувала приблизно 70 тисяч солдатів [9, с. 118].

Jp0IaCEZqT8
Арабські воїни VIII ст.

На думку радянського сходознавця Ніни Пігулевської, арабське військо навпаки чисельно було більшим за візантійське. Як доказ, вона наводить той факт з джерел [3, с. 143-145], що участь в арабських завоюваннях брали всі дорослі члени общини і часто на війну вони брали своїх жінок та дітей, а отже логічно, що арабів було більше ніж ромейських солдат. До того ж ромеї втратили майже все своє війську у боротьбі з Сасанідським Іраном (602-628 рр.) [2,  с. 85-87]. Натомість Х. Кеннеді вважає, що не всі арабські солдати йшли на війну, а лише бедуїни та частина професійних воїнів общини, які ішли на війну без жінок та дітей. Лише після завоювання певної території араби зі сім’ями почали масово переїздити на нові землі [5, с. 68-69].

Беручи до уваги чисельний склад ромейського війська ще часів Юстиніана І (150 тис.), а також враховуючи той факт, що ромеї недавно вели кровопролитну війну з персами (602-628 рр.), ми можемо вважати, що чисельність ромейського війська, яке брало участь в обороні Сирії було менше за арабське військо. Доказом цього є згадка в Сирійській анонімній хроніці (псевдо Захарія-Мітіленського), в якій говориться, що чисельність візантійського війська, в битві на річці Ярмук, становила 30 тисяч воїнів [10, с. 281]. Цю тезу повністю підтримують такі американські історики-візантиністи, як Уоренн Тредголд та Вальтер Кейґі. Вони, окремо один від одного, дійшли до висновків, що арабське і візантійське військо приблизно було однаковим по чисельності (від 18 до 30 тисяч солдат) [11, с. 300-307], а можливо й військо візантійців було меншим за арабське [12, с. 39-41, 130-132].

sS8FSv7ej_U
Візантійські солдати VII ст.

Якщо припустити, що справді армія ромеїв не була більшою за арабську, а навпаки – меншою, тоді стає зрозуміло, чому ромеї програли цю битву. Консолідація бедуїнських племен навколо нової релігії – Ісламу [2, с. 85], та маневрене військо лучників, які були верхи на верблюдах чи конях, могли з легкістю оточити ворога, або зайти йому у тил й розбити його завдяки “граду” стріл [13, с. 116-118]. Чому ромеї мали таку малу армію – це вже інше питання, яке заслуговує окремого дослідження. Лише зауважимо, що нещодавня війна Сасанідського Ірану і Візантійської імперії (602-628 рр.) [14, с. 15] та релігійні утиски монофізитів у Сирії та Північній Африці [15, с. 64-72], були одними із чинників, які призвели до занепаду Візантії та її армії, чим і скористалися араби.

Зауважимо, що поміркована податкова політика арабів щодо підкореного населення, а саме введення лише двох податків джиз’ю (поголовний податок) і харадж (поземельний податок) [16, с. 19-42] та релігійна і культурна віротерпимість сприяли тому, що вони не зустрічали опору з боку місцевого населення. В Мединській конституції (договорі між євреями і мусульманами Ясрибу), підписаній Мухаммедом, пише, що: ”Релігія у євреїв своя, у мусульман – своя”[17]. Такі ж договори були підписані з жителями всіх міст, які здалися арабам, де дуже широко регламентувалися культурні і релігійні права жителів міст, та встановлювалися низькі податки. (прикладом є договір халіфа Омара з жителями Єрусалиму) [10, с. 285-286]. Араби йшли на ці кроки адже розуміли, що 20-30 тис. армією втримати такі великі території – майже не можливо. Тому потрібно проводити таку політику, яка б була кращою за політику їхніх попередників.

Отже, саме ослаблення Візантії та посилання Халіфату в певний момент дозволило змогу арабам швидко та без особливого спротиву ромеїв і захопити у них пів-держави. Вважаємо, що ослаблення Візантії та Ірану сприяло цим завоюванням. Зазначимо, що араби змогли так швидко захопити нові землі не завдяки військовій силі, а завдяки поміркованій та виваженій політиці на захоплених територіях. Саме арабська експансія відкриває епоху середньовіччя на Близькому Сході.

KQTVp_Bfwvk
Арабський воїн VII ст.

Стаття була опублікована в студентському історичному журналі “Історична таверна” (С. 11-15).

Примітки:

  1. Всеобщая история Вардана Великого [XIII ст.] / [пер. Н. Эмина]. Москва, 1861. – С. 80 – 86. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Vardan/frametext2.htm
  1. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века / [под ред. В. Струве]. – Ленинград, 1958. – 392 с.
  2. Ахмед ибн-Яхья Белазури. Книга завоевания стран [ IX ст. ] // История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителей. / Сост. В.Е. Степанова, А.Я. Шевеленко. – Москва, 1969. – С. 142,143-145, 157.
  3. Дельбрюк Г. История военного искусства в рамках политической истории: в 4 томах. — Санкт-Петербург, 2001. – 4355 с.
  4. Кеннеди Х. Великие арабские завоевания / Хью Кеннеди; [Пер. с анг. Г. Соловьевой]. – Москва, 2009 – 424 с.
  5. Беляев Е. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннее средневековье. 2-е изд. – Москва, 1966. – 280 с.
  6. Большаков О. История Халифата: в 3т. / Олег Большаков. – Москва, 1993. – Т.II. – 229 с.
  7. Ибн Исхак Книга жития посланника Аллаха [ VIII ст.] // Медников Н.А. Палестина от завоевания ее арабами до крестовых походов по арабским источникам // Православный палестинский сборник. Т. 17. – Вып. 2. – Санкт – Петербург, 1897. – С. 6, 194-195. [Електронний ресурс] /

http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Arabien/Mednikov/Tom_I/1.phtml?id=523

  1. История императора Ираклия. Сочинение епископа Себеоса [VII ст.] / под. ред. К. Патканьяна. – Москва, 1862. – С. 118. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/rus10/Sebeos/frametext3.htm
  1. Анонимная сирийская хроника 1234 г. // Пигулевская Н. Византия и Иран на рубеже VI и VII веков / Нина Пигулевская – Москва, 1946. – С. 282.
  2. Treadgold W. A History of the Byzantine State and Society / Warren Treadgold – Stanford,1997 – 1020 p.
  3. Kaegi W. Byzantium and the Early Islamic Conquests / Walter Kaegi Cambridge, 1992. – 327 р.
  4. Разин Е. А.История военного искусства, в 3-х т. – Санкт-Петербург, 1999. – Т.2. История военного искусства VI — XVI вв. — 656 с.
  5. Крымский А. История арабов, их халифат, их дальнейшие судьбы и краткий очерк арабской литературы. – Москва, 1903. – 564 с.
  6. Бубенок О. Евреи и арабы Палестины и Сирии в конце VI – начале VII в. // Східний світ. — № 1 — 1999. — C. 56—77.
  7. Ахмед ибн-Яхья Белазури. Книга завоевания стран. // Хрестоматия по истории халифата / Сост. Надирадзе Л.И. – Москва. 1968 – С. 19 – 21, 33 – 35, 40 – 42.
  8. Конституция Медины [622 рік], [Електронний ресурс] / http://www.worldislamlaw.ru/archives/126
Advertisements

2 thoughts on “Димидюк Дмитро. Питання чисельності військ Арабського халіфату та Візантійської імперії в 30-их роках VII ст. (на момент битви при р. Ярмук в серпні 636 р.).

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s