Димидюк Дмитро. Вірмено-арабо-візантійські стосунки в період становлення Вірменського (Анійського) царства Багратидів в кінці ІХ ст.

Вірмено-арабо-візантійські стосунки в період становлення Вірменського (Анійського) царства Багратидів в кінці ІХ ст.
Армяно-арабо-византийские отношения в период становления Армянского (Анийского) царства Багратидов в конце ІХ в.
Armenian-Arab-Byzantine relations in the period of Armenian kingdom of Bagratid dynasty (IX century).

АвторДимидюк Дмитро, студент 4 курсу історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.

Друга половина ІХ ст. знаменується зміною геополітичного становища на Близькому Сході. В цей час відбувається посилення головного ворога Арабського халіфату, а саме Візантійської імперії. Посилення Візантії пов’язане із приходом до влади Македонської династії на чолі з Василієм І (867-886), котрий поширив експансію Візантії на схід.[1, с. 264-266] Сам Халіфат на той час переживав тимчасову кризу [2, с. 368-375] та почав розпадатися на ряд де-факто незалежних державних утворень (це династії Ідрисидів (789-985) і Аглабідів (800-909) в Північній Африці, Тахіридів (821-873) в Ірані (Хорасані), династія Алідів (864-928) на південному березі Каспійського моря, Саффаридів (861-900) в Хорасані, Саманіди (819-999) в Мавераннахрі, Тулунидів (868- 905) в Єгипті) [3, c. 233]. Однією з таких незалежних держав, утворених на уламках Халіфату й була Багратидська Вірменія (885-1045).

kq4S5j_F_IM

Ромейський василевс бачачи, що самотужки воювати проти арабів є доволі важко, звертає свій погляд на Вірменію в бажанні заручитися з нею союзом, тим самим посилити свої позиції на Кавказі. Заради цього він попросив, щоб фактичний цар Вірменії, Ашот Багратуні (855-890), надіслав йому царський вінець, адже Василій І (867-886) вважався Аршакидом[4] за походженням, а рід Багратуні був тим родом, котрий здавна коронував вірменських царів і де-акто вони мало право коронувати Василія І, як спадкоємця вірменського царського роду Аршакидів [5, c. 108-109]. Уклавши даний союз та виславши корону в 876 р. Вірменія заручилася підтримкою Візантії та отримала міжнародне визнання. Для ромеїв це був гарний привід отримати претензії на вірменські землі, і можливо з часом перетворити вірменського царя в свого молодшого союзника [6, c. 77-78].

За висловом середньовічного історика ХІІІ ст., Вардана Великого: ”Ашоту не вистачало тільки корони, щоб бути повністю незалежним правителем, про що так сильно думали вірменські нахарари”[5, c. 110]. Тому, вірменські нахарари послали посольство до халіфа Мутаміта (870-892), щоб останній офіційно визнав Ашота царем Вірменії. Арабський халіфат ніяк не хотів миритися з думкою про втрату Вірменії, але розумів, якщо не лишити хоч частково Вірменію в орбіті свого впливу, то вона перейде під вплив Візантії і стане прекрасним плацдармом для подальшого просування ромейських військ на Схід [7, c. 84]. Тому у 885 році халіф змушений був визнати політичне самоврядування Ашота і послав йому: “царську корону, царські шати, дарунки, зброю і прикраси, які привіз остикан Ісе” [8, c. 119].

За домовленостями між вірменами та арабами було встановлено, що Вірменія лише формально є залежною від Халіфату. Вірмени були зобов’язанні сплачувати формальну данину, а також арабські посланці повинні були номінально коронувати нових правителів Вірменії. Така ситуація тривала до 928 року, коли вірменських правителів вже не коронував остикан [3, c. 244-245].

Візантійський василевс, Василій І, також надіслав Ашоту корону і уклав з ним новий союзний договір. Це означало, що вірменське царство отримало міжнародне визнання. У 887 р. в присутності численних гостей з Вірменії і сусідніх країн, Ашот Багратуні з великими почестями вінчався на царство короною, присланою з Візантії [5, c. 110]. Окрім цього, візантійські імператори почали називати царя Вірменії ”своїм улюбленим сином”[8, c. 119], що фактично, на думку вірменського історика Карена Юзбашяна означало те, що Вірменія почала входити у візантійську співдружність націй та перебувала у сфері впливу Візантії [6, c. 78-82].

Можемо говорити, що відновлення незалежної Вірменії було знаковою подією для всіх вірмен. Вони надіялися, що Багратидська Вірменія буде такою ж могутньою і централізованою державою, як давня Велика Вірменія, водночас показуючи тим самим історичний зв’язок між цими двома державними утвореннями. Але нажаль надії вірмен не справдились, і через ряд внутрішніх та зовнішніх чинників ця нова держава проіснувла лише 160 років, і в 1045 році була захопленна Візантією.

Примітки

  1. Історія Візантії. Вступ до Візантиністики. / [За ред. С.Сорочана та Л.Войтовича] – Львів, 2011. – 880 с.
  2. Рубель В. Історія середньовічного сходу / Вадим Рубель; – К., 2002. – 735 с.
  3. Тер-Гевондян А. Армения и Арабский халифат / Арам Тер-Гевондян. – Ереван, 1977. – 319 с.
  4. Аршакиди – Правляча династія у Великій Вірменії (53-387 роки н.е.).
  5. Всеобщая история Вардана Великого [XIII ст.] / [пер. Н. Эмина]. – Москва, 1861. – С. 108-110. / [Електронний ресурс] /

http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Vardan/frametext2.htm

  1. Юзбашян К.Н. Армянские государства эпохи Багратидов и Византия IX-XI вв. / Карен Юзбашян – Москва, 1988. – 305 с.
  2. Васильев А. Византия и арабы. Политические отношения Византии и арабов за время Македонской династии. / Александр Васильев. – Санкт-Петербург, 1902. – Т.ІІ. – 554 с.
  3. Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.] / [пер. с арм. М.О. Дарбинян-Меликян]. – Ереван, 1986. – С. 119. [Електронний ресурс] /

http://www.vostlit.info/Texts/rus/Drash/frametext3.htm

 

Advertisements

One Comment Add yours

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s